СПОНСОРСТВО В МВС: БЛАГО ЧИ ЗЛО?
Минулого тижня вкотре було порушено проблему, пов'язану з благодійними пожертвуваннями на користь правоохоронних органів. Ініціатором цього разу стала Рахункова палата України (РПУ), однак не зовсім послідовна позиція її керівництва призвела до публічних непорозумінь із керівництвом МВС.
Почалося з того, що РПУ зробила перевірку використання доброчинної допомоги, отриманої протягом двох з половиною років, низкою міністерств і відомств правоохоронно-силового напрямку, загальна кількість працівників яких становить 600 тис. осіб. Звичайно, скрізь, за винятком хіба що прикордонної служби, було виявлено певні порушення, що цілком природно, адже в такому великому господарстві обов'язково хтось щось наплутає з фінансами, навіть не маючи корисливого наміру.
Після завершення перевірки, а саме 9 серпня 2010 р., фахівці Департаменту з питань оборони та правоохоронної діяльності РПУ склали акт аудиту, з котрим, як і належить чинити в таких випадках, ознайомили керівництво МВС. Проте громадськість не одержала змоги ознайомитися з цим документом і перевірка пройшла майже непоміченою.
Однак минуло півтора місяця й 28 вересня на сайті Рахункової палати з'явилося офіційне повідомлення про те, що усі правоохоронні органи протягом двох з половиною років отримали у вигляді благодійної допомоги 660 млн грн і розтринькали їх не туди, куди треба. А більше всіх, мовляв, «відзначилося» МВС, де виявлено найбільше порушень, а саме на суму понад 15 млн грн.
На жаль, у цьому повідомленні було мало конкретики, зате багато емоцій. Прес-служба РПУ навіть процитувала слова очільника відомства Валентина Симоненка, який роздратовано зауважив, що система доброчинної допомоги — це «зґвалтування» наших законів. Утім, Валентинові Костянтиновичу замість того, щоб підшуковувати яскраві метафори, варто було дати вказівку оприлюднити акт, як першоджерело, і тоді усім би все стало зрозуміло без зайвих епітетів. Проте цього не зроблено. Щодо конкретики, підкріпленої цифрами і фактами, то в «сухому залишку» заяви РПУ лишилося тільки придбання для центрального апарату МВС автомобіля «кадилак» вартістю більш як півмільйона гривень.
Реакція МВС була блискавична, і вже наступного дня міністр внутрішніх справ Анатолій Могильов запросив журналістів на прес-конференцію, де відкинув більшу частину звинувачень, опублікованих Рахунковою палатою. Основний наголос зроблено на тому, що в заяві викладено факти, яких не було в матеріалах перевірки. Так, у серпневому акті нічого не йшлося про те, що значну частину благодійних надходжень спрямовували на різні урочистості, конкурси і обслуговування бенкетів, а у вересневій заяві ці звинувачення з'явилися, хоча й невідомо, на чому вони ґрунтувалися.
Тож замість серйозної розмови про болючу проблему вийшла якась незрозуміла сварка, схожа на зведення рахунків і з'ясування стосунків.
Одначе до МВС, як «потерпілої сторони», є чимало претензій. Чого варта лише епопея з тим самим «кадилаком». Подумайте самі: Прем'єр-міністр забороняє чиновникам купувати дорогі автомобілі, і в цей самий момент у міністра внутрішніх справ з'являється машина вартістю ледь не мільйон. При цьому керівництво МВС висуває кілька малозрозумілих версій походження коштів на його придбання, поки не зупиняється на тій, що її «подарував спонсор, який побажав залишитися невідомим».
Звичайно, у кожної людини зі здоровим глуздом виникне підозра, що насправді то був завуальований хабар. Якби спонсор подарував не шикарний «кадилак» для міністра, а, скажімо, десяток «бобиків» для провінційних райвідділів міліції, реакція громадськості була б не така роздратована. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про міліцію» правоохоронці мають право приймати матеріальну допомогу організацій, підприємств, установ і окремих громадян, і з точки зору букви закону в ситуації з дорогим автомобілем, напевно, все гаразд. А от сумніви в тому, наскільки це етично, у журналістів після зустрічі з міністром так і не розвіялися.
Узагалі, аби зрозуміти, наскільки складна проблема етики доброчинної допомоги правоохоронним органам, уявіть просту ситуацію. Два наряди міліції в один і той час в одному й тому ж районі затримали дві групи злодіїв, одна з яких обікрала квартиру бізнесмена десь на сто тисяч гривень, а інша — оселю убогої бабусі гривень на сто. Бізнесмен на радощах зробив благодійний внесок із проханням заохотити тих трьох міліціонерів премією по тисячі гривень кожного. Бабуся спромоглася лише щиро подякувати.
Як має вчинити начальник райвідділу? На перший погляд, роздати гроші героям під оплески трудового колективу. З іншого боку, хіба не заслуговує на премію інший екіпаж, який теж сумлінно виконував свою роботу, але не натрапив на щедрого спонсора? А хіба не треба заохотити слідчого, котрий зі слів потерпілого уважно записав прикмети зловмисників, або чергового по райвідділу, котрий оперативно передав їх по радіостанції усім екіпажам?
От і виходить, що адресна спонсорська допомога — річ хороша, але розподіляти її треба так, щоб лишилося якомога менше ображених. Бо наступного разу хлопці будуть рватися найперше на виклики, які «пахнуть» премією, лишаючи за бортом біду простих людей. В ідеальному варіанті всі доброчинні внески мають йти до державного бюджету, а вже народні обранці нехай вирішують, куди їх краще спрямувати: на дитячі будинки й лікарні чи на потреби міліції.
У державах із низьким рівнем корупції правоохоронні органи зазвичай не мають позабюджетних джерел фінансування і не надають клієнтам платних послуг. Бо орієнтованість на заробляння грошей неодмінно призводить до викривлення пріоритетів правоохоронної діяльності. А у нас кожну п'яту гривню свого бюджету МВС здобуває самотужки.
Навесні 2005 року Юрій Луценко, окрилений передовою світовою практикою, публічно пообіцяв, що не лише ліквідує усі благодійні фонди, які «крутяться» біля МВС, а й виведе зі складу відомства усі підрозділи, які займаються зароблянням грошей. З того нічого не вийшло, та й не могло вийти, але слід віддати належне, що хоча б бажання все-таки було. Зате нове керівництво МВС займає діаметрально протилежну позицію і запевняє, що брало й братиме спонсорську допомогу. З цього належить зробити висновок, що хто платить, той і замовлятиме музику.
Коли пояснюють необхідність збереження системи спонсорської допомоги, зазвичай посилаються на те, що державний бюджет не в змозі належно матеріально забезпечити правоохоронців. Так, на прес-конференції Анатолій Могильов повідомив, що «на сьогодні міліція фінансується лише на 40 відсотків від потреби для її нормальної роботи». Варто зазначити, що приблизно таку, іноді трохи меншу цифру, називали всі його попередники на цій посаді, починаючи з 1991-го. Але, погодьтесь, таке співвідношення нереальне. Якби нам сказали, що міліцію профінансовано на 80–90 відсотків від потреби, ми б зрозуміли, що у державі проблеми з коштами. А якщо йдеться про 30–40 відсотків, то, певно, потреби завищено. Можна взагалі обґрунтувати, що всю міліцію треба пересадити на «кадилаки», а потім скаржитися, що її потреби профінансовано лише на один відсоток.
Наведемо трохи статистики. У 2000-му при бюджеті України у 33 мільярди бюджет МВС становив 1085 млн грн. А у 2010 р., коли країна запланувала собі 305 млрд, МВС мало дістатися з них 11806 млн. Тож видатки на МВС за десять років зросли більш як у десять разів, водночас як бюджет країни зростав меншими темпами. З цього випливає, що міліції гріх скаржитися на неувагу держави, однак її керівництво постійно говорить про незадоволені потреби для нормальної роботи.
На жаль, жоден із керівників української міліції не спромігся дати завдання своїм аналітикам, аби вони визначили реальні потреби відомства, що ґрунтуються на принципах розумної достатності. Таку цифру можна вивести тільки шляхом порівняння аналогічних показників наших найближчих сусідів — Росії, Білорусі, Польщі, країн Прибалтики. Не так важко порахувати, скільки на кожного середньостатистичного правоохоронця припадає зброї, спорядження, транспорту, службових приміщень, яка у нього заробітна плата, купівельна спроможність, сума соціальних пільг на придбання житла і оплату комунальних послуг. І вже тоді можна буде міркувати, яка реальна потреба міліції в коштах, чи може вона відмовитися від адресної спонсорської допомоги, за яку так чи інакше доведеться розплачуватися.
Проте, судячи із заяв українських високопосадовців, вони не лише не цікавляться справами сусідів, а й слабо уявляють, в якому стані перебуває власне господарство. Так, на тій же прес-конференції Анатолій Могильов заявив, що «з моєї точки зору, необхідно поетапно провести скорочення 300-тисячного особового складу міліції до двохсот тисяч». Прикро поправляти міністра, але мусимо зауважити, що скорочувати міліцію до двохсот тисяч немає потреби, бо кількість її працівників становить 190 тисяч. Окрім них, до числа персоналу відомства входять бійці внутрішніх військ, курсанти, цивільні фахівці, які разом із міліцією становлять трьохсоттисячний колектив МВС.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- КРАДІЙКА-ВЕТЕРАНКА
назад »»»