ЧУДОДІЙНІ ГОЛКИ ВОЛОДИМИРА СОБЕЦЬКОГО
Нині рефлексотерапію (голкотерапію) використовують при лікуванні багатьох недуг. Проте загал мало знає про цей нетрадиційний метод лікування, а певна частина населення насторожено ставиться до нього.
Що ж таке рефлексотерапія? Чи справді голки мають чудодійні властивості?
Відповісти на ці та інші запитання я попросив Володимира Собецького.
— В Україні не всі знають про можливості рефлексотерапії,— говорить Володимир Віталійович.— А вони, до речі, великі. Адже їй понад п'ять тисячоліть, що підтверджують археологічні знахідки на теренах Китаю, В'єтнаму, Індії. Там археологи досі знаходять голки, виготовлені з каменю, цинку і навіть золота. Зі стародавніх медичних трактатів дізнаємося, що за їхньою допомогою вдавалося поставити людину на ноги. Загалом своїм розвитком як наука рефлексотерапія має найбільше завдячувати китайській династії Мин, що правила Піднебесною в 1368–1644 рр.: саме тоді було складено перші атласи людського тіла, на якому відзначали біологічно активні точки, описували методи дії на них.
— Коли і за яких обставин Ви познайомилися з цим стародавнім методом лікування? Хто був перший учитель?
— Уперше про нього почув у дитинстві від батьків-лікарів. Одначе перші кроки у вивченні голкотерапії я зробив під керівництвом кандидата медичних наук О. Спіциної й доктора медичних наук, професора А. Старовєрова, коли навчався у Саратовському медінституті. Завдяки їм на VІ курсі проводив сеанси голкотерапії, займався науковим вивченням застосування цього методу при різних захворюваннях. За першої можливості їздив до Москви, де намагався удосконалювати свої знання у Всесоюзному науковому центрі хірургії. Велике враження на мене справило знайомство з доктором медичних наук, професором Гаваа Лувсаном — відомим фахівцем у сфері рефлексотерапії, автором кількох монографій з монгольської, тибетської та китайської медицини, який, до речі, лікував Леоніда Брежнєва.
— Отже, після закінчення інституту Ви продовжили займатися цією справою?
— Так. Працюючи лікарем-інтерном у Бєлгородській обласній лікарні, проводив сеанси голкотерапії у комплексному лікуванні хворих. Потім мене призвали до війська і службу проходив на посаді начальника медпункту танкового полку у селищі Десна, що в Чернігівській області. При медико-санітарному батальйоні дивізії організував кабінет голкорефлексотерапії. Моїми пацієнтами були не лише військовослужбовці, а й члени їхніх родин. Судячи з відгуків, результатами лікування вони були задоволені. Після армії я влаштувався на роботу завідувачем кабінету рефлексотерапії в 41-й гарнізонній поліклініці Київського військового округу. Згодом, коли Головний військовий клінічний госпіталь очолив генерал-майор медичної служби, доктор медичних наук, професор Михайло Бойчак і поліклініка увійшла до його складу, було відкрито відділення. Це значно розширило діапазон послуг, які могли отримати наші пацієнти, збільшило їхню кількість.
— Мені розповідали про Вашого батька, котрий ефективно застосовував методи голкотерапії під час лікування пацієнтів. Мабуть, своїми знаннями, досвідом він ділився і з Вами?
— Так, і батько, Віталій Петрович, і мати, Лідія Олександрівна, яка очолювала відділення неврології в нашій поліклініці, багато зробили для мого становлення як лікаря, фахівця з рефлексотерапії. Я зараз із теплотою згадую роки, коли ми працювали з ним, як мовиться, пліч-о-пліч. На жаль, моїх батьків немає поруч, але знання, життєвий, професійний досвід, які вони зуміли мені передати, стають в нагоді. Я свій життєвий і професійний шлях обирав, орієнтуючись на них.
Наприкінці 80-х років я пройшов у Дніпропетровському інституті удосконалення лікарів спеціалізацію з голкорефлексотерапії й став дипломованим спеціалістом у цій галузі, після чого брав участь у підготовці військових лікарів-рефлексотерапевтів на базі центральних курсів удосконалення медичного складу МО України.
— При яких недугах доцільно звертатися по допомогу до лікаря-рефлексотерапевта?
— Їх багато. Наприклад, хвороби опорно-рухомого апарату: остеохондроз хребта, обмінно-дистрофічний поліартрит, а також бронхіальна астма, хронічний бронхіт, виразка шлунка і дванадцятипалої кишки тощо.
— Скільки курсів потрібно людині пройти, щоб позбутись фізичного болю чи хоча б відчути полегшення?
— Це залежить насамперед від захворювання, на яке вона страждає, деяких інших обставин. Загалом наші пацієнти проходять один-два курси лікування, після чого відчувають ефект лікування. Бувають, звичайно, винятки, коли доводиться збільшувати його тривалість. Головна перевага лікування голками — пацієнт не вживає ліків, які часто мають побічну дію.
— Розкажіть, будь ласка, про деякі методики лікування голками детальніше.
— При введенні голки в організмі людини відбуваються відповідні реакції. В ділянці введення голки через приплив крові до неї збільшується кровообіг. Надалі, на рівні сегмента, виникає імпульс, який спрямовується в корково-підкоркові структури головного мозку, нормалізуючи виділення біологічно активних речовин. Вони нормалізують загальну функцію організму. Підсумковим результатом є те, що знімається або зникає симптоматика певних захворювань. Залежно від патології пацієнтові може бути введено від восьми до тридцяти і більше голок. При цьому, звісно, враховують глибину їхнього введення. В результаті виконаної науково-дослідної роботи вдалося розробити методику диференційного застосування різних методів пунктурної фізіотерапії при лікуванні гіпертонічної хвороби І–ІІ стадій і больових синдромах при остеохондрозі хребта. Завдяки цій методиці виявляють точки, діючи на які, можна швидко нормалізувати стан хворого.
Ефективність застосування голкотерапії залежить від багатьох чинників, зокрема ступеня захворюваності, віку людини. З власного досвіду скажу, що найпозитивніше організм людини реагує на лікування у віці від п'яти до шістдесяти років.
Окрім голкотерапії, у нашому відділенні широко застосовують припалювання полинними конусами й сигарами, вакуумні кровопускання, фармакопунктуру, лазерну терапію, які допомагають лікувати недужих на бронхіальну астму, острохондроз хребта та інші захворювання.
— Чи не може зашкодити голкотерапія деяким пацієнтам?
— Вона протипоказана при наявності пухлин — злоякісних і доброякісних, а також при захворюваннях на туберкульоз, інші інфекційні недуги. А ще вагітним.
— Як на мене, то рефлексотерапія не надто прижилась у медичних закладах нашої країни.
— Раніше в деяких медичних навчальних закладах функціонували кафедри, на яких готували лікарів відповідного профілю, в багатьох медзакладах працювали спеціалісти з лікування голками. Не скажу, що всі вони були відмінні фахівці й всіх пацієнтів виліковували. Але серед них було чимало спеціалістів, які допомогли тисячам людей. На жаль, кафедри і посади скоротили.
— Ви не могли б назвати причини?
— Згадайте початок 90-х. Тоді в Україну ринулося багато так званих фахівців, які обіцяли вилікувати практично від усіх недуг, у тому числі за допомогою рефлексотерапії. Звичайні громадяни раді були можливості вилікуватися за відносно низькими цінами. Проте, побувавши на прийомі у «чудодійних цілителів», вони не лише не одужували, а й, траплялося, ускладнювали свої захворювання. Тому що всі ці «маги» і «чарівники» з голками у руках виявилися пройдисвітами, мета яких — заробити побільше грошей.
Скажімо, людське тіло налічує понад 800 біологічно активних точок. Так ось, більшість цих «фахівців» знала менш ніж десять точок! Сам метод був дискредитований. Зважаючи на це, скоротили підготовку відповідних фахівців у вищих навчальних медичних закладах України. Щоправда, у Національній академії післядипломної освіти імені П. Шупика існує кафедра неврології й рефлексотерапії, котру очолює доктор медичних наук, професор Євген Мачерет і на якій готують фахівців. Але це проблеми не вирішує. Як на мене, подібні кафедри мають існувати якщо не в усіх медуніверситетах, то в більшості.
Нині чимало «фахівців» обіцяє хворим людям швидке одужання, а ті, зневірившись у можливостях офіційної медицини, хапаються за їхні пропозиції, як за останню соломинку. Цим ускладнюють своє становище. Приміром, тими ж голками, якщо вони в руках дилетантів, можна завдати чимало шкоди пацієнтові.
Розпитував Сергій ЗЯТЬЄВ
Візитна картка співрозмовника
Володимир Собецький народився в сім'ї лікарів. Після закінчення Саратовського медичного інституту кілька років працював у медзакладах Російської Федерації. Служив у Радянській армії. З 1987-го — завідувач кабінету рефлексотерапії 41-ї гарнізонної поліклініки Київського військового округу, з 1998 р. — начальник відділення рефлексотерапії Головного військово-медичного клінічного центру «Головний військовий клінічний госпіталь» МО України.
У 1991 році захистив кандидатську дисертацію, а в 2003-му — докторську. Володимир Віталійович є автором понад 60 наукових робіт, 20 патентів і авторських свідоцтв, шести монографій, а також двох лікарських препаратів.
Володимир Собецький бере участь у багатьох міжнародних конференціях і симпозіумах, що проходять в Україні та за кордоном. Про його наукову діяльність знято документальні фільми «Рефлексотерапія і сучасність», «Голки, що дарують життя», які демонструвало ТБ.
також у паперовій версії читайте:
- ПІДСТУПНІСТЬ БРУДНИХ РУК
- НЕОХАЙНІСТЬ — ЦЕ ЗАХВОРЮВАННЯ
назад »»»