BEATLES, БРАЙЄН, ЛІВЕРПУЛЬ
Історія Beatles найтісніше пов'язана з ім'ям Брайєна Епстайна, скромного бізнесмена з Ліверпуля. Йому вдалося запалити рок-зірку Beatles, створити їх як феномен рок-культури ХХ ст. Важко переоцінити внесок Брайєна у становлення Beatles: вони стали єдиною любов'ю, метою й сенсом його недовгого життя. Щасливий у бізнесі, він був нещасливий в особистому житті. Тож усіх приголомшила його рання й раптова смерть (чи загибель?) — у 32-річному віці, яка ще й досі приховує чимало таємниць та хвилює багатьох бітломанів.
Жовті кошмари Філіппін
All you need is love... — закликали до любові Beatles, проте Брайєну її так не вистачало. Того серпневого вікенду 1967-го, у п'ятницю, Брайєн повернувся із заміської оселі у свій маєток на Chapel Street. Лондон полишили всі його друзі, тож ні з ким було поділитися думками. Він почувався самотнім, перебував у депресивному стані з того часу, як Beatles припинили свої гастролі. Їм уже набридло виступати з репертуаром Oldies, but Goldies на стадіонах, серед дикого ревіння фанів, коли не чути було власної музики. Першочерговою для них стала творча справа. Задля цього повернулися вони до студійних мікрофонів, де чекали на них творчі досягнення, зокрема альбом Sergeant Pepper, видатний шедевр рок-музики ХХ ст.
У студії Брайєн відчував себе зайвим. Віднині там потрібний був не він, а Джордж Мартін. Корона п'ятого бітла перейшла до звукорежисера.
Відблиски спогадів спалахували у його пам'яті...
...1966-й приніс чимало прикрого. Турне на Філіппіни справило на Брайєна гнітюче враження. Кошмар цей розпочався в той час, як Beatles насмілилися проігнорувати запрошення Імельди Маркос, дружини філіппінського диктатора.
Помсту розгніваної жінки відчули британці в аеропорту, де у залі вильоту чекав на них озвірілий натовп азіатів. Брайєн одразу зрозумів, у яку халепу потрапив із хлопцями. «Навколо... розігралася справжня істерія...»,— згадував Джордж Харрісон.— Злива ударів обрушилася на Рінго, Брайєна кинули долу, перепало й Джорджу та Джону. Старанно чавили Мела Еванса, охоронця Beatles, водію Елфу Бікнеллу пошкодили хребет та зламали ребро. З кожним ударом — ревіння натовпу та брудна лайка на адресу британців.
Ще не встигли вони сісти у літак, як Брайєна та Мела Еванса негайно відкликали назад. Брайєн сполотнів, а Мел звернувся до товариства: «Передайте Ліл, що я кохав її». Біля трапа їх просто пограбували: відібрали половину виручки за концерти, та й ще 5200 фунтів у рахунок дозволу на виліт. Брайєн був майже у стані нервового зриву. Та наостанок приголомшили його Beatles — повідомили про своє рішення припинити гастрольні турне. Ця несподівана звістка остаточно розчавила Брайєна: йому стало млосно, підвищилася температура. Кошмари Філіппін тривалий час супроводжували його.
Востаннє Beatles завітали до Америки. Й це турне обернулося кошмаром. Та почалося все з інтерв'ю Джона Леннона лондонській Evening Standard, у якому він стверджував те, що «на сьогодні Beatles значно популярніші, ніж Ісус Христос». Легковажність Джона враз погіршила стосунки його та Beatles із Америкою. Зали, де співали Beatles, лишалися напівпорожні. В південних штатах привселюдно спалювали зображення та платівки Beatles; раптово з'явився на світ й ку-клукс-клан — справа повертала на зле. Не допомогла й процедура каяття Джона: йому погрожували смертю. Брайєн мав намір припинити гастролі: життя улюбленців він ставив вище за гроші.
У Сан-Франциско, наприкінці серпня 1966-го, Брайєн врешті-решт усвідомив, що це — останні гастролі. Це була катастрофа. У розпачі Брайєн прийняв смертельну дозу снодійного, але лікарі врятували його. Не вдалася й повторна спроба самогубства.
Інтерлюдія у Ліверпулі
Іноді він замислювався над тим, як би склалася його доля без Beatles?
До зустрічі з ними Брайєн Епстайн — уже відомий у ділових колах Ліверпуля молодий підприємець, який вдало поєднував свої музичні уподобання (він захоплювався класикою — Сібеліусом) із сімейним бізнесом з продажу меблів та фортепіано.
Безтурботне життя молодого бізнесмена обірвалося несподівано. Десь у жовтні 1961-го до крамниці Брайєна завітав юнак на ім'я Raymond Jones. Він розшукував сингл My Bonnie якогось ансамблю The Beatles. Відшукати сингл вдалося лише в каталогах імпорту. Виявилося, що ансамбль місцевий, з Ліверпуля, виступає десь неподалік від White Chapel Street та його крамниці — в якомусь підвалі під назвою Cavern (печера).
Із тяжким серцем прямував туди Брайєн. Проте, справа обернулася на краще. Beatles зачарували його: їх музика наче випромінювала якийсь могутній магнетизм.
Ще не отямившись від вражень, Брайєн і сам не помітив, як замовив 200 примірників сингла та став міркувати про контракт із Beatles. Брайєну давно вже обридли платівки, а музикантам тіснувато стало у Ліверпулі. В той час, як його улюбленці гастролювали у Гамбургу, Брайєн намагався проштовхнути їх пісні у фірми звукозапису. Провінціалам з англійської глибинки тривалий час не давали ходу. Та перешкоди лише розпалювали Брайєна.
Нарешті доля звела його з тим, кому судилося втілити у фонограми шедеври ліверпульської четвірки. Це був Джордж Мартін, продюсер фірми Parloрhоnе. Чаклун звукозапису Джордж Мартін теж піддався чарам провінційних музикантів, звучанню їх пісень. Отже, він наважився укласти контракт із невідомими рок-музикантами. Beatles доручили йому свою музику, а сер Джордж зберіг її для нас, бітломанів усієї планети.
Джон, Пол та рок-н-рол
Дебютний альбом Please, Please Me записали Beatles у Джорджа Мартіна. Як справжній джентльмен, він був завжди стриманий та чемний. Кожне його зауваження Beatles сприймали шанобливо. Нічого не вдієш: у студії сер Джордж завжди правий!
Після закінчення сеансу звукозапису Джордж Мартін урочисто проголосив: «Джентльмени, щойно записана платівка, яка стане вашим першим суперхітом!»
Прогноз його виправдався. Не пройшло й півроку, як ця платівка Beatles, міні-альбом Twist and Shout та сингл She Loves You посіли перші місця в національному хіт-параді та за кількістю продажу. Сама королева Англії аплодувала Beatles у лондонському «Палладіумі»: шоу побачили мільйони телеглядачів. Beatles — фігуранти перших сторінок європейської та світової преси. Феномену Beatles віддала належне навіть «Британська Енциклопедія».
Їх творчий стиль формувався у портовому Гамбурзі. Він був просякнутий рок-музикою по обидва боки Атлантики та поєднував у собі елементи рок-н-ролу, блюзу і стилю country. Beatles завчасно вдалося відчути харизму часу та стати уособленням молодіжної культури.
Невипадково їх творчий зліт припав на бурхливу добу 60-х. Ліризм Пола Маккартні органічно поєднувався з бунтарським духом Джона, який додавав в їх творчий соус гостроти. Свою музику Beatles спромоглися підняти до рівня мистецтва: недарма альбом Sergeant Pepper став маніфестом цілого покоління хіпі. Та дехто вважав їх музику священнодійством...
Шквал бітломанії обрушився на Європу, згодом — на весь світ. У Польщі спалахнула яскрава зірка Чєслава Нємена, в Угорщині на авансцені з'явилося сузір'я блискучих рок-ансамблів, за гітари взялися радянські школярі — Борис Гребєнщиков та Андрій Макаревич.
Ейфорія бітломанії тривала три роки поспіль — під істеричні зойки підлітків yeah-yeah, сльози й ридання, навіть — калюжі під кріслами.
Брайєн був готовий до успіху, але такий шквал популярності приголомшив навіть його! Та попереду ще — Америка, шоу Еда Селівана та всесвітня слава.
Як солодко все на початку та гірко потім...
Поряд із Томмі Паркером, менеджером славнозвісного Елвіса Преслі, короля рок-н-ролу, Брайєн Епстайн став творцем шоу-бізнесу нової формації.
Beatles було затишно у Брайєна. Невлаштований в особистому житті, він невтомно піклувався про них. Усі Beatles (крім Джорджа Харрісона) виховувалися в неповних сім'ях: Джон і Пол втратили матір, а Ринго виховував вітчим. Брайєн був непожадливий щодо своїх улюбленців: його прибуток не перевищував 10–20%, тоді як колеги по бізнесу мали 40–50, а то й 90%.
Суто англійське вбивство?
Депресія стала звичним душевним станом Брайєна. Без снодійного він не міг існувати і тримав у кишенях свого смокінгу безліч препаратів на будь-який випадок, навіть героїн. Та все марно. За висловом саксофоніста Чарлі Паркера, «від наркотика можна очистити тіло, але не мозок». Мозок Брайєна був стурбований лише думками про контракт із Beatles, термін якого мав скінчитися у жовтні 1967-го.
...У п'ятницю його улюбленці вирушили в Бангор, крихітне містечко в Уельсі, щоб припасти до ніг Махеш Йога, індійського гуру, який побажав прилучити британців до свого вчення про трансцедентальну медитацію. Джордж Харрісон чемно запросив і Брайєна. «Мабуть, це цікаво»,— байдуже відповів той.
Надвечір Брайєн чекав на якийсь телефонний дзвінок. Проте — без успіху. Один за одним скидав він повідомлення на автовідповідач Саймона Нап'є-Белла, менеджера ансамблю Yardbirds, який повернувся до Лондона вже після смерті Брайєна. Передчуття не зрадило Саймона: на нього чекало відразу кілька повідомлень. В одному з них — докір: «Я благав тебе не залишати Лондон...» та вперте прохання повернутися до перерваної розмови. З кожним повідомленням його мова ставала все менш зрозумілою. Брайєн говорив, що життя його втратило сенс. Той, кому була адресована ця промова, перебував між тим в Уельсі та слухав солодкомовного індійського гуру. Про Брайєна згадали лише у неділю.
...У спальні Брайєна лікаря перш за все вразили численні таблетки, розкидані всюди — у флаконах і коробках, на полицях та у ящиках тумбочки біля ліжка, де знайшли й самого небіжчика. Брайєн лежав у позі ембріона, з носа його сочилася кров. Дехто дійшов висновку, що бідолаха вчинив самогубство лише тому, що й раніше намагався це зробити. Але патологоанатом висловив іншу думку: свою нормальну дозу препарату від тривалого використання барбітуратів Брайєн поступово підводив до небезпечної межі.
Скотланд-Ярд не задовольнила ця гіпотеза: на те були вагомі підстави. Завіса таємниці неначе оповила справжні обставини загибелі Брайєна. Та ключик знайшовся. Підказав його адвокат Соммервілл, який тривалий час репрезентував інтереси Beatles у громадських зв'язках. В ексклюзивному інтерв'ю Альберту Голдману, автору біографії Джона Леннона, він натякнув на деякі факти, які не розголошували. Зокрема, що останню ніч свого життя Брайєн був не сам. Та ще й стверджував, що смерть Брайєна — не самогубство.
Подальших подробиць Соммервілл уникав...
З часом Йоко Оно, дружина Леннона у другому шлюбі, обмовилася своїй приятельці Марні, що напередодні цих трагічних подій до Брайєна завітав Джон. Їх застала зненацька мати Брайєна та викликала поліцію. Джон негайно втік звідти, а Брайєн один зустрічав полісменів. Його вишукані манери мешканця Вест-Енду заспокоїли їх і його матір. Тим часом Леннон втік із Лондона, щоб якнайшвидше полишити Англію.
Р. S. Звістку про загибель Брайєна Beatles отримали в Уельсі. Більше всіх панікував Джон. Він настільки ідентифікував Брайєна з матінкою Джулією, що після його смерті влаштував сеанс спіритизму, на якому, крім медіума, присутня була лише ліверпульська четвірка. При цьому ніхто з них і слова не вимовив про те, що почув там.
Синагога, де відправляли заупокійну службу над Брайєном, містилася на Abbey-road, тій самій, куди привів він колись до студії «EMI» нікому не відомих рок-музикантів з провінції. Саме там Джордж Мартін записав усі їхні хіти, починаючи з сингла Love Me Do, які принесли їм всесвітню славу. Про Брайєна рабин сказав головне: «Людина, закохана в свою справу, стоїть попереду королів».
Брайєна поховали у рідному Ліверпулі 29 серпня 1967 року, на цвинтарі Long Lane. Ніхто з Beatles не з'явився на похорон. Про Брайєна швидко забули. У Beatles тепер був інший наставник — солодкомовний індійський гуру, який кликав їх до Індії.
Пізніше на Beatles очікували життєві грози. Провалився вщент їх музичний проект Magical Mystery Tour, а серед Beatles розпочалися жорстокі чвари між Ленноном і Маккартні, які завершилися розпадом ансамблю та судовими процесами.
Джона Леннона не стало 13 років по тому. Марк Чепмен, релігійний маніяк із секти «Біблійський пояс», який щиро вірив у своє призначення — вбити псевдомесію, вистрілив у Леннона п'ять разів.
Пішли з життя обидва Джорджа: сер Джордж Харрісон та сер Джордж Мартін.
Від славнозвісної ліверпульської четвірки лишилося двоє — сер Пол Маккартні, який нещодавно виступав на Майдані незалежності у Києві, та колишній ударник ансамблю Рінго Старр. Марк Чепмен відбуває свій довічний термін ув'язнення.
Ліверпуль сьогодні
Камені цього міста найдорожчі для кожного бітломана. Адже Ліверпуль — рідне місто Beatles!
По каменях цього міста йшли вони до кращої долі, пильно вдивляючись в океанські далі та у своє майбутнє. Це портове місто-трудівник, наче наша Одеса. У ньому — поєднання національностей та головне — специфічний гумор, який помітно вирізняє ліверпульця серед манірних британців. Місту цьому вдячний кожен бітломан.
Про Ліверпуль мріє кожний. Прогулянка цим містом — істинно Magical Mystery Tour, із заглибленням в його неповторну ауру, повну таємниць. У підвалі Cavern стільки люду, що не проштовхнутися, адже спільнота бітломанів — найчисленніша у світі. Згуртовані єдиною й нетлінною любов'ю до Beatles, приходять вони сюди, щоб зустрітися з бронзовим Джоном.
Як солодко й сумно мандрувати вулицями цього міста — пройтися Penny Lane та завітати в Strawberry Fields, де пройшло дитинство Джона Леннона, притулитися до перископа Yellow Submarine в музеї Beatles Story, та, нарешті, вийти на White Chapel Street, звідки Брайєн прямував до Beatles, і разом із ними — в історію рок-музики ХХ ст.
Та головний сувенір цього міста — це пам'ять про Beatles, яка, мов свято, що завжди з тобою...
Володимир СКРИНЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
назад »»»