УКРАЇНА МАЄ ТАЛАНТИ. І НЕ ЛИШЕ ПІСЕННІ...
ЦЕ ЗАЙВИЙ РАЗ ЗАСВІДЧИВ ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ ФОРУМ ОБОРОННОЇ ПРОМИСЛОВОСТІ, ЩО ВІДБУВСЯ В СТОЛИЧНОМУ УКРАЇНСЬКОМУ ДОМІ
Є ще порох у порохівницях
За часів колишнього Союзу на теренах України було кілька сотень підприємств оборонно-промислового комплексу, продукція яких не лише не поступалася кращим закордонним зразкам озброєнь і військової техніки, а й випереджала їх за своїми тактико-технічними характеристиками. Проте після розпаду СРСР ОПК зазнав, висловлюючись термінологією військових, нищівного удару з боку... держави!
Адже в 90-ті роки потреба Збройних Сил незалежної України (на відміну від союзних) скоротилася в десятки, якщо не сотні разів. До того ж вони були оснащені новітнім озброєнням. Щоправда, фахівці попереджали: легковажити ОПК небезпечно, оскільки з часом техніка і озброєння застаріють, їх необхідно буде чимось замінювати. Але державні мужі не завжди чули їх, і десятки підприємств припинили своє існування, не маючи держзамовлень.
Виявляється, не все так у нас погано, як може здатися на перший погляд. У цьому я переконався, коли нещодавно був на Всеукраїнському форумі, організованому асоціацією «Українські оборонні технології», Центром досліджень армії, конверсії та роззброєння і консалтинговим агентством «Дефензе Експрес», де демонстрували зразки техніки і озброєнь, які Україна здатна самотужки виготовляти: у ньому взяло участь майже 50 вітчизняних підприємств.
...Харківське державне авіаційне виробниче підприємство давно відоме за тисячі кілометрів від України: в його цехах «народився» перший радянський реактивний літак Ту-104, а його наступник Ту-134 побив усі рекорди щодо кількості випущених зразків. Нині харків'яни виробляють сучасні, конкурентоспроможні літаки АН-14, АН-74, беруть участь у розробці й проектуванні новітніх зразків. Вони можуть бути використані армією як транспортні засоби, потрібні для перекидання частин і підрозділів у певний куточок країни, а то й за кордон для участі в різних миротворчих навчаннях.
Серед підприємств ОПК Київське конструкторське бюро «Луч» посідає чільне місце, оскільки давно спеціалізується на науково-технічних дослідженнях і створенні компонентів авіаційного й протитанкового озброєння. Його фахівці здатні не лише їх проектувати, а й виробляти зразки, які здебільшого існують на папері. Відвідувачі Українського дому мали змогу переконатися в цьому на власні очі, бо тут було представлено протитанкові ракетні комплекси «Скіф» і «Бар'єр». Їх установлюють на бойових машинах піхоти та бронетранспортерах, і за можливостями вогневого ураження значно переважають ті, що були на озброєнні частин Радянської армії й якими озброєне українське військо.
Чи не найбільшу увагу відвідувачів привернули спільні розробки кількох вітчизняних підприємств. Зокрема, автоматичний 40-міліметровий гранатомет, граната якого спроможна пробивати 6–8-міліметрову броню. Ще однією його особливістю є значно менша (порівняно із закордонними аналогами) маса: він важить 16 кг, що зручно для військовика-гранатометника. Кому доводилося стріляти з радянських гранатометів, той знає, яка сила віддачі була у них: траплялося, що при пострілі солдат падав на землю. У нашого, українського, гранатомета віддача удвічі-утричі менша, що підвищує прицільність.
— Створюючи гранатомет нового покоління, керувалися принципом «один постріл — одне влучення,— зазначає керівник проекту Олег Слинько.— Ми його успішно реалізували.
Продукція Київського «Арсеналу» завоювала добру славу ще в 50-ті роки. Нагадаю: це підприємство від самого початку спеціалізувалося на виготовленні оптичного і оптико-електронного обладнання. Воно використовувалося в ракетних військах стратегічного призначення: практично жодний тип ракет, у тому числі грізні «Сатани», що перебували на бойовому чергуванні й в 43-й ракетній армії, яка дислокувалася в Україні, не могли обійтися без продукції артемівців. Адже їхні головки самонаведення ракет на цілі визнано кращими у світі. Україна відмовилася від ядерної зброї.
Проте це не означає, що людям, котрі працюють на цьому підприємстві, нічого робити: тут здатні створювати і виробляти інфрачервоні оптичні головки самонаведення і для ракет класу «повітря — повітря», різних переносних ракетних комплексів, які знаходяться на озброєнні Збройних Сил України. Виробами «Арсеналу» оснащено також літаки та вертольоти Повітряних сил.
На виставці можливостей вітчизняного оборонно-промислового комплексу підприємства, що спеціалізуються на розробці й виготовленні зразків морської військової техніки, не були представлені. Одначе вони заслуговують на те, щоб згадати і про них. Бо їхні можливості дають змогу забезпечити наші Військово-морські сили надсучасними кораблями, спроможними виконувати завдання не лише в акваторії Чорного і Середземного морів, а й на просторах світового океану. Один лишень Миколаївський суднобудівний завод чого вартий!..
На його стапелях було побудовано перші радянські авіанесучі кораблі: «Київ», «Мінськ», «Баку», «Новоросійськ». Зокрема, «Київ» зійшов зі стапелів заводу 40 років тому. На ньому могли водночас базуватися близько 40 бойових літаків вертикального зльоту та посадки. Всі авіанесучі кораблі, побудовані миколаївськими корабелами, мали потужне озброєння, здатне протистояти надводним і підводним кораблям противника. Нам зі зрозумілих причин авіаносці не потрібні. Але наші ВМС гостро потребують корветів — кораблів, спроможних виконувати завдання, що випливають з оборонної доктрини України, чи фрегатів. Їхнє виготовлення під силу миколаївцям.
Україна (за незначним винятком) може забезпечити Збройні Сили сучасним озброєнням та військовою технікою. Проте, на жаль, вона поки змушена продавати їх іншим державам. Кажучи іншими словами, озброювати іноземні армії, в той час як своя потребує модернізації й оновлення технічного парку.
Українському війську — українську зброю
Один із попередників нинішнього міністра оборони Михайла Єжеля мріяв (принаймні так він зізнався у розмові з журналістами) про часи, коли Міністерство оборони зможе щороку оновлювати озброєння і військову техніку хоча б на десять відсотків від потреби. Його бажання зрозумілі, бо в такому разі за десять років ми мали б сучасну армію, яка за рівнем оснащення не поступалася б арміям НАТО. Адже, за висновками експертів асоціації «Українські оборонні технології», вітчизняний ОПК здатний виробляти найсучаснішу зброю і обладнання військового призначення на мільярд американських доларів щороку. Це при тому, коли нашому війську для підтримання бойової готовності на прийнятному рівні достатньо отримувати ОВТ на суму 500–600 мільйонів щороку. Проте грошей у військового відомства не вистачає: його бюджет становить в межах 0,83–1,8 відсотка ВВП. Нагадаю: згідно з чинним законодавством, кошторис МО має становити не менш ніж три відсотки ВВП. Тому ЗС перебувають, за висновком Михайла Єжеля, на критичній межі існування.
Мабуть, ще довго залишатимуться, оскільки, якщо говорити про збільшення фінансування потреб МО, світла наприкінці тунелю не видно, принаймні поки що. За словами голови Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони Анатолія Гриценка, протягом останніх трьох років фінансування державних замовлень на військові технології зменшилося вдвічі й становить 570 млн грн. Через це призупинено або ледве «дихають» науково-дослідні роботи щодо розробки новітніх озброєнь і техніки. Наприклад, багато високопоставлених чиновників МО, інших відомств сказали про необхідність створення багатофункціонального ракетного комплексу «Сапсан», який наш ОПК здатний виготовляти у закритому циклі, тобто без сторонньої допомоги. За допомогою «Сапсана» можна створити ефективний щит, який би надійно захищав Україну від нападу з повітря. Але далі розмов справа не рухається.
Не рік і не два точаться розмови навколо створення вітчизняного корвета, про що, до речі, наша газета не раз писала. Офіційно Україна не відмовилася від цього проекту. Але в приватних розмовах чиновники кажуть, що його шлях на морські простори буде складний і тернистий, бо грошей, що виділені на створення цього сучасного корабля, вистачить лише для проведення розрахунків за виготовлення відповідної документації, креслень.
Корвет, як відомо, передбачають будувати на українських підприємствах. А озброєння, різне обладнання на ньому планують встановити імпортного виробництва, про що є відповідні домовленості. Зокрема, загальний внесок Франції, Італії, Німеччини у створення корвета становить майже 40 відсотків. Отже, якщо роботи з його серійного виробництва затримуватимуть на невизначений час, то Україна як партнер втратить, як мовиться, своє обличчя. Тож із нами ніхто не захоче мати справу: у світі поважають пунктуальних партнерів, у яких слова не розходяться зі справами.
Зважаючи на таке фінансування, українське військо не може не лише закуповувати нову техніку, а й модернізувати ту, яка перебуває на озброєнні й якій 30–40 років. Зокрема, вертольоти Мі-24, літаки Су-27, МіГ-25, танки Т-62 і Т-64. Із часом невирішення проблем, пов'язаних із забезпеченням чи модернізацією техніки і озброєнь, позначиться на здатності частин і підрозділів протиповітряної оборони захистити повітряний простір над Україною, забезпечивши охорону важливих державних і військових об'єктів. Бо грошей не вистачає і на капітальний ремонт зенітно-ракетних комплексів С-300 і «Бук», що на озброєнні не одне десятиліття.
Деякі підприємства, що спеціалізуються на продукції військового спрямування, в тому числі унікальної, не завжди можуть отримати кошти від держави за виконані замовлення. Нонсенс! Тому деякі з них змушені шукати замовників самотужки, а то й змінювати профіль виробництва, продавати за кордон надсучасні зразки озброєнь і техніки, поповнюючи державну скарбницю.
Чи скресне крига щодо застосування вітчизняних ОВТ у війську? Якщо так, то коли?
На це запитання ніхто не знає відповіді. Принаймні жодний з представників підприємств оборонно-промислового комплексу не міг відповісти на це запитання. І це не дивно: подібні питання не в їхній компетенції.
— Держава має якомога швидше повернутися обличчям до власного війська і оборонної промисловості,— вважає голова асоціації «Українські оборонні технології» Володимир Грек.
На форумі прозвучала слушна думка про необхідність створення центрального органу виконавчої влади, який опікуватиметься цією проблемою, як такого собі містка між урядом і Радою національної безпеки та оборони, сприятиме взаємодії між ними і підприємствами. Бо нині вони належать до різних міністерств і відомств, що не сприяє злагодженості в роботі й координації спільних зусиль для вирішення проблем. Вертикально інтегровані структури доцільно створити в авіабудуванні, виробництві ракетної техніки, а також військових кораблів, засобів зв'язку, ухваливши закони про військово-технічну співпрацю, особливості корпоратизації, акціонування і приватизацію підприємств оборонного характеру, а також про державне оборонне замовлення. Для того щоб український оборонно-промисловий комплекс почувався впевненіше, потрібно протягом семи-восьми років асигнувати на його потреби 500—700 млн грн. Це, погодьтеся, не така й астрономічна сума. До того ж витрати сповна окупляться. По-перше, зросте боєготовність армії, по-друге, збільшаться надходження до державного бюджету, бо Україна матиме змогу збільшити обсяги експортованих озброєнь і техніки, які користуються попитом за кордоном.
Мої міркування не зі сфери фантастики. Наприклад, зацікавленість літаком сімейства «АНів» виявляє Бразилія, особливо транспортними АН-38, АН-70, АН-178. Україна, за словами міністра промислової політики Дмитра Колесникова, запропонувала бразильцям сприяння у виготовленні військово-транспортного літака.
Нещодавно обидві держави досягли домовленості про участь України в тендері з поставки п'яти патрульних кораблів і п'яти фрегатів українського виробництва Чорноморського суднобудівного заводу. На переговорах йшлося також про створення в Бразилії спільного українсько-бразильського підприємства, на якому б виготовляли бронетехніку, зокрема легкі танки. Це свідчення того, що наш ОПК, точніше його можливості, цікаві для багатьох держав.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»