ГОДІ ПОРУШУВАТИ КОНВЕНЦІЮ
Найближчим часом Верховна Рада має вирішити долю поправок до закону, який стосується ратифікації Конвенції про кіберзлочиннність. Питання, про яке йдеться, на перший погляд, має суто технічний характер, однак не забуваймо, що у наш час бурхливого розвитку інформаційних технологій те, що сьогодні здається невеличкою технічною дрібницею, завтра може стати причиною великого збою з тяжкими наслідками.
Конвенція була підписана ще у листопаді 2001 року державами — членами Ради Європи. Україна приєдналася до неї у вересні 2005-го, коли парламентом було ухвалено закон про її ратифікацію.
Дев’ять років тому європейські держави, усвідомлюючи глибокі зміни, спричинені переходом на цифрові технології, а також конвергенцію і глобалізацію комп’ютерних мереж, дійшли висновку, що нові досягнення науки і техніки можуть сприяти не лише скоєнню транснаціональних злочинів, а і їх розкриттю. Бо за допомогою таких мереж можуть оперативно передаватися докази з одного боку океану на інший. Треба лише належним чином налагодити узгодженість дій правоохоронних органів різних держав, причому на якісно новому рівні, оскільки традиційні канали Інтерполу для цього не завжди годяться.
Підготовчу роботу з укладення Конвенції провів Європейський комітет з проблем злочинності — такий собі робочий орган Ради міністрів юстиції держав Європи, який займається приведенням до єдиного знаменника законів різних країн, причому у тій їх частині, яка стосується протидії тяжким злочинам.
Отже, акт, про який ідеться, наводить перелік діянь, котрі учасники Конвенції мають кваліфікувати як кримінально каране правопорушення. Особливе місце у ньому відведено виготовленню дитячої порнографії та її розповсюдженню комп’ютерним шляхом. Цікаво, вона включає в себе порнографічний матеріал, який візуально зображує не тільки дитину, а й особу, яка виглядає як неповнолітня, задіяну у відверто сексуальній поведінці. Інакше кажучи, якщо 25-літня порномодель через свою худорляву статуру і дитячий вигляд обличчя правдоподібно зіграє 13-літню дівчинку, то режисера такого «кіна» також треба віддавати під суд за виготовлення дитячої порнографії. Те ж саме стосується і реалістичного зображення неповнолітньої особи, задіяної у відверто сексуальній поведінці. Це означає, що мультики з голими дівчатками та хлопчиками також мають каратися законом.
На другому місці за тяжкістю варто поставити шахрайство: Конвенція називає це будь-яким втручанням у функціонування комп’ютерної системи, котре призводить до втрати майна іншої особи. У зв’язку з цим варто згадати один випадок, пов’язаний з кардерством, тобто викраденням грошей з банкоматів за допомогою кредитних карток. Десь у якійсь західноєвропейській країні працював у банку молодий комп’ютерник, який тишком-нишком робив копії з електронних кодів, що потім наносилися на магнітну смужку кредитних карток клієнтів банку. Маючи у файлі таку інформацію, її можна навіть у домашніх умовах нанести на магнітну смужку, наклеїти на шматочок пластику і вийде картка-клон, з якою можна сміливо йти до банкомата і знімати з нього гроші. Тільки цей клерк сам картки не виготовляв і до банкомата з ними не ходив: усю скопійовану інформацію він через електронну пошту передавав своєму знайомому в Одесу. А той уже через Інтернет знаходив на теренах колишнього СРСР покупців, котрим продавав крадену інформацію. Вони йому електронною поштою гроші на рахунок, а він їм, так само електронною поштою,— коди. Вони йому за кожний код для картки, скажімо, тисячу гривень, а самі вже знімають з кожної самотужки виготовленої картки скільки Бог дасть. Бо у справжнього законного клієнта банку може бути на рахунку і сто тисяч гривень, а може не бути ні копійки.
Таким чином, на перший погляд може видатися, що одесит-посередник ніби й нічого не крав. Банківський клерк — той, зрозуміло, викрадав інформацію, котра належить банкові. Покупці краденої інформації знімали з банкомата гроші, котрі теж їм не належали. А наш хлопчина тільки приймав та передавав пошту, за що йому на рахунок капали гроші. Однак саме для таких випадків у Конвенції є стаття про допомогу або співучасть у вчиненні злочину, і вона вимагає, щоб такі-от посередники не лишалися безкарними.
Окрім перелічених, Конвенція рекомендує кваліфікувати як злочин і такі діяння, котрі умовно можна назвати некорисливими. Наприклад, незаконний доступ, втручання у систему або підробка, пов’язана з комп’ютерами. В Україні такі випадки вже були — не так давно було винесено судовий вирок хакеру цієї категорії. Зловмисник якимось чином отримав пароль доступу до офіційного сайту однієї міськради і у святкове привітання міського голови городянам вкрапив трішки брутальних слів, від чого текст набув, м’яко кажучи, непривабливого для мера змісту. Суд установив, що хлопець керувався не корисливими, а суто хуліганськими мотивами, однак неважко передбачити, що перед місцевими виборами подібні провокації будуть поставлені на індустріальну основу, тобто за участю і політиків-замовників, і фахівців-комп’ютерників, і жевжиків-посередників.
Слід визнати, що всіх рекомендацій щодо кваліфікації злочинів Україною дотримано — у нашому Кримінальному кодексі є всі перелічені Конвенцією статті. Виконано й більшість організаційних рекомендацій. Так, у питаннях отримання-надсилання запитів компетентними органами визначено Міністерство юстиції (якщо йдеться про запит суду) і Генеральна прокуратура (у випадку запитів органів досудового слідства).
Невиконаною лишилася одна вимога, викладена у статті 35 Конвенції, яка стосується створення цілодобової мережі. Тобто органу для здійснення контактів цілодобово для негайного реагування на прохання про допомогу у збиранні доказів у електронній формі, якщо вони стосуються злочинів, пов’язаних з комп’ютерними системами. А також про допомогу у розслідуванні та переслідуванні зловмисників.
Таким уповноваженим органом автори поданого до Верховної Ради законопроекту пропонують визнати МВС, і в цьому питанні їхня логіка цілком зрозуміла, оскільки переважна кількість «хакерських» правопорушень розслідується та розкривається органами внутрішніх справ. У 2009 році, наприклад, ними було зареєстровано 707 злочинів у сфері високих технологій. Жодному іншому правоохоронному органу й не снилася така їх кількість, хоча й це лише видима верхівка айсбергу.
Організаційна база для цього також є — у липні цього року в центральному апараті МВС було створено Департамент боротьби з кіберзлочинністю і торгівлею людьми, про що вже докладно розповідалося в одному з попередніх номерів нашої газети. Лишилася невеличка дрібничка — внести до закону про ратифікацію Конвенції абзац, щоб у Європі знали, що з невідкладних оперативних питань треба звертатися не до Міністерства юстиції і не до Генеральної прокуратури України, а в МВС. Це зекономить години і хвилини, які дуже дорого коштують, коли йдеться про переслідування злочинців, котрі осідлали швидкі електрони.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- КРИМІНАЛЬНІ МАРКИ
- ХРОНІКА ПРИГОД
- АВТОШАХРАЇ
назад »»»