ЧИ ДОЖИВЕМО
ДО ЗАСЛУЖЕНОГО ВІДПОЧИНКУ?
В одному з попередніх номерів ми надрукували матеріал про очікувані новації в пенсійній системі. Як засвідчує досвід, читачі уважно стежать за перипетіями в ній і активно коментують те, що день наступний нам готує.
Один із читачів надіслав до редакції таблицю «Очікувана тривалість життя чоловіків і жінок», опубліковану в пресі (я її знайшла і вивчила), і запитав, мовляв, ми йдемо до нової межі пенсійного віку чи куди? Таблиця дає очікувану тривалість життя в розрізі областей України, АРК і м. Києва. Середня тривалість життя чоловіків в Україні — 62,3 р., жінок — 73,99. Щодо чоловіків, то картина тут така: до 62-х із лишком років мають дожити люди чоловічої статі у восьми областях, до понад 63–65 — у семи, до 59–61-го — в 11 областях, а до 66-ти — в Чернівцях, Івано-Франківську й м. Києві.
Власне, дані таблиці, опублікованої в пресі, підтверджують свіжі дані з посиланням на Держкомстат України й Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України — наводить бюлетень «Населення і суспільство» в № 403-404 від 21–23 грудня 2009 р. Інтернет-газета «Новини N» у випуску від 21.02.2008 р. пише: «В Україні нетипова структура смертності — третина померлих — люди допенсійного віку. За попередні п’ять років смертність чоловіків у працездатному віці зросла на 12,2 відсотка, серед жінок — на 9%».
У жінок краща ситуація, хоч і гірша, ніж у розвинутих країнах: до 72 років мають дожити жінки в шести областях, до 73-х — у чотирьох, до 76-ти — у Львові, Івано-Франківську, Києві й Тернополі. Взагалі очікуваність тривалості життя в західному регіоні вища, ніж у східному.
Ветеран війни і праці Евеліна Чуприна з Донеччини з приводу підвищення пенсійного віку жінок пише: «Мені боляче за жінок. Адже вони не тільки, як колись говорили, гвинтики господарського механізму, а й у більшості матері. Багато хто з них свідомо йшов на перерву у трудовому стажі заради виховання дітей, відкладаючи стаж на потім. А тепер їх стимулюють довше зберігати працездатність. Хіба це правильно?»
Наші читачі пишуть і про підвищення кваліфікаційного періоду (страхового чи, по-старому, трудового стажу). Думки кількох дописувачів зводяться ось до чого: мовляв, підвищуючи пенсійний вік і страховий стаж, ніхто не подумав про людей — чоловіків і жінок, яким довелося жити в постперебудовні 1990-ті роки. Який стаж вони могли заробити, коли вся промисловість практично занепала, а підприємства, що ледь животіли, масово звільняли працюючих?
Отож багато людей залишилося за бортом, вони йшли торгувати на базари (навіть кандидати наук). Інші вимушено працювали і працюють без трудового договору і, як наслідок, без будь-яких соціальних гарантій, включаючи пенсію. Ось так держава «бореться» чи-то за виведення зарплати з «тіні» (результату цього не видно), чи, навпаки, з робочим людом.
На цю тему говорити можна багато. Зокрема, кажуть, у військах ніби негласно дали вказівку: хто не хоче служити до 55 років, має звільнитися до листопада (хоч про військових, міліцію в меморандумі МВФ і нашого уряду не йдеться, але, як мовиться, під шумок влада не проти того, щоб усілякими способами зменшити навантаження на ПФУ).
То, може, виходячи з ситуації в нашій державі, коли за рівнем тривалості життя Україна відстає від Гондурасу, а на охорону здоров’я одного українця на рік держава витрачає майже 89 дол., і ще 71 дол. витрачають самі громадяни, так різко змінювати соціальні стандарти (пенсійний вік, страховий стаж, рівень пенсій) не варто? Напевно, слід звернути увагу на виведення економіки з «тіні», зменшення рівня безробіття, підвищення продуктивності праці — чинники, за допомогою яких наповнюють бюджети всіх рівнів, у тому числі бюджет Пенсійного фонду?
також у паперовій версії читайте:
- ДОМОВЛЕНОСТІ МІНІСТРА З ШАХТАРЯМИ
- ЗА ЗАТРИМКУ ЗАРПЛАТИ— ПЕНЯ
- КРИЗА І ЗАЙНЯТІСТЬ
- УРЕГУЛЮВАТИ ПРАВА ПЕНСІОНЕРІВ, ЯКІ ПРАЦЮЮТЬ
назад »»»