РОСІЯ: ДВА СЦЕНАРІЇ МАЙБУТНЬОГО
Негативний сценарій
Майбутнє Росії є темою багатьох аналітичних оглядів та спекуляцій. Але нема єдиного прогнозу, який показав би майбутнє цієї великої держави і народу. Представляючи кілька популярних поглядів на цю тему, хочемо зазначити, що імперська позиція Москви, традиції самодержавства, інші загальновизнані ознаки «православної цивілізації» мають лише 300 років. Ніщо не вічне, навіть Росія, а принаймні її форми, характер і геополітичне оточення, яке після минулих століть на наших очах почало стрімко змінюватись.
Більшість політологів, які займаються політичною футурологією, бачить Росію як країну, в якій будь-які зміни неможливі. Лілія Шевцова, російський політолог, відверто пише про це: «Росія зависла в історичній порожнечі: ні кроку вперед, ні кроку назад. Може здаватися, що ця країна приречена бути цивілізаційним монстром, який викликає страх і неспокій». У подальшій перспективі це може означати збереження євразійського статус-кво, утримання достатньо великої й надалі технологічно досконалої, як на азійські стандарти, армії (у тому числі ядерного арсеналу). Правдоподібнішим є, проте, зменшення значення Росії або навіть її дезінтеграція.
Тему дезінтеграції підхоплює Шевцова, яка вважає, що «регіональні еліти вже приватизували свої вотчини, і єдність Російської Федерації стоїть під ще більшим знаком запитання, ніж за часів Бориса Єльцина. Може, Федерація приречена на поразку, а провісником катастрофи є, наприклад, султанська диктатура Рамзана Кадирова у Чечні? Вони функціонують за власними правилами, але за гроші російського бюджету».
Росіянка не єдина зі своєю позицією. Доповідь Національної ради розвідки США з вимовною назвою «Світ у 2025 році» прогнозує, що причиною дезінтеграції Російської Федерації буде демографічна структура нашого східного сусіда, яка викличе етнічні та релігійні проблеми. Нині у Російській Федерації проживає 141 мільйон громадян, у 2025 році, якщо демографічні тренди збережуться на нинішньому рівні, їх буде вже тільки 130 мільйонів. У 2005 році частина мусульман у суспільстві цієї країни становила 14%, за нинішніх тенденцій у 2030 році їх буде 19%, а у 2050 році — 23%. Чи загрожує Росії поліетнічність і повільна національна атрофія? Складно передбачити майбутні можливі сценарії російського майбутнього у найближчі десятиліття, але статистичні дані дуже несприятливі для Кремля. Зниження значення Росії на міжнародній арені також становить сценарій, докладно аналізований різномастими футурологами.
Польський політолог Славомір Дембські вважає, що «пройшла кон’юнктура для російської експансії, яка віками компенсувала Росії цивілізаційне відставання». Про це свідчать, у певному сенсі, встановлені за останній рік демаркаційні лінії і корективи кордонів Росії з близьким зарубіжжям (Україна, Білорусь). Адже ще кілька років тому понад 15% пострадянських кордонів не мали правового врегулювання. Дембські звертає також увагу на зміни геополітичної ситуації Москви, яка через кілька сотень років отримала Китай як реального конкурента на терені Євразії.
Кремль — природний експортер технологій на азійські терени, гравець, який віками використовував свої зв’язки з Європою, нині відчув загрозу. Пекін зменшує технологічне відставання, а однією з найважливіших причин цього є російська політична система. Корупція, управління економікою згори, створення інноваційних технологій у закритих зонах типу Сколкова, це, як пише Шевцова, «російська Панама»... Національна рада розвідки США формулює чіткий погляд на російське майбутнє: ним є «авторитарна, націоналістична нафтова держава», яка може стати диктатурою, спрямованою на продаж сировини. Отримані у такий спосіб ресурси мають стабілізувати режим. Але у цій доповіді нема жодного слова про російські технології, інновації і модернізацію.
Про китайський тиск і зниження російського впливу сповістив також Збігнєв Бжезінський, який загрозу для Москви бачив у мусульманському світі, азіатських народах (Індія, Китай) і у відштовхуванні Заходу.
Позитивний сценарій
Десять років тому Збігнєв Бжезінський заявив, що єдиним шансом для Росії є її зближення із Заходом. Відштовхування Заходу рівнозначне «фаталізму російської антизахідної геополітичної ситуації», і тому зближення недавніх опонентів перед загрозою зростаючого потенціалу Індії і Китаю безальтернативне.
Ця течія політичної футурології нині загальновідома завдяки діям президента Медведєва, який модернізацію і зближення із Заходом зробив пріоритетом російської політики. Але реальні дії Кремля не збігаються з тезою Бжезінського, який ставив для можливого потепління відносин Росія — Захід кілька умов. Відмова Москви від імперіалізму і демократизація, без якої модернізація стане лише карикатурною інновацією, яка вже була в Росії за часів Петра І і Йосифа Сталіна,— це одна з найважливіших умов Бжезінського. Де-факто це означає наближення РФ до західного зразка і, на думку Збіга, цього не уникнути через втрату Заходом віри «у здатність Росії до відбудови імперії» та «китайську конкуренцію» на терені російського Далекого Сходу.
Подібне прогнозує й Славомір Дембські, який аргументує необхідність зближення із Заходом припиненням територіальної експансії Москви, євразійською конкуренцією Китаю та загрозою для Росії з боку центрально-азійського ісламу. Інакше кажучи, на наших очах зникають всі чинники, які дозволяли Росії утримувати статус супердержави протягом останніх 300 років.
Дембські вважає, що у найближчому майбутньому «прагнення Росії до встановлення своєрідного «союзу з Союзом» з метою забезпечення для себе підтримки у Центральній Азії, або домовленості про продовження перебування сил НАТО в Афганістані у рамках нових відносин Росія — НАТО», змусять Кремль до відмови від ставлення до НАТО як до ворога. Можливо, недавній парад Перемоги у Москві з участю військ країн НАТО є передвісником змін, що надходять?
Цікаво на російську проблему дивиться Френсіс Фукуяма. Як зазначив він у своїй праці «Кінець історії», демократизація не є умовою економічного успіху. З цієї точки зору можлива «вестернізація» російського ладу необов’язково має завершитися розвитком і модернізацією країни. Але це створить кращі умови для зближення з технологічно розвинутими країнами Заходу. Спільний устрій та ідеали могли б створити нове співвідношення сил у світі, за якого Росія, дружня Заходу, реалізувала б ідею американського журналу «Форейн Афферс», який устами Чарльза Купчана відкрито заявив про можливість членства Росії в НАТО.
Геополітична позиція Росії — експансія і зростання могутності
Позитивно дивиться на майбутнє Росії також американський політолог і аналітик Джордж Фрідман, який майбутнє зростання сили Російської держави бачить у її геополітичному розташуванні (території, контрольовані Кремлем, це один центр сили). Ключем до російської могутності є кордони Федерації (парадоксально попри їхню протяжність), про що пише Фрідман у своїй книзі «Наступні сто років». Ось відповідний фрагмент: «Росія має безпечні кордони на всіх відтинках своїх кордонів у Східній Європі і бачить найнебезпечнішу для себе прогалину, яку можуть використати потенційні вороги. З півночі її захищає вічна мерзлота, зі сходу — Тихий океан, з боку кордону з Китаєм — тайга і необжиті регіони Сибіру. Врешті-решт, кордони Росії впираються у Гімалайські хребти. Невелика відкрита дуга в бік Афганістану часто мотивувала Росію до експансії у цьому напрямку. Вона залишається небезпечною з огляду на присутність військ США у цьому регіоні, зайнятих боротьбою з талібами, і проблеми Пакистану, що повільно занурюється у хаос. Від Ірану православну імперію захищають води Каспійського моря, від Туреччини — Кавказ».
Власне у контексті положення Росії Фрідман аналізує її плани експансії (а не союзу із Заходом), яка повинна здійснюватись у три етапи. Росія намагатиметься відновити свої впливи на території колишнього СРСР, а за його межами буде здійснювати тиск за допомогою експортованої у Європу енергосировини. Останньою фазою буде спроба посварити членів можливих ворожих до Росії союзів і створення власного блоку спільників.
Потуга — призначення Росії
Зовсім інакше дивиться на майбутнє Росії впливовий російський політолог, близький до Кремля, Олександр Дугін. За Дугіним, загальна історія — це конфлікт двох цивілізацій, що борються за світову гегемонію: морської цивілізації і суходольної. Море — це для Дугіна символ змінних і непостійних цінностей (лібералізм), а суходіл — це сталі і незмінні цінності. Для людей моря характерним є хаос, сучасність, демократія, анархія, капітал й індивідуалізм. Для людей суходолу характерними є традиція, ієрархія, порядок, праця і спільнота. Росіян він наділяє рисами, протиставними обом цивілізаціям, зазначаючи, що конфлікт інтересів вписаний у їхнє співіснування. Їхнє суперництво викликає потік політичних подій у світі. Суперництво моря і суходолу залишається незмінним від часу конфронтації Карфагену і Риму. Змінюються лише претенденти, що прагнуть до глобальної гегемонії.
З його точки зору «Росія приречена на велич». Абстрагуючись від ідеології, створеної Дугіним (викладається у російських військових академіях), у його теоріях з’являються також раціональніші аргументи зростання значення Москви. Дугін стверджує, що Росія прагне заволодіти Європою завдяки своєму центральному положенню у самому серці континенту та завдяки природним багатствам. Сировина становить її головну зброю. Як видно, технологічна відсталість Російської держави була «запрограмована» ідеологією боротьби моря з суходолом. Прогрес і технології для Дугіна є релятивними поняттями, особливо щодо «квітучої євразійської цивілізації», якій загрожує морська анархія.
Підсумувати розгляд сценаріїв розвитку Росії можна словами Славоміра Дембського: «Де-факто Росія стоїть перед вибором: або наважиться стати частиною Заходу, що означає необхідність поступового засвоєння його принципів і засад, або вона продовжуватиме шукати власний шлях розвитку, що може призвести до залежності від Китаю, а за екстремального сценарію навіть до дезінтеграції Федерації». Дорога на Захід здається єдиним позитивним сценарієм для Росії на найближчі десятиліття. Можливо, не єдиним, але найбільш раціональним.
Підготував Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПРОБЛЕМИ ПОРЯДКУ ДЕННОГО ООН
назад »»»