КРИЗОВА СВІДОМІСТЬ— ВІТЧИЗНЯНИЙ ФЕНОМЕН?
Кризова свідомість особистості і суспільства — феномен нинішнього соціального життя. Світова криза тільки оголила нежиттєздатність системи, де фактично не передбачений повноправний громадянин. Ущербність кризової свідомості в тому, що вона повертає нас до примітивних моделей життя, про які давно час забути.
Кризова свідомість робить людину самотньою. Нинішнє суспільне життя не може скластися з мільйонів окремих стратегій виживання її громадян.
Наш співрозмовник — доктор економіки і соціології, професор Юрій Саєнко.
— Як можна визначити кризову свідомість?
— Це свідомість, зациклена на ризиках соціуму, що не бачить і не шукає шансів вийти з кризового стану. Коли людина з некризовою свідомістю попадає в стан кризи, вона знаходить вихід у багатоваріантному мисленні. Кризова свідомість формується, коли людина опиняється в стані ступору, безвихідності й невизначеності.
— І в цьому становищі громадяни, що животіють і є безправними, напевно, повертаються до колишніх примітивних моделей життєдіяльності. Так ми незабаром прийдемо... до феодалізму...
— Звичайно, тим більше, що влада й олігархи грабують народ. Це феодалізм у ХХІ ст. з усіма сучасними інформаційними можливостями й антуражем. Проста людина думкою занурюється в минуле — в неї немає моделі майбутнього, де б знадобились досвід і накопичені знання, тому вона ностальгує за часами, коли було добре... В нас у моніторингу є запитання, що підтверджують ці факти. Наприклад, «Чи приєднуватися Україні до Союзу Росії і Білорусі?». На нього позитивну відповідь дали 60% респондентів. Але ж це означає прийняти російську імперську модель правління!
Усі роки нашої незалежності 30% населення висловлюють бажання повернутися до радянської планової економіки. Як таке можливе? Число прихильників СРСР поповнюється молоддю і середнім поколінням. Отже, їм пропонують легенду про «безкоштовний сир у комуністичній мишоловці».
Тут ми наштовхуємося на найважливіші болючі точки людської свідомості. Річ у тім, що так само, як передається від покоління до покоління пам’ять про голод, і страх цей не можна викорінити, у пам’яті живуть розповіді про те, що при радянській владі були безплатні освіта й медицина, дуже низькі ціни на ліки, можна було одержати квартиру, за копійки подорожувати по всьому Союзу. Працює не сама планова економіка, а феномен соціальних гарантій. Жахи радянської системи забуваються, а гарне залишається.
— Невже більшість українців плекає в душі застій?
— Чому ж? 40% опитаних висловлюються за вступ у ЄС. Але вони не уявляють, як потрібно працювати, як стати конкурентоспроможними. Нова поведінка, колосальна кількість правил — до всього цього треба звикнути. За даними Інституту соціології НАНУ, тільки 14% населення висловлюються за вступ до НАТО. Інші уявлення не мають, що це за організація. Їм усе ще ввижається «дядько Сем» з атомною бомбою...
— Так що ж, за роки незалежності в зацикленій і полохливій свідомості громадян не було жодного проблиску волі?
— Був Майдан. Після виборів у 1999 році 23% опитаних вважали, що потрібно активно протестувати проти постійного погіршення умов життя, а в 2004-го так думали вже 47%. Зараз ця цифра ненабагато менша.
— Чи можна сказати, що в наших людей під час кризи знижується рівень вимог?
— Він не знижується, просто для їхньої реалізації стає менше можливостей. Рівень розуміння того, що потрібно людині для нормального життя, навпаки, підвищується. І нинішня відкритість, порівняння з можливостями, які має пересічна людина на Заході, лише поглиблює нашу кризу.
Росія, щоб увести населення від порівняння з розвинутими країнами, застосувала наймогутніший психологічний фактор — пиха «великої держави». Це глушить кризу в свідомості громадян псевдопатріотизмом і «призначає» ворогів.
— При такій зацикленості на минулому, чи можна якось планувати майбутнє?
— Проблеми минулого в нас не розв’язуються. Слід пам’ятати, що чим більше в повсякденному житті проблем, які вирішуються щодо майбутнього, тим здоровіше суспільство. Україна занурена в якусь шизофренічну зацикленість на минулому. Ці проблеми потрібно вирішувати з прицілом на майбутнє. Наприклад, «сліди» Голодомору. З ним пов’язаний такий показник, як страх голоду. Ми зустрічаємо в опитуваннях 1-2% людей, які визнають, що іноді голодують. Це, звичайно, не той голод, що був у 30, 50-ті роки. Але у 1992 році 50% респондентів заявили, що бояться голоду, а в 2000-му — вже 72%. І тільки зараз цей показник знизився до 30–40%.
— У наших умовах невизначеність уже означає кризу. І триває це всі роки незалежності...
— Після колосальної кризи свідомості, що відбулася в момент розпаду СРСР, з виникненням нової держави належало вирішувати проблеми майбутнього. Відтоді написана величезна кількість програм, із них уже можна побудувати Велику китайську стіну... Немає конструктивної моделі суспільства, а вона обов’язково повинна бути поетапною, зрозумілою і реальною. А оскільки немає образу майбутнього і немає поетапного його досягнення, свідомість українського громадянина утримується в кризовому стані.
У 2007 році ми зафіксували дивний показник. На запитання: «Чи потрібно реформувати суспільно-політичний лад України?» 80% респондентів відповіли позитивно. Мене це вразило. Із них 47% заявили, що змінювати лад потрібно радикально і негайно. Решта висловила готовність до поступового реформування. Наші люди набагато вищі і свідоміші від системи влади, до того ж вони мислять системно.
— Але в числі 47% можуть бути ті, хто не може «відректися від старого світу»?
— Звичайно. Це чудове запитання і до соціологів, і до влади. Подібні дослідження ніхто не замовляє. Влада не хоче знати, чим живе її народ. Я впевнений, ніхто не читає матеріали, що ми регулярно надсилаємо. Системне реформування тривалий час підмінюють зведенням міжпартийних і міжособистісних рахунків.
— Як на кризову свідомість українців «накладається» світова криза?
— Світову кризу не варто зводити до суто економічної чи фінансової — це криза цивілізаційна. Наша цивілізація сформована після Першої світової війни, вона багато чого пережила. Зараз уже зрозуміло, що йдеться не тільки про те, як вийти із цієї кризи, а як перейти на нову форму цивілізації і на нові відносини в усіх сферах життя: культурній, економічній, інформаційній, екологічній, соціальній. Ми бачимо, що кожний вибирається, як може, будує свою тактику, не задумуючись над тим, що потрібно, якщо не змінювати, то реформувати цивілізацію.
— Як «розімкнути» кризову свідомість суспільства?
— Це відбувається трьома способами. Перший найдовший, його можливості мінімальні — це пробудження індивідуальних вольових сил в особистості. Все-таки більшість населення перебуває в патерналістських моделях життя, де не індивід вирішує свої проблеми, а держава. У нас тільки 15% населення стверджують, що їхнє життя залежить суто від них самих. А тих, хто в усьому покладається на державу, близько 40%.
Другий спосіб подолання кризи — розвиток середнього класу, що у нормальному суспільстві становить 70–80% населення. Звідси випливає і розвиток суспільства.
Третій спосіб у нас поки недосяжний — це реформи держави і створення умов для розвитку середнього класу.
Але приємно те, що в нас формується новий громадянин. Молодь одержує іншу освіту, ніж їхні батьки, спостерігає за тим, як живуть і працюють люди на Заході. Вони будуть іншими і змінять нинішню еліту. Але відбудеться це відносно нескоро. В якій ще державі 33% населення вважають, що країною править «мафія, криміналітет»?
Ми часто повторюємо, що спочатку було Слово, але далі не рухаємося. За Словом повинно бути Рішення. За Рішенням — Дія. І повсюдний Контроль над Дією.
Яна ЛАДОМСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- КОМУ НАЛЕЖИТЬ КРЕМЛЬ
- ВІДПУСТКА-2010. ПОПЕРЕДНІ ПІДСУМКИ
назад »»»