КРЕМЛЬ: МІЖ ЄРЕВАНОМ І БАКУ
Минулого тижня президент Росії Дмитро Медведєв відвідав Азербайджан. Візит мав підтвердити факт особливих союзних відносин Росії не лише з Вірменією, а й з ворожим щодо неї Азербайджаном. Але важким каменем спотикання для Азербайджану, Вірменії та Росії залишається проблема визначення статусу Нагірного Карабаху.
Військові експерти вбачають у частих польотах безпілотних розвідувальних літаків ознаки загострення азербайджансько-вірменського протистояння. Напередодні візиту Дмитра Медведєва сталася перестрілка на азербайджансько-карабахській лінії припинення вогню. Не завжди позиція Азербайджану, передусім щодо кавказьких проблем, влаштовує Росію. Президент Грузії Михайло Саакашвілі навіть запропонував Азербайджану створити конфедерацію. А під час візиту Дмитра Медведєва до Баку вірменська опозиція взагалі вимагала негайно визнати незалежність Нагірного Карабаху.
Кремль досі стримував Єреван від цього кроку, наголошуючи, що російські зобов'язання щодо гарантування безпеки Вірменії у форматі Організації договору колективної безпеки не розповсюджуються на Нагірний Карабах. Але Вірменія, звичайно, не визнала незалежності Карабаху лише де-юре, а фактично між Єреваном та Степанокертом створено тісний союз. Так, вся нинішня владна еліта Вірменії народилася за радянських часів саме у Карабаху. Розуміючи «пікантність» російського становища, Азербайджан, зазвичай, виносить карабахське питання за лаштунки офіційних відносин із Кремлем. Такий підхід дає можливість, попри серйозні політичні розбіжності, нормально співпрацювати в економічній сфері. Зрештою, завдяки цьому Росія та Азербайджан нарешті вирішили спірні прикордонні питання на азербайджансько-дагестанському кордоні.
Росія, підписуючи договір про державний кордон із Азербайджаном, опинилася в неоднозначному становищі. Визнавши незалежність Абхазії та Південної Осетії, Кремль зазначає, що Нагірний Карабах є «особливим випадком». Це дає можливість Росії зберігати військово-політичну присутність й у Азербайджані. Наразі тут Росія орендує радарну систему в містечку Габала.
Російські військові експерти вважають, що продовження російської присутності в Азербайджані дасть можливість послабити політичний вплив Туреччини на Баку та запобігти вступу Азербайджану до НАТО. За зачиненими дверима президенти Росії та Азербайджану обговорили проблеми поділу шельфу Каспійського моря та ситуацію навколо Ірану. За підсумками візиту Дмитра Медведєва сторони уникли публічного обговорення двосторонніх протиріч, натомість було підписано угоду про продаж більшої частини видобутку азербайджанського газу «Газпрому».
Втім, нинішнє загострення становища навколо Карабаху, безперечно, пов'язане із очікуваними дебатами з приводу його статусу, які розгорнуться найближчими тижнями на 65-й сесії Генеральної Асамблеї ООН. Напередодні цієї події Німеччина навіть відмовилися купувати вірменський коньяк з «політичною» етикеткою, тобто зображенням на мапі Нагірного Карабаху в межах Вірменії. Попри зусилля великих держав, ситуація навколо Карабаху може вийти з-під контролю. На жаль, передумови щодо цього існують. Керівництво Нагірного Карабаху рішуче налаштовано домагатися визнання незалежності, посилаючись на приклад Косова. У свою чергу, Азербайджан, який завдяки великим прибуткам від експорту нафти модернізував армію, може піддатися спокусі скористатися вагомою військово-технічною перевагою не лише над армією Карабаху, а й над вірменським військом.
Силовий варіант розвитку подій наразі не в інтересах ані Росії, ані США. Для Росії він був би абсолютним провалом її кавказької політики, внаслідок чого збільшилися б ризики втрати контролю навіть над Дагестаном, де якраз активізувалося терористичне підпілля. Натомість для США гаряча стадія вірменсько-азербайджанського конфлікту також не на часі, адже вона не лише може перервати стабільне постачання нафти за маршрутом Баку — Тбілісі — Джейхан, а й негативно позначитися на американській політиці щодо Афганістану та Ірану.
Отже, Москва та Вашингтон, кожен із власних інтересів, зацікавлені у збереженні хисткого миру в Карабаху. Причому не тому, що поганий мир краще за «добру» війну, а тому, що вірменсько-азербайджанська війна за нинішнього геополітичного розкладу може спровокувати такі негативні наслідки для каспійсько-причорноморського й центрально-азійського регіонів, що буде порушено існуючий баланс сил у регіоні. Справжнім переможцем у цьому разі може стати Іран, який гратиме на свою користь на вірменсько-азербайджанських протиріччях. Тож Баку та Єреван приречені домовлятися.
також у паперовій версії читайте:
- РОЛЬ РОСІЇ НА БЛИЗЬКОМУ СХОДІ
- КОСОВСЬКИЙ ПРЕЦЕДЕНТ
назад »»»