ТРИЛЕР ПО-ІТАЛІЙСЬКОМУ: СЛОВ'ЯНСЬКА ВЕРСІЯ
Очаків — місто невелике, та славі його можуть позаздрити міста більш значні. З історичних романів і енциклопедій Очаків відомий дещо однобічно — як місто слави військової. Варто також згадати і про людей, їхні долі, велич і драми поколінь, що давно відійшли, і наших сучасників, які закохані в це місто на Дніпровському лимані й творять його подальшу історію своїми справами.
Увесь світ, затамувавши подих, чекав на розв'язку двобою італійської Феміди з терористами. Та дочекалися трагічного фіналу: труп Альдо Моро виявили у багажнику червоного «Рено» вранці 9 травня 1978 року на півшляху між штаб-квартирами партії Християнських демократів і Комуністичної партії. І в цьому — своєрідне глузування терористів над тими, хто марно полював за ними протягом 55 днів. Серед численних версій, що відпрацьовували на той час щодо справи Альдо Моро, є й слов'янська. Несподівано-негадано увагу слідства привернула до себе... постать всесвітньо відомого диригента Ігоря Маркевича. Саме про це наша оповідь.
Вирок долі
Той день починався для Альдо Моро як завжди — на світанку з молитви у церкві Santa Chiara, де затримувався на кілька хвилин. На 10.00 він мав завітати до парламенту на урочисту зустріч із главою нового уряду Джуліо Андреотті.
На початку кортежу темно-блакитний «Фіат-130»: за кермом Доменіко Річчі, позаду Альдо Моро з ранковою газетою. Поруч із Доменіко — Оресте Леонарді, на ймення «Джудо», охоронець Моро з багаторічним стажем. Решта охоронців — у «Альфа-Ромео» кремового кольору: Джуліо Рівера, Раффаелє Жоззіно та Франческо Зіззі. Останній, за вироком долі, опинився серед них саме того дня.
Шлях у третину милі вони долали щодня й без пригод. Та сталося несподіване. На перехресті вулиць віа Фані та віа Стреза на них чекали. Шлях «Фіату» Альдо Моро перекрив білий «Фіат-128» із жінкою за кермом. Отже, зіткнення уникнути не вдалося. Заднім ходом урізалася вона у «Фіат» Моро, та ще й у нього «Альфа-Ромео».
Тут і почалося! Вогняний смерч вирував на римському перехресті: жінка-водій та її пасажир майже впритул розстрілювали «Фіат» Моро. Тієї ж миті чоловіки в яскраво-блакитних авіаційних уніформах атакували «Альфа-Ромео». Зіззі найбільше пощастило: він помер у шпиталі. Інші навіть не встигли відкрити вогонь у відповідь: їх застрелили ураз під час нападу. Вуличний рух стримувала група прикриття.
Отже, терористам вистачило на все 20 секунд і 95 пострілів.
Тим часом вони заштовхували Альдо Моро у «Фіат-132», що стояв поруч, провезли його на віа Массімі, де їх очікував рафік. Звідти вони зникли.
Поліція опам'яталася лише 47 хвилин по тому та заблокувала усі шляхи.
Віднині справа Альдо Моро стала фігурантом перших шпальт італійської та світової преси.
Під прицілом Brigate Rosse
А через 48 годин поліцію повідомили про те, що відповідальність за теракт несуть бойовики Brigate Rosse. Духовні спадкоємці молодіжної революції 1968-го Brigate Rosse від барикад перейшли до терору. Їхня ультралівацька фразеологія рясніла погрозами на адресу «імперіалістичної держави», котрій оголошували «класову війну за комунізм». У 70-ті роки моторизовані банди терористів сіяли жах в Італії. Життя Альдо Моро стало предметом торгу Brigate Rosse з урядом задля звільнення 13 терористів, яких тримали за ґратами. Моро, як повідомляли, чекав на «пролетарське правосуддя» у «народній тюрмі».
На той час Альдо Моро — автор «історичного» проекту щодо залучення комуністів до складу італійського уряду. На відміну від колег по партії, він, мудра людина і політик, добре розумів дух своєї країни, її разючі соціальні контрасти. Моро зумів побачити у протистоянні лівих і правих політичних сил вибухонебезпечну ситуацію, яка б мала дестабілізувати політичне життя Італії. Йому вдалося порозумітися з лідером комуністів Енріко Берлінгуером.
Цей крок Альдо мав негативний резонанс найперше у США. Обурений президент Картер, обурений і сенат. Зухвала акція Brigate Rosse дивним чином збігалася з американськими настроями. Це виклик Італії, усій світовій спільноті. Країна надто збуджена: мітинги, демонстрації, страйки... Умовляють терористів Генеральний секретар ООН Курт Вальдхайм і духовний пастор католицького світу Іоан Павло II. Та кого умовляти? Позиція Джуліо Андреотті непохитна: жодних поступок терористам, бо це скомпрометує уряд Італії. Проте заручник не згодний з цим. Він не має бажання стати жертвою політичних ігор та нести відповідальність за всіх: «...моя кров буде на вас, на партії, на країні». Непоступливість прем'єр-міністра фатально вплине на долю заручника.
Марні й відчайдушні зусилля поліції: обшуки сотень тисяч людей, будинків, численні засади на терористів. Зухвалі погрози Brigate Rosse посилювалися терактами.
Гіпотеза сенатора Джованні
Не випадково терористи обрали Альдо Моро об'єктом викрадення. Його найменш охороняли з усіх політичних лідерів партії Християнських демократів.
Для операції викрали автомобілі, залучили 60 бойовиків. Заручника мали тримати у «народній тюрмі» на затишній вулиці віа Монтеверде.
Як з'ясувалося під час слідства, серед керівництва Brigate Rosse був «...якийсь Ігор з родини князів Каетане. Він же проводив усі допити Моро...» Шукали правоохоронці й того, хто надав приміщення для утримування заручника. Тоді й з'ясувалося, що крім квартири на віа Монтеверде, було ще інше приміщення. За гіпотезою сенатора Джованні Пеллегрино, це мав бути римський palazzo княгині Каетане, дружини Ігоря Маркевича. На той час він очолював хор і оркестр Національної Академії Santa Cecilia у Римі. Згадали й «комуністичне минуле» maestro, його боротьбу проти фашизму у складі бійців італійського Опору під час Другої світової війни. Про це він згадував у книзі Made in Italy. Не приховував Маркевич симпатій до комуністів на сторінках своїх мемуарів. Відтоді й виникла у слідства версія щодо зв'язків maestro з Brigate Rosse.
Крім того, постало питання про джерела фінансування. Так, після арешту бойовика Паоло Баск'єрі у грудні 1978 року матеріали слідства поповнилися ще й переліком деяких спонсорів зі Швейцарії. За однією версією, «...кошти терористів зберігалися в 11 фінансових інститутах Лугано». Тоді теж згадали про Ігоря Маркевича: його швейцарське palazzo знаходилось якраз неподалік Лугано.
Музична історія
Життя цього загадкового maestro минало серед концертних партитур, нотних папок і звуків музики. Саме вона була господинею його душі...
Ще змалку виявилася його унікальна музична обдарованість. Шлях до слави йшов через Париж, Ecole Normale de Musique, метра Корто, який звернув увагу на «Весілля» — перший твір юного обдарування. В музичному закладі Корто Ігор Маркевич здобував освіту безплатно. Ось так за примхою долі киянин став парижанином! Вже тоді фахівців дивував його геніальний хист інтерпретатора музики.
З 1930-го він цілковито поринув у диригування; воно стало сенсом життя. Його новаторство у сфері диригентського мистецтва виявилося згодом у розробці власної системи диригентської «аплікатури», що поширює можливості відображення відтінків виконуваного твору. «Диригування оркестром є водночас мистецтво, наука та керування», — стверджував він. Проте, на думку видатних фахівців, зокрема Геннадія Рождественського, у диригуванні Маркевича є дещо від священнодійства та навіть чаклунства. Жест митця зовні скупий, навіть холодний, але ж... Ефект надзвичайний — публіка у захваті від його чарівної диригентської палички. Диригував він завжди напам'ять і цього вимагав від учнів. До каталогу творів, виконуваних ним із диригування, увійшло понад 300 — різних епох і композиторів.
Друга світова війна застала Маркевича у Флоренції, де він працював над ораторією «Лоренцо Чудовий», присвяченою господарю Флоренції з династії Медічі часів Ренесансу. Саме там зустрів він княгиню свого серця Топазію (вона була княгиня з роду Каетане). В Італії, як згадував Маркевич, відчув він усю «мерзоту нацизму». Гестапо полювало за мужнім підпільником, обіцяючи велику винагороду за його голову. Проте гідною винагородою йому стала золота медаль «Партизан Північної Італії».
З 1946 року Маркевич жив в Італії або у власному швейцарському palazzo неподалік Лугано.
«Не вірю!»
Ігор Маркевич помер раптово — на початку березня 1983-го, в Антибі, райському куточку на Лазурному березі Середземномор'я. 1991 року пішла з життя Топазія.
Між іншим, за кілька тижнів до кончини Ігор Борисович устиг побувати у рідному місті, тріумфально виступити у Колонному залі імені М. Лисенка із Сьомою симфонією Бетховена та прийти до Київської консерваторії, де народився він, всесвітньо відомий французький піаніст, диригент і композитор Igor Маrkievitch...
Про видатного maestro кажуть різне. Надто багато компромату нагромадилося проти нього останні роки в італійської Феміди щодо справи Альдо Моро. Але...
«Не вірю!» — волала Карла Фраччі, зірка італійського балету, яка багато років знала Ігоря Маркевича. «Нізащо не повірю у те, що він був у змові з терористами. Хоча він був людиною непростою, загадковою. Але ж не настільки, щоб підкладати бомби!»
Нещодавно Джованні Пеллегрино заявив, що більше не дотримується слов'янської версії у справі Альдо Моро. Таємниця лишилася нерозгаданою...
Володимир СКРИНЧЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЄДИНА ПРИКРІСТЬ
- ІННОВАЦІЇ ПОСИЛЮЮТЬ ДУШЕВНИЙ КОМФОРТ
- 150 ХВИЛИН ФІТНЕСУ НА ТИЖДЕНЬ, І ВИ У ПОРЯДКУ
назад »»»