СТАРІСТЬ
ПРИХОДИТЬ
БЕЗ СТУКУ...
Україна стрімко старіє. Із 46-ти мільйонів населення літніх громадян близько 11 мільйонів (жінок після 55 років і чоловіків після 60). Основна маса людей похилого віку живе у сім’ях. Але статистика доводить, що, на жаль, саме за домашніми стінами найчастіше й відбуваються акти насильства щодо них.
Хоча ця статистика є доволі умовною, бо старенькі зазвичай зі скаргами на дітей не звертаються — вони або бояться своїх близьких, або жаліють їх. До того ж їм соромно — що скажуть люди?
Опитування засвідчило, що навіть представники місцевих владних структур не можуть точно сказати, куди має звернутися літня людина, яку ображають і кривдять родичі. У ситуації, що склалася, випадки самогубств серед людей цієї вікової категорії далеко не поодинокі.
Разючий приклад незахищеності навела виконавчий директор ВБО «Турбота про літніх в Україні» Галина Полякова. До їхньої організації звернулась сліпа старенька жінка на прізвище Ільїна, яка проживає в Симферополі. Стосунки з сім’єю не склалися, тож по декілька днів сиділа голодна, закрита в кімнаті. Обслуговувати себе літня жінка вже не може, родичі нею не опікуються, тож вона просить, щоб їй допомогли влаштуватися у будинок престарілих. Ільїна звертається в різні інстанції, але на неї уваги не звертають.
«Жахливо, що ні прокуратура, ні Міністерство соціальної політики Криму на цю ситуацію відреагувати не змогли»,— зізнається пані Галина.
До речі, в Україні не існує державної стратегії щодо старіння, як того вимагає положення Мадридського міжнародного плану. Крім того, відсутні процедури та важелі захисту літніх людей від кривди. А єдиним надавачем грантів для неурядових та муніципальних організацій є лише Німецький федеральний фонд «Пам’ять. Відповідальність. Майбутнє», який щороку виділяє нашій державі 400 тис. євро на програми підтримки літніх людей. Але цього замало.
Крім міліції, немає закладу, куди б літні люди могли звернутися зі скаргою про застосування до них насильства. Та навіть у міліції немає достатніх важелів, які б змусили працювати закон про захист літніх людей, зазначає Галина Полякова.
Відомий правозахисник, відповідальний секретар Асоціації психіатрів України Семен Глузман вважає, що проблемами сім’ї і, зокрема, літніх людей у повній мірі не переймається ніхто. За визначенням, відповідна опіка покладена на Міністерство сім’ї, молоді та спорту. Проте це міністерство більше турбує футбол.
Соціологічні дослідження і особиста правозахисна практика психіатра доводять, що зоною найбільшої загрози для літніх людей в Україні є власна родина. І ось це, на його погляд, найстрашніше.
Кілька місяців тому до Глузмана звернувся літній чоловік — Володимир Карпенко. Колишній чиновник міського масштабу радянських часів, з вищою економічною освітою — цілком заможна, професійна і самодостатня людина. Свого часу мав легальний будівельний бізнес. З дружиною розлучився. Постарівши, віддав бізнес дітям. Однак трохи залишив і собі — частину будинку, навколо якого і розгорівся конфлікт. Людина, що ніколи не зверталася до психіатра, опинилася на межі позбавлення дієздатності.
Зі слів Семена Глузмана, діти розіграли цілу комбінацію — за заявою, яку подав син, що нібито батько підробив при передачі майна документи, була порушена кримінальна справа. Карпенко отримав запрошення до слідчого. Але в кабінеті на нього чекала амбулаторна судово-психіатрична експертиза, яка постановила, що він хворий і потребує позбавлення дієздатності.
Такого нахабства правозахисник не бачив ніколи. «Абсолютно здорову, іронічну, з прекрасною пам’яттю, начитану людину без найменших ознак психічної патології визнали недієздатною. Нам відома й сума хабара, але довести в суді це неможливо. Навіть у радянські часи (Семен Глузман — відомий експерт зі зловживань у радянській психіатрії) таке важко було уявити. Психіатри і судді, які грішили цим, потрапили до в’язниці. Але, виявляється, в нашій незалежній державі іноді жити страшніше, ніж тоді»,— обурюється правозахисник.
Заступник директора Департаменту у справах людей похилого віку та соціальних послуг Міністерства праці та соціальної політики Катерина Міщенко погоджується з тим, що соціальна політика щодо цієї категорії громадян дійсно має хиби. Один із суттєвих недоліків — розірваність одного і того ж напряму соціального захисту або сфери соціальних послуг між міністерствами і відомствами.
До речі, в багатьох країнах світу діяльність у сфері соціальних послуг, соціального захисту осіб похилого віку, як правило, зосереджена в одному органі влади. У зв’язку з цим найбільш проблемним питанням, на думку Катерини Міщенко, є відсутність чіткого розподілу повноважень і невизначена компетенція кожного міністерства. І це — одне з нагальних завдань, яке вирішуватимуть найближчим часом.
У проголошеній Президентом України програмі економічних реформ серед стратегічних напрямів є намір розглянути питання щодо доцільності об’єднання на базі Міністерства праці та соціальної політики всіх відповідних соціальних служб.
Олександр КОЗЛОВСЬКИЙ, Укрінформ
також у паперовій версії читайте:
- ПРОПОЗИЦІЇ ПЕРЕВИЩУЮТЬ ПОПИТ
- ВУГІЛЛЯ. КОРДОН. ЕКОЛОГІЯ
назад »»»