ДИВІТЬСЯ, ХТО ПІШОВ
Три тижні тому пішов із посади президент Колумбії Альваро Урібе. Вісім років він правив країною з переконанням, що тільки йому призначено місію порятунку її від хаосу.
Було змінено закон, який обмежував президентство одним терміном, Урібе повторно брав участь у виборах і виграв їх, переконавши співвітчизників, що для завершення справи життя йому потрібно ще чотири роки. Після трьох років другої каденції він зробив спробу продовжити правління за допомогою змін до конституції — методом народного референдуму. Проте навіть його прихильники не підтримали цей намір. Коли ж президента не підтримав і конституційний суд, він склав повноваження. На відпочинок пішов із 80% підтримкою, як найпопулярніший президент в історії країни.
Вісім років тому уряд Колумбії мав владу над половиною території країни і тільки у великих містах. Сільська частина — величезні простори лісів, гір і степів — залишалася під владою нерегулярних приватних армій, які запекло воювали ще і між собою. На початку свого існування лівацькі FARC (Революційні збройні сили Колумбії), ELN (Армія народного визволення) і воєнізовані самозвані ескадрони AUC (Об'єднані підрозділи самооборони Колумбії), які воювали проти них, нищили одне одного і тероризували населення. Регулярна армія воювала на трьох фронтах водночас, хоча багато її командирів таємно підтримувала приватні війська AUC. Між містами країни фактично припинився дорожній рух, бо на дорогах чатували підрозділи терористичних армій, які викрадали людей задля викупу і займалися рекетом.
Втрати від громадянської війни визначити важко. За різними оцінками, протягом останніх 25 років загинуло щонайменше 300 тис. осіб, понад три мільйони чоловік утекли або були вигнані зі своїх осель.
Нерегулярні армії отримували ресурси від торгівлі кокаїном, який вирощували селяни, цілковито усунувши від торгівлі так званих наркобаронів. Нелегальні армії обкладали «податками» фермерів, селян, підприємців. Завдяки мільярдам, отриманим від продажу кокаїну, обидві армії мали чимало зброї. Вони все сміливіше йшли у великі міста. Коли Альваро Урібе вступав на посаду у 2002 році, на президентський палац впали бомби FARC.
Держава демонструвала своє безсилля. Безпорадний уряд у 1998–2002 роках намагався вести переговори про припинення бойових дій і примирення з FARC, але партизани відтягували час, щоб під прикриттям перемовин зміцнюватись і розширювати виробництво кокаїну.
Водночас командири потужної правої армії AUC, що перебували на утриманні великих землевласників і таємно підтримувані урядовою армією, захоплювали маєтки селяни, яких переслідували, і місцеву владу у багатьох департаментах. У результаті грабунків і вбивств за останні 20 років вони захопили шість мільйонів гектарів землі, сотні тисяч штук худоби, тисячі ферм і фірм.
Командири AUC Карлос Кастано і Сальваторе Манкусо хвалилися, що мають у кишені третину депутатів і сенаторів у Боготі, не враховуючи губернаторів та місцевих депутатів, суддів, прокурорів, поліцейських щонайменше у 12 із 33 департаментів країни, завдяки чому вигравали різні тендери і конкурси, захоплювали підприємства і маніпулювали виборами.
У 2001 році праві почали встановлювати таємні домовленості з цивільною владою провінцій. Політики взамін за підтримку командирів на виборах зобов'язувалися підтримувати їхні плани захоплення влади у майбутньому і передачу їм частини бюджетів.
Праві бойовики, напевно, вплинули на результат президентських виборів у 2002-му, на яких несподівано свою кандидатуру висунув Альваро Урібе, позапартійний, колишній губернатор і сенатор провінції Антіохія. Його батька за 25 років до того вбили бойовики FARC. Коли Урібе стартував, його підтримували 1–2% виборців. Він проводив кампанію під гаслами захисту держави від корупції й політиканства партійних еліт, говорив, що держава повинна організувати опір, а не від безсилля розводити руками. Альваро був проти переговорів із FARC. За Урібе голосувало багато громадян, але ліві оголосили його президентом воєнізованих правих бойовиків.
Глава держави взявся за справу з розмахом і нестримною енергією. Розбудовував армію, яка отримала додаткове фінансування за рахунок додаткового майнового податку і послав її на війну з FARC аж до перемоги.
Зате мирні переговори почалися з воєнізованими загонами правих. Узамін за складення зброї, демобілізацію 30-тисячної армії, визнання злочинів і повернення загарбаних маєтків жертвам терору, Урібе запропонував їм незначне покарання — максимум вісім років ув'язнення. Закон «Про справедливість і мир» викликав протести проти поблажливості до затятих убивць, але президент переконав депутатів і громадян, що це і є ціна, яку варто заплатити за роззброєння однієї зі сторін громадянської війни.
Командири прийняли пропозицію: здались і демобілізували свою армію. Але у визнанні власних злочинів були стримані, а маєтки взагалі повертали повільно. Розраховували, що уряд їм вибачить.
У 2008 році визначений законом термін покаяння минув і президент Урібе втратив терпець. Оскільки командири порушили умови закону, Сальваторе Манкусо і кільканадцять його найближчих прибічників Урібе видав американцям, які ув'язнили їх за контрабанду кокаїну у США. Замість восьми років у Колумбії вони відсиджували набагато більше у Сполучених Штатах.
Оскільки щупальці корупції проникли навіть в оточення президента, багато хто хотів і його посадити на лаву підсудних. Урібе вперто захищався, що праві бойовики не вийшли б без демобілізації й переговорів із командирами, які він сам розпочав. Він говорив, що не прагнув підтримки терористичної армії, яка сама обрала його за протектора. Ніхто не довів, що президент свідомо співпрацював із бойовиками, навіть коли скористався їхньою підтримкою на виборах.
У війні проти FARC Альваро Урібе крокував від успіху до успіху. Армія, підтримана технологічно і логістикою з боку США, вбила або взяла у полон багатьох командирів, у тому числі одного з трьох головних стратегів — Рауля Рейєса, якого знищила на базі по другий бік кордону з Еквадором. Два роки тому помер засновник і вождь FARC Мануель Маруланда. Тисячі бойовиків потрапили до полону або дезертирували, скориставшись програмою звільнення від відповідальності за злочини.
Уряд відновив державну владу у країні. Кількість вбивств зменшилась наполовину, викрадень — на 90%. Через вісім років уперше колумбійці відчули, що можна виграти безнадійну боротьбу, яка тривала з середини 60-х років.
Альваро Урібе правив зі смаком: широко і безцеремонно використовував інститути правової держави, але коли вони йому заважали, то обминав їх чи починав із ними боротися, звертаючись за підтримкою до народу. Він об'їздив країну вздовж і впоперек, зустрічався з жителями містечок і сіл. Урібе сварив місцеву бюрократію і, як належить народному благодійнику, захищав від неї. Його вважали крайнім правим, але він увів програму дотації для бідних родин узамін за спрямування дітей до шкіл і охопив нею понад п'ять мільйонів дітей.
Армією президент керував як польовий командир, особисто знав і нагороджував генералів, офіцерів і солдатів. Військові захоплювалися ним, опозиція ж підозрювала у бонапартизмі.
Наприкінці другої каденції, коли президент боровся за продовження правління на чергові чотири роки, навіть ті, хто захоплювався Альваро за його роззброєння правих бойовиків і боротьбу з FARC, просили відмовитися від думки, що він месія, покликаний правити вічно, бо це суперечить принципам демократії й правової держави. Коли верховний суд установив, що його президентські амбіції — замах на конституцію, Урібе відступив.
Альваро Урібе правив твердою рукою, часто на межі закону, тобто як популіст. Однак популістом він був нетиповим, бо компетентним, порядним і ефективним. Ніхто не закинув йому погоні за особистою користю.
Він повернув колумбійцям віру, що їхня країна вистоїть. І пішов. Як на вождя і улюбленця народу дуже навіть пристойно.
За матеріалами закордонних джерел Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ПРИЧОРНОМОР’Я: МІЖ ТОРГІВЛЕЮ ТА КОНФЛІКТАМИ
- СПОДІВАННЯ НА МИР
назад »»»