МАЙБУТНЄ — ЗА РОЗВІДУВАЛЬНИМИ СУПУТНИКАМИ
Коли провідні держави світу все більше застосовують їх у гарантуванні національної безпеки, то Україна, ухваливши кілька років тому відповідну програму, так і не розпочала її реалізацію.
Нині близько 140 країн світу беруть участь у космічній діяльності, з яких десь 40 активно працюють над програмами, реалізація яких дає змогу використовувати різні космічні об’єкти у військовій сфері. До цих держав уходить і Україна. Втім, про все по порядку.
За часів колишнього Союзу на теренах Української РСР дислокувалося кілька військових частин, особовий склад яких виконував завдання, пов’язані з обороноздатністю країни. Зокрема, здійснював технічне супроводження супутників, що постачали розвідувальну інформацію стосовно певних країн світу: вони, як відомо, дозволяють наземним операторам прочитати навіть цифри на автомобільних номерах, не кажучи про наявність військових об’єктів, скажімо, у США чи в іншій країні НАТО. Вони миттєво «засікали» старт стратегічної ракети у будь-якій точці земної кулі, про що негайно сповіщали радянське командування. Певною мірою через це американці не завдали по СРСР ядерного удару, хоча, як відомо, такі плани у них були. Бо ж знали: через кілька хвилин після старту їхнього «Мінітмену» в бік США стартуватиме радянська «Сатана». Словом, офіцери і солдати цих частин забезпечували вище політичне керівництво СРСР, його Збройних сил інформацією на вагу золота.
Із розпадом Союзу наше керівництво не відмовилося від цих частин, мовляв, ми — миролюбна держава і вони нам не потрібні: було створено управління ракетно-космічного озброєння МО, у підпорядкування якого їх передали, а згодом вони перейшли під юрисдикцію новоствореного Національного космічного агентства України.
Майже десять років знадобилося, щоб остаточно визначитися з цими підрозділами, встановити (з урахуванням змін у світі) коло обов’язків їхнього особового складу. Нарешті восени 1999 року у складі Головного управління розвідки Міністерства оборони України було створено підрозділ космічної розвідки. Звісно, знайти вичерпну інформацію про ці частини, місця їхнього розташування чи конкретні результати діяльності важко, принаймні офіційно. Це не дивно, оскільки вся їхня робота має гриф «Таємно» а то й «Цілком таємно», як, до речі, у відповідних підрозділах інших держав світу. Натомість відомо, що зараз наша космічна розвідка може надавати вичерпну інформацію про розташування військових і цивільних об’єктів практично будь-якої країни. У всякому разі наших найближчих сусідів, а також забезпечувати вище політичне керівництво країни інформацією щодо кризових (у військовому плані) ситуацій поблизу наших кордонів, тобто відстежувати зосередження, пересування військ імовірного противника, точно вираховуючи чисельність його сил.
— Космічні війська — це курка, що несе не золоті, а платинові яйця,— розповідав мені підполковник Серій Волошенюк, який понад 20 років прослужив у цих військах ще за часів Радянського Союзу, а потім Російської Федерації.— В колишньому Союзі вони, звісно, були значно потужніші за спроможністю і діапазоном завдань, але й ті, що має Україна, теж здатні багато на що.
До речі, не лише у військовій сфері. Приміром, за допомогою супутників, у тому числі військових, можна прогнозувати виникнення в різних куточках планети природних катаклізмів, їхній подальший розвиток і навіть наслідки. Тепер мало хто знає, що наші космічні розвідники відіграли значну роль у звільненні заручників, захоплених піратами на суднах «Фаїна» і «Леманн Тімбер». Колишній керівник Головного управління розвідки МО України Олександр Маломуж зізнався, що «Україна володіє сучасними засобами, які дають змогу відстежувати пересування піратів, події, що відбуваються на борту захопленого ними судна і завдяки отриманій за їхньої допомоги інформації ухвалювати адекватні рішення». Проте пан Маломуж не конкретизував, завдяки чому це стало можливо. Небалакучість колишнього головного розвідника зрозуміти неважко.
Фахівці зазначають, що Україна як космічна держава спроможна створити орбітальне угруповання, котре, до речі, можна було б використовувати у військових і цивільних цілях. На їхню думку, до цього угруповання могли б входити супутники, які б здійснювали оптико-електронну розвідку високого розрізнення, тобто фіксували найдрібніші предмети середнього розрізнення, а також вели радіолокаційне та радіоелектронне спостереження за будь-якими об’єктами на теренах інших держав. Маючи таке угруповання, політичне керівництво країни та командування Збройними Силами, зокрема начальник Генерального штабу, володіли б цінною інформацією військового значення, маючи змогу «заглядати» у найпотаємніші шпаринки багатьох країн.
Можливо, подібні розмірковування про спроможність нашої держави мати сучасні орбітальні угруповання у когось викличуть іронічну усмішку, мовляв, куди нам до них, якщо ми неспроможні забезпечити своє військо найнеобхіднішим. Так, проблем у нього стільки, що хоч греблю гати. Але йдеться не про них і навіть не про шляхи їхнього розв’язання, а про науково-технічні можливості країни обзавестися сучасними космічними системами, які б забезпечували її національну безпеку на якісно новому рівні. Щоб мене не звинуватили у надмірному оптимізмі, зішлюся на думку авторитетного вченого — головного конструктора КБ-3 Державного конструкторського бюро «Південне», члена-кореспондента НАН України, доктора технічних наук Віктора Драновського. Він неодноразово заявляв, що Україна володіє організаційно-технічними можливостями, науково-виробничими структурами, науково-технічними кадрами, здатними створити сучасні космічні системи спостереження Землі й подій, що відбуваються на ній. Наша країна, як бачимо, попри негаразди і труднощі, яким ні кінця ні краю не видно, зберегла підприємства оборонно-промислового комплексу, на яких можна створювати подібну диво-техніку. Збереглися і фахівці відповідного профілю, здатні створити ці технічні засоби, а також засоби їхнього виведення на орбіту, необхідну наземну інфраструктуру. Словом, українським ученим багато що під силу. Одне не можуть вони здолати: фінансову кризу, котра, як відомо, розпочалася у нас задовго до світової. Адже протягом майже 20 років в Україні бракує коштів на розвиток передових технологій цивільного і військового призначення.
Нагадаємо, що в Україні існує Загальнодержавна цільова науково-технічна космічна програма на 2008–2012 роки, у якій є окремий розділ, де йдеться про космічну діяльність з метою підвищення обороноздатності країни. Не переповідатиму зміст цього розділу, а скажу, що в разі реалізації його основних положень буде створено постійно діюче угруповання космічних апаратів, які спостерігатимуть за Землею в оптичному діапазоні «Січ», забезпечено МО, інші структури, відповідальні за національну безпеку України, сучасними космічними засобами та інформацією, що надходитиме від них, а також будуть створені умови для організації комерційного використання українських ракет-носіїв при реалізації проектів «Циклон-4», «Наземний старт» і «Дніпро».
Незалежні експерти підрахували, що в разі виконання комерційних проектів до державного бюджету могло б надійти 300–500 мільйонів гривень чистого прибутку. При реалізації військового розділу Загальнонаціональної програми, тобто впровадження новітніх технологій і зміцнення таким чином обороноздатності України прибуток дорівнював би 2–2,5 млрд грн. Цю програму передбачалося фінансувати з державного бюджету і загальна сума мала б сягати майже 2,5 млрд грн. Розробники програми припускали участь іноземних кампаній, які мали на реалізацію комерційних заходів асигнувати близько трьох мільярдів гривень. Та не так сталося, як гадалося: держава спромоглася асигнувати на реалізацію Загальнонаціональної програми протягом чотирьох років аж... 60 млн грн!
Такий факт: за офіційною інформацією, понад 90 відсотків використання космосу в інтересах обороноздатності держави припадає на структури Національного космічного агентства України і лише 10 відсотків — на Міністерство оборони та його підрозділи. Заявляючи на всіх рівнях, що Україна є космічною державою (що відповідає дійсності, оскільки вона спроможна самостійно виробляти і запускати супутники), наші державні мужі надто мало зробили, щоб цю тезу реалізовувати у повсякденному житті, а не тільки на словах.
Шкода, що Україна, володіючи унікальними можливостями щодо створення новітніх технологій і використання їх у багатьох сферах, майже не реалізує їх. Цим самим вона поступово віддаляється від держав, які прийнято, зважаючи на їхні науково-технічні досягнення та їхнє використання, називати цивілізованими. Для прикладу візьмімо деяких наших сусідів, які не мали такого могутнього (у широкому сенсі цього слова) оборонно-промислового комплексу, таких кадрів, які працювали на його підприємствах, де розробляли найновіші зразки військової техніки і озброєнь, аналогів яких на той час не було в жодній країні світу, що дісталися нам наприкінці 1991 року.
Наприклад, Польща, почавши практично все з нуля, здійснює космічну діяльність у сфері національної безпеки. Зокрема, у 2004 році вона спорудила станцію, яка отримує з космосу всю інформацію і навіть обробляє ту, що надходить із супутників США, Канади та інших країн світу. Навіть Румунія, яку при бажанні важко віднести до заможних, реалізує кілька військово-космічних програм. Зараз вона виконує другу таку програму, збільшивши її фінансування (порівняно з першою) у п’ять разів! Аналогічно зробив і уряд Туреччини, виділяючи сотні мільйонів американських доларів на створення космічних систем розвідки. Я вже не кажу про США, Росію, Велику Британію, інші країни світу, де традиційно приділяють багато уваги космічним військовим силам.
За допомогою супутників із космосу можна вести ефективну розвідку, не порушуючи жодного міжнародного правового акта, не ризикуючи зіпсувати відносини з країною перебування власної агентури, оскільки нормативно-правовий акт жодної країни світу не забороняє цього робити.
Україна добровільно відмовилася від стратегічної й тактичної ядерної зброї. Нам не світить (принаймні найближчими десятиліттями) членство в НАТО. Доводиться розраховувати на власні сили і можливості. Так, ми не створимо в космосі угруповань, здатних наносити удари по ймовірному противникові. Нам цього не потрібно. А ось «всевидюще око», яке б давало змогу отримувати потрібну інформацію, нам необхідне. Адже ще древні казали, що володіння інформацією — найкоротший шлях до перемоги. Забезпечити нею можуть (на законних підставах) винятково супутники розвідувального призначення. Бо живемо в еру не просто передових, а суперсучасних технологій, про які людство кілька десятиліть не здогадувалося. Чим скоріше ми зрозуміємо цю істину, тим краще.
також у паперовій версії читайте:
- І ЧУЖОГО НАУЧАЮТЬСЯ, І СВОГО НЕ ЦУРАЮТЬСЯ УКРАЇНСЬКІ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІ ПІД ЧАС ПРОВЕДЕННЯ СПІЛЬНИХ НАВЧАНЬ ІЗ ПІДРОЗДІЛАМИ АРМІЙ ІНШИХ ДЕРЖАВ
назад »»»