СІМЕЙНИЙ ДЕБОШИР — В ОБЛОЗІ
Акцент на роботі з кривдниками було зроблено під час Всеукраїнського семінару, присвяченого протидії насильству в родині. Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту, яке виступило організатором заходу, задекларувало мету: змінити підхід у боротьбі з цією багатовекторною проблемою. Замість того щоб бити, як мовиться, по хвостах, тобто постфактум, зосередитися на її профілактиці.
Універсальне зло
Масштабну увагу до особистості сімейного дебошира на наших теренах виявлено, мабуть, вперше. Звичайно, це не применшує значення різних інформаційно-освітніх кампаній, які привертають увагу суспільства до цього явища. Насильство в родині — це неабияке порушення низки прав людини, які держава зобов’язана обстоювати і захищати. Серед них — право на життя і фізичну недоторканність, право не бути об’єктом знущань чи жорстокого, нелюдського або принизливого поводження, право на свободу від дискримінації за статевою ознакою, на здоровий і безпечний розвиток, на рівний захист перед законом, на найвищі стандарти фізичного і психічного здоров’я.
Понад 80% респондентів назвали насильство у сім’ї суттєвою проблемою для України. 66% переконані, що вона виходить за межі приватного життя, є суспільною. Такі результати опитування, проведеного міжнародним жіночим правозахисним центром «Ла Страда — Україна». За результатами іншого дослідження, ініційованого Західноукраїнським центром «Жіночі перспективи», чи не кожна третя жінка зазнає в родині насильства (фізичного, економічного чи психологічного).
Україна ратифікувала низку угод, які зобов’язують захищати людей від насильства, в тому числі сімейного. Однак сама по собі наявність законодавчої бази є недостатньою, принаймні потрібно, щоб хтось застосовував ці нормативні документи. А з цим у нас складнощі: кількість судових справ, що стосуються насильства в родині, не перевищує 0,5%, що аж ніяк не відображає масштаби явища. Симптоматична деталь: у Кримінальному кодексі немає статті, якою передбачено відповідальність за насильство в сім’ї — законодавець чомусь потрактував цю сферу буття як несуттєву.
Дослідники стверджують: якщо насильство виявилося в родині хоча б раз, воно обов’язково повториться. Воно має циклічний характер, наявність спокійних періодів, які можна порівняти із затишшям перед бурею, вводить в оману жертв домашніх агресорів, спонукає вважати ці проміжки часу мало не «медовим місяцем», вселяє сподівання, що вияв агресії — то прикрий випадок, виняток із правил.
Родинне насильство — універсальне зло, зазначає радник проекту зі зміцнення та захисту прав жінок і дітей в Україні (TRES) Моніка Платек. Воно не зважає ні на статус, ні на матеріальний стан чи рівень освіти. Його коріння — в суспільних стереотипах. На думку бельгійського експерта проекту Європейського Союзу «Права жінок та дітей в Україні — комунікаційний компонент» Женевьєв Деланой, існує зв’язок між тим, що чоловік зазвичай приділяє вихованню дитини в середньому чотири хвилини на добу, не відаючи суті усвідомленого батьківства, і піднімає руку на дружину. Цей проект (він охопить 15 областей і триватиме до кінця наступного року) будуватимуть на позитиві, створюючи моделі поведінки для чоловіків. Першою чергою вони мають частіше чути, що проводити більше часу з дитиною — це добре, ставитися з повагою до дружини — ще краще.
Не бракує шкідливих стереотипів і вітчизняній системі захисту жертв домашнього насильства. Саме їх вилучають з місця, де вони живуть із кривдником. Усупереч логіці жінка з дітьми змушена поневірятися по притулках чи у рідні, водночас як агресор залишається у звичній комфортній для нього обстановці. В інших країнах із помешкання вилучають саме дебоширів, навіть якщо вони є власниками житла. Для них існують спеціальні гуртожитки, де вони можуть жити протягом часу, коли проходять корекційний курс. Видані поліцією охоронні ордери обмежують батьківські права кривдників (спілкування з дітьми, доступ до місць, в яких часто буває жертва і дитина).
Повчальним є досвід Швеції. Там кримінальну справу у разі насильства в родині можуть передавати до суду навіть тоді, коли потерпіла відкликала свою заяву. Адже вона могла піддатися емоціям, сприйняти тимчасове затишшя як свідчення того, що подібного ніколи не станеться.
«Слабеньке пташенятко»
Українським законодавством передбачено значні повноваження працівників органів внутрішніх справ у боротьбі з цією соціально-психологічною проблемою. Вони виносять офіційні попередження про неприпустимість насильства в сім’ї й ставлять кривдника на профілактичний облік. Якщо протягом року подібний випадок повториться, агресорові під розписку видають направлення для проходження корекційної програми. Щодо осіб, котрі ігнорують програму, Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 173-2) передбачено покарання у вигляді штрафів, виправних робіт або адмінарешту.
Прикро, але поки що такі програми не стали загальнодержавною системою, адже без їхнього запровадження проблему не вирішити. У деяких випадках вони дають вражаючий результат. Це можна проілюструвати на прикладі колишнього вінницького безробітного, котрий так жорстоко поводився зі своєю цивільною дружиною, що та стала інвалідом. Після проходження корекційної програми він називає її не інакше як «слабеньке пташенятко». Тепер глава сім’ї працює вантажником, зароблене до копійки віддає своїй «половині», а про насильство в цій родині забули.
Які завдання ставлять перед собою корекційні програми? Найголовніше — навчити кривдників бачити власні проблеми і озброїти умінням вирішувати їх цивілізовано. Наступний крок — формування навичок саморегуляції та самоконтролю. Гарним профілактичним заходом є розвиток і удосконалення навичок безконфліктного спілкування. Капітан сімейного корабля повинен розуміти емоційний стан іншої людини, а свій виявляти адекватно — цього теж вчать під час проходження програм. Непоганим методом є мозковий штурм, коли учасники занять обговорюють різні шляхи вирішення типових проблем. Сімейних дебоширів спонукають також підвищити відповідальність за свої вчинки і своє життя, допомагають унормувати самооцінку, оволодіти основами аутогенного тренування та релаксації. Наостанок їх знайомлять із законодавчо-нормативними документами, які регламентують стосунки в родині.
Безперечно, неформальна реалізація таких програм — не панацея, а ефективний метод подолання насильства в родині. Ще одним важливим кроком на цьому шляху буде створення в Мінсім’ї спеціалізованого підрозділу, який координуватиме цю діяльність на національному й регіональних рівнях.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- ПІД ПИЛЬНИМ НАГЛЯДОМ
- ЗНАННЯ — ЦЕ ЗБРОЯ
назад »»»