ЯК ТАМ, У СУСІДІВ?
Завдяки Журналістському фонду разом з делегацією колег-газетярів я побувала в Чехії. Хочу поділитися враженнями з читачами.
Чеська Республіка має до десяти з половиною мільйонів населення. Його кількість збільшилася за рахунок емігрантів із республік колишнього Союзу, зокрема з України та Росії. Офіційно їх там близько півмільйона.
«Тебе золотою недарма звуть...»
Знайомство з країною розпочалося зі столиці. У Празі живе мільйон триста тисяч громадян. Місто має добре розвинуту транспортну структуру. Три гілки метро на 65 станцій пролягають у різні куточки. Будують четверту, до столичного аеропорту. До слова, у місті немає тролейбусів, зате добре розвинута трамвайна мережа. Там вважають, що тролейбуси громіздкі й заважатимуть руху вузенькими старовинними вуличками. (Це у Києві поспішили визнати цей вид транспорту неперспективним і демонтували трамвайні колії). Щоправда, трамвайчики там немов лялечки — швидкісні, безшумні. Та й брудних автобусів-розвалюх не побачиш. Під'їде красень до зупинки й схилиться низенько набік, щоб не доводилося пасажирам стрибати з висоти чи в калюжу. Цікаво, що плата за проїзд у метро, автобусах недиференційована. Купуєш карточку за 26 крон, це приблизно 13 гривень (у Чехії ще не запровадили євро, хоча вона й належить до Євросоюзу, а користується власною валютою), і катаєшся 75 хвилин. Прострочити час — дорожче обійдеться, бо штраф за порушення становить 700 крон. Транспорт ходить, ніби добре відрегульований годинник — хвилина в хвилину. Метро, як і у нас, функціонує до пів на першу, але працюють нічні трамваї й автобуси, тож запізнілі пражці можуть вільно обходитися без таксі.
Під містом прокладено три тунелі, а четвертий — найдовший, на 5500 метрів, — має бути введено десь наприкінці року. Тоді автотранспорт піде під землею, звільнивши центральні вулиці. Вантажівки там у неділю не їздять, дороги вільні.
Середня зарплата в Чехії дорівнює, у перерахунку на валюту Євросоюзу, приблизно тисячу євро. Кваліфіковані лікарі отримують по 1500–2000 євро, а ось винагорода за працю вчителів і молодшого медперсоналу ледь сягає 600–700 євро. Продавці одержують 500. А мінімальна зарплата — до 340 євро. Тому в країні відчувається дефіцит медсестер, вихователів і педагогів. А втім, і лікарів бракує, хороші спеціалісти виїжджають до сусідніх країн, бо там заробітна плата вдвічі вища. Середній споживчий кошик тягне на 160 євро. Ціни на продукти також «кусаються». Скажімо, кілограм яловичини коштує шість–вісім євро, свинини — десь до чотирьох євро, курятини — два євро, буханець хліба потягне приблизно на 50 центів, півлітра молока — від 40 до 50 центів, 250-грамова пачка вершкового масла — від 0,80 до одного євро. Коли до цього додати ще й солідну вартість комунальних послуг, то не порозкошуєш при малій зарплаті! Приміром, за кооперативну двокімнатну квартиру площею 45 кв м доводиться викладати приблизно 180 євро на місяць плюс 100 євро за електроенергію, телебачення, Інтернет... Тож чехи прямують до Німеччини по побутову техніку та інші товари. (Добре, що кордони між країнами символічні). Зате культурні розваги відносно дешеві: сходити до драматичного театру можна за три євро, в оперу — за десять, до музею — за вісім — десять євро.
Певна річ, є у Празі й безхатченки, тобто бомжі. Їх там офіційно зареєстровано до трьох тисяч. Безробіття сягає десять відсотків. Є асоціальні елементи, які не хочуть працювати.
Плюси і мінуси
Чехія — парламентсько-президентська республіка. У парламенті представлено п'ять партій. Комуністи мають до шістнадцяти відсотків прихильників. А втім, чехи не надто заполітизовані, багато симпатиків у «зелених», — 32 відсотки.
На пенсію чоловіки йдуть у шістдесят років, а жінки — залежно від кількості дітей, адже час, витрачений на їхнє виховання, вважається робочим стажем. Є там і ясла, та охочих віддавати малюка до державного закладу небагато. А втім, мати може виховувати своє дитинча й сама: держава відразу після народження дитини дає 700 євро, а потім упродовж двох років виплачує щомісяця по 450. Таке задоволення можна розтягнути на чотири роки і одержувати по 320 євро на місяць. Головне, щоб загальна сума державної допомоги не перевищувала 11 тисяч євро. У школі діти навчаються з шести літ. Атестат одержують через тринадцять років студіювання. Потім продовжують освіту у ВНЗ: у державних безплатно, а в приватних — за три–п'ять тисяч євро на рік. Викладання ведуть винятково чеською мовою. Студенти підробляють у готелях, крамницях, рекламних агентствах.
Вступ до Євросоюзу люди оцінюють неоднозначно. Кажуть, що він має свої плюси й мінуси. Скажімо, за рахунок скасування мита знизилися ціни на деякі товари. Чеська молодь дістала ширші можливості для навчання за кордоном. Виникли сприятливі умови для співпраці у сфері науки й бізнесу. Водночас Євросоюз диктує свої умови в різних галузях господарства. Приміром, скільки сіяти і чого саме. Що виробляти і в яких обсягах... Так, за надвиробництво молока Чехія заплатила великий штраф. Це призводить до руйнування фермерських господарств.
Фірмова галузь
На весь світ відомі містечка пивоварів Плзень, Будовіца, Старопрамен, Крушовіце. Ми побували в Крушовіце, що розташоване за шістдесят кілометрів від Праги. Там варять пиво «Імперіал», «Мушкетер» і просто чорне. До слова, крушовицькі майстри не продали свою ліцензію, самі виготовляють напій за стародавніми рецептами. Вони випускають до 600 тисяч літрів цілющого трунку на добу. На заводі працюють лише три сотні робітників.
Моторна жіночка водила нас по заводу між велетенськими чанами, де вирувало ароматне місиво (за процесом можна спостерігати у віконечка), розповідала про підприємство, яке веде відрахунок віку з 1517 року. Головні складники пивоваріння — хміль, ячмінь (для чорного пива його підсмажують) і вода. Від неї якість продукту залежить на 90 відсотків. Власне процес варіння триває вісім з половиною годин, а доброджує-дозріває напій 52 доби. Робітникам пити пиво на заводі заборонено, але вони можуть придбати 600 літрів на рік і реалізувати, як заманеться. Залежно від посади й кваліфікації зарплата становить 800–1300 євро. Працюють у три зміни, але в суботу і неділю всі відпочивають. Ловлять коропів і карасів у ставках на території заводу.
Курорт — це комфорт
Карлові Вари часом порівнюють з Монте-Карло. Щодо Монте-Карло... дещо перебільшено, проте щось таки є в цьому порівнянні. В обох містечках відчувається комфорт, на горах вивищуються вілли та готелі, а туди й туди хочеться повернутися... Місто-казино розташоване на Середземному морі з пречудовими яхтами, а місто-курорт — між двома річечками з фореллю, яка підпливає до мостів у сподіванні поживи.
Карлові Вари започаткував Карл IV, чиє помістя стояло за вісім кілометрів від гір, укритих лісами. Король часто виїжджав на лови. За легендою, того разу полювали на оленя, але не вбили, а тільки поранили красеня. Тварина кинулася в хащі, за нею навздогін помчав улюблений собака. Раптом почули розпачливий гавкіт, що перейшов на жалібне скавучання... Пес потрапив в озерце, звідки фонтанувала гаряча вода. Слуги розповіли панові про «диявольське» джерело. Карл був чоловіком освіченим. Зрозумів, що це не проста вода, і наказав спорудити замок, заснувавши таким чином Карлові Вари, тобто Місто Карла, де кипить-вирує вода.
Було це 1358 року. А оскільки там лікувалися тільки королі та придворна знать, воно дістало титул королівського. До 1582-го тільки приймали ванни. Сиділи в них по вісімнадцять годин на добу, поки на шкірі виникали виразки, через які буцімто мала виходити хвороба. Лише після публікації книжки знаменитого тогочасного лікаря Вацлава Пайєри почали пити воду, причому в індивідуальних дозах. Та й тривалість ванн обмежили.
Побувало там чимало знаменитостей. Скажімо, 1711 р. бальнеолікувальницю відвідав російський цар Петро І. Либонь, новаторові сподобалися європейські штучки, бо через рік повернув свій екіпаж у долину річечки Теплої, коли їхав до Дрездена одружувати сина Олексія. Звідусіль ринули до Чехії спраглі позбутися болячок. Не стали винятком і композитори Шопен, Бетховен, письменники Достоєвський, Гоголь, Олексій Толстой, Казанова, а Гете побив усі рекорди, відвідавши курорт... дванадцять разів. Місцеві жартують, що завдяки цьому він так зберіг і примножив здоров'я, що в сімдесят три роки попросив руки... сімнадцятирічної юнки. Не обійшов своєю увагою модну водолікарню й теоретик марксизму Карл Маркс. На їхню честь названо стежки, якими вони ходили...
У Карлових Варах є понад шістдесят джерел, але використовують для лікування тільки дванадцять. Кожне з них має власний номер, назву, температуру, а відповідно режим приймання та перелік показань і протипоказань. Найхолодніша — 30 градусів за Цельсієм, найгарячіша — 72.
Не проминули колег
Російськомовна газета «Пражский телеграф», де довелось побувати, зареєстрована 2002 року. Там працюють на постійних посадах лише п'ять співробітників, а ще четверо забезпечують рекламу, за рахунок якої й живуть. Щотижневик виходить накладом дві з половиною тисячі. Розрахований на колишніх наших співвітчизників, яких там офіційно налічується до двадцяти тисяч. Насправді їхня кількість сягає десь вісімдесяти тисяч. Щоправда, як розповіла головний редактор Наталія Студленкова, нині через економічну кризу багато хто повертається додому. Дехто з власної волі, а хтось вимушено. Скажімо, монголи і в'єтнамці вилітали чартерними рейсами безплатно. Мало того, їм за рахунок Чехії видавали по 500 євро на дорослих і по 200 євро на дітей. Їдуть українці, росіяни, узбеки, але не так масово й організовано.
На шпальтах «Пражского телеграфа» вміщують місцеві новини, програму телебачення, гороскопи, кросворди, різні цікавинки, оголошення — від юридичних консультацій до повідомлень про роботу, знайомства, освіту, оренду. Власне, про всі галузі життя. Газетна шпальта для рекламодавців коштує 300 євро, а ціна примірника газети — 20 крон, тобто приблизно у межах 10 гривень. Річна передплата — 1000 крон. Заробляють наші чеські колеги по 1500 євро на місяць. Гонорар за 5000 знаків — 1000 крон. Місячна норма для журналіста становить 50 000 знаків. Випускають додатки до газети «Образование в Чехии», журнали «Очаг», «Жар-Птица» тощо.
Загалом у Празі видають шість російськомовних газет, але у деяких із них наклад не перевищує 300 примірників. Є й україномовна, та, на жаль, побувати там нам не пощастило.
Віра КУЛЬОВА, з Чехії
також у паперовій версії читайте:
- ВИБИРАЄМО ВАЛІЗУ
назад »»»