НАМ ДЕВ’ЯТНАДЦЯТИЙ МИНАЄ...
Політичне міжсезоння-2010 добігає кінця. Після Дня Незалежності українські політики потроху почнуть «відходити» від своїх довгих вакацій. А у вересні, з відновленням роботи Верховної Ради, політична активність знову вийде на звично високий рівень. Тим паче, що у вересні відбудеться старт виборчої кампанії до місцевих органів влади, запланованих на 31 жовтня.
Узагалі напередодні головного державного свята — Дня Незалежності — прийнято робити висновки і формувати, так би мовити, загальну стратегію на майбутнє. Усі три попередні президенти саме так і намагалися діяти. В кого як виходило — питання інше. Зрештою, здібності й бачення державотворчих процесів у «двох Леонідів» і «одного Віктора» були неоднакові.
А от що запропонує своїм громадянам «другий Віктор»? Вочевидь, це питання нині турбує багатьох. Бо кількість публікацій, передач і роздумів на цю тему збільшилася саме в серпні. Навряд чи це випадковість чи збіг обставин. Напередодні дня народження держави люди, не байдужі до неї, ставлять запитання: а наскільки потужний є запас міцності для існування цієї держави?
Спробуємо дати відповідь на запитання: що вкладає у поняття «державність» нинішня влада? Нині очевидно: методи, якими вона діє, значно більше схожі на методи «пізнього Кучми». З тією лише відмінністю, що Партія регіонів досягає своєї мети, навіть не переймаючись бодай елементарною турботою про найменшу послідовність.
Судіть самі: коли переговори з Міжнародним валютним фондом вів попередній уряд, який очолювала Юлія Тимошенко, це було зло. Наразі виділення кредиту і надання першого траншу для нової влади розцінюється і піариться винятково як неймовірне благо.
Далі більше. Цього тижня представники Федерації профспілок, котру очолює «регіонал» Василь Хара, пікетували представництво МВФ у Києві. Мовляв, вимоги, що висуває фонд нашій державі, особливо стосовно потенційного збільшення пенсійного віку,— неприйнятні. Представники ФПУ закликають вести переговори з урядом. Але ж, вибачте, що заважало Василеві Харі по-дружньому поговорити зі своїм однопартійцем Миколою Азаровим і переконати його, що меморандум, запропонований фондом, не несе блага для громадян. Тим паче, що там справді немало суперечливих моментів, як-то фактичне «заморожування» зарплат для низки категорій працівників.
Цього тижня, приймаючи в себе чергових економічно-бюджетних візитерів, Янукович запропонував їм «потрусити жирок». П’ять з половиною років тому, під час ухвалення бюджету-2005, тодішній прем’єр Юлія Тимошенко пропонувала зробити те саме. Після чого домоглася скасування пріоритетів для спеціальних економічних зон, через які відбувалося чимало фінансових зловживань. Як «труситиме жирок» чинний глава держави, поживемо — побачимо. Проте діяти (принаймні на словах) методами своєї недавньої опонентки він уже почав...
Ставлення Януковича до святкування Дня Незалежності можна простежити й по тому, що в Києві 24 серпня не відбудеться військовий парад. Звичайно, таке за дев’ятнадцять років у нас уже траплялося. Більше того, коли паради проводили, дехто з так званих аналітиків навіть теоретизував стосовно того, що доцільніше: проводити парад чи спрямувати еквівалентні кошти на виплату якихось пенсійних дотацій?
А от без феєрверків День Незалежності в Україні не святкували. Нинішня аргументація чиновників, котрі вирішили уникнути феєрверків: неймовірна спека може спричинити пожежі. Однак наступний тиждень, як очікується, не буде настільки спекотний. На Україну насуваються дощі. Отже, річ не в температурі повітря, а в ставленні до свята?
Зрештою, святкування будь-якої події проводять по-різному. Деінде святкуваннями можна неабияк спаплюжити саму ідею, котру закладали в цю саму подію. Так було, скажімо, зі згадуваною Помаранчевою революцією, коли на другу чи третю її річницю (точно не пригадаю) президент Віктор Ющенко влаштовував помпезні прийоми.
Головна біда нинішнього українського суспільства в тому, що найвище керівництво держави не готове сприймати День Незалежності як особливу дату — 24 серпня для сучасних можновладців, радше, звичайнісінький вихідний, а не день, із яким пов’язана найголовніша історична віха.
Це справді дуже небезпечно, адже окремий прошарок українців, заражених вірусом скептицизму, і так сприймав це свято без належного пієтету. Тепер, коли святе слово «незалежність» можуть вимовляти з іронічною усмішкою на найвищих щаблях, справжньому національному вихованню буде ще складніше.
До того ж напередодні Дня Незалежності активізувалася боротьба з іншими проявами свободи. Ситуація навколо низки телеканалів доводить: зі свободою слова в Україні не все гаразд. А наступ (хоча поки не тотальний) на ЗМІ напередодні 24 серпня — також вельми знакова подія. Адже поняття «незалежність» і «свобода» подібні. Цілком можливо, що одна не може існувати без другої.
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- НЕЗАЛЕЖНІСТЬ: ЯК ЦЕ БУЛО
назад »»»