ПРО «ЩЕПЛЕННЯ» ЩАСТЯ У ДИТЯЧІЙ КНИЖЦІ
Останні два десятиліття тотальний наступ невігластва завдав потужного удару по здобутках нашої культури, літератури, усіх видів мистецтва, зокрема театру, кіно, музики. Та найбільшої, мабуть, шкоди від цього наступу було заподіяно дитячій літературі й культурі, що особливо залежать від суспільного життя, книговидання та якості освіти. Проблеми дитячої літератури ніби виникли на рівному місці, хоча наша дитяча література радянського періоду вважалася однією з найпотужніших у світі.
1.
Безперечно, автор, який пише для дітей та юнацтва, має усвідомлювати не лише вікові особливості своїх читачів, а й суспільні умови, в яких він працює. Книга для малечі за змістом і формою не повинна суперечити дитячій жвавості, потребі у грі, жартах. Хороша дитяча книга, забавляючи маленького читача, завжди має на меті певні педагогічні аспекти. Вона має допомагати дитині зрозуміти красу навколишнього життя, формувати мову дитини, розвивати художні смаки, виховувати у дітей якості громадян суспільства, в якому вони існують.
Дитяча книга має будуватися на принципах жвавої гри, перебувати у безперервному русі, у вирі сучасного життя. Чим менший вік читача, тим більше вигадки, винахідливості, таланту треба вкладати письменникові у книжку, призначену для малечі. Тому нелегко творити гарні твори для тих, хто взагалі ще не навчився читати або тільки-но став читачем, кого краще було б назвати не активним читачем, а уважним слухачем. Так само складно писати цікаві твори для юнацтва, дітей-акселератів, яких неймовірно легко захоплює у свій полон науково-технічний прогрес із розгалуженою мережею Інтернету, мобільних телефонних ігор, програм сучасного телебачення, перенасичених різними пустопорожніми розважальними шоу.
Аналізуючи ситуацію у сучасній українській дитячій літературі, варто було б (хоча і в обмеженому газетними шпальтами тезисному варіанті) відзначити деякі типові негаразди, які заважають сучасним вітчизняним письменникам завойовувати серця маленьких читачів.
Спостерігається відсутність співрозмовника у сучасних книгах для дітей. Автори у багатьох випадках не вивчають психологію сучасної дитини, не завжди навіть намагаються зрозуміти її.
Недобру справу у формуванні свідомості сучасного маленького читача роблять технічні засоби на кшталт комп'ютера, телевізора, з якими в основній масі не здатні конкурувати письменники. Не кращим чинником є й так звана соціалізація дітей. У дитячих головах вистачає розуму, проте зазвичай відчувається відсутність серця, що варто враховувати письменникам. Діти набагато розумніші, ніж про них думають дорослі.
Щодо соціалізації дітей, то безумовно — це ознака нинішнього неспокійного часу. В наших умовах дитина соціалізується найперше в родині. Діти стають дорослими залежно від умов існування сім'ї, в якій їх виховують. Тобто відтоді, коли вони стають самостійними. Цей період соціалізації може настати у три, у десять і навіть у двадцять років. Усе злежить від вихователів, батьків. Не можна забувати про педагогічний аспект письменницької творчості.
Добре, коли письменники у своїх творах дитину не виховують мораллю, а люблять. Проте спостерігається парадокс: діти не стають розумнішими, а соціалізуються настільки, наскільки їх люблять.
Кожен письменник має усвідомлювати святу істину: всі діти талановиті. І цього в них треба вчитися дорослим.
2.
Письменникам і взагалі дорослим слід виховувати щасливу дитину. В цьому полягає головна мета дитячої літератури. Книга має стати для дітей найкращою іграшкою, другом і співрозмовником, у якого є чого повчитися. І письменникам варто вчитися, не замикатися у колі національних традицій. Наприклад, нині в Росії, хоч як дивно, однією з найцікавіших дитячих книжок сприймається, здавалося б, давно забута книга Гаріна-Михайловського «Дитинство Тьоми». Вона вийшла у трьох виданнях. Для сучасних дітей цінність цієї книги в тому, що вона вчить маленьких громадян виживати у нелегкому світі. Наразі популярними в Росії для дітей, як і кілька років тому, є книги Джоан Роулінг «Гаррі Поттер», «Зірковий хлопчик» Оскара Уайльда, «Білий Бім Чорне Вухо» Гаврила Троєпольського, книга Юрія Коваля «Найлегший човен у світі». Проте однією з кращих дитячих книг в усі часи визнають «Карлсона, який мешкає на даху» Астрід Ліндгрен.
Провідною темою дитячої літератури без перебільшення є тема самотності. Дітей належить виховувати в доброті, ні в якому разі не ображати. Проблема дитячої самотності, сімейного дискомфорту вимагає особливого письменницького тлумачення. До цього прилягає явище дитячої та взагалі людської жорстокості. Тут актуальним для сучасних письменників є те, на яких позиціях стоїть автор. За радянських часів жорстоких книг було обмаль. Навіть «Опудало» Володимира Железнікова тепер виглядає не такою вже жорстокою книгою. А свого часу вона своєю жорстокістю викликала величезний резонанс у дитячій аудиторії та серед педагогів. Зараз скрізь спостерігається героїзація звірячої жорстокості. А це має для суспільства й матиме у майбутньому негативні наслідки. Просто жах, скільки дітей-волоцюг за останні двадцять років з'явилося! Є багато випадків, коли підлітки не вміють читати. Це не може не лякати суспільство, яке прагне розвиватися.
3.
Кожен письменник має розуміти прописну істину, що людина проживає одне-єдине життя. І немає принципової різниці між дитячим і дорослим світом. Із дітей виростають дорослі зі своїм світобаченням. Світ єдиний для всіх. Різниця полягає лише у сприйнятті реалій життя. І письменник зобов'язаний глибоко це розуміти, створюючи правдиві твори про реалії сьогодення.
Неуспішним у наш час бути заборонено. Одначе як стати успішним, якщо немає фінансової підтримки? Як на мене, єдиним способом зробити змалку дитину щасливою є виховання любов'ю. Дітей слід учити любові до високої моралі, загальнолюдських чеснот, до Батьківщини, національних традицій, до всього рідного та святого. Для цього є обов'язкова умова: батьки мають дуже любити свою дитину, а письменники — маленького читача. Це є основним для існування щасливої дитини. Йдеться, так би мовити, про «щеплення» щастя в родині, про «щеплення» щастя в дитячій літературі. Це я кажу без зайвого пафосу, хоча світ жорстокий, проте світ усе-таки складається лише наполовину із жорстокого й поганого. За смугою поганого настає смуга прекрасного.
Як вихователь письменник має доводити своєму читачеві, що совість у загальнолюдських стосунках не має вибору: вона є чи її нема. Письменник має виховувати не мораллю, а почуттями — це головна концептуальна думка справжніх дитячих письменників. Прикладом такої виховної книги може бути «Маленький принц» Екзюпері. Її можна вважати однією з головних книг для виховання добрих почуттів у малечі. Це чуттєва книга. Під впливом таких книг маленькі читачі виростають добрими та щасливими людьми.
Хтось з уславлених педагогів зауважив: дітей немає — є люди. Ця думка, по суті, перегукується з іншою — для дітей слід писати як і для дорослих, тільки краще.
Олександр БАКУМЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- «ПЛЕКАЙТЕ МОВУ ПИЛЬНО Й НЕНАСТАННО»
назад »»»