ЯК ЗАХИСТИТИ БЕЗРОБІТНОГО?
На межі ХІХ–ХХ ст. світ визначив два напрями діяльності задля підтримки безробітних: трудове посередництво і страхування на випадок безробіття. Україна має власну історію, започатковану ще на рубежі 1918–1919 років. Щодо громадського управління страховими фондами, то це теж давня історична традиція, за якою у багатьох державах працівники через свої профспілки і роботодавців (через організації роботодавців) здійснюють управління страхуванням на випадок безробіття. Зазвичай третьою стороною в управліннях фондів є представники уряду. Саме на таких засадах працює й Україна.
Отже, як у нас захищають трудівника, де беруть на це кошти, як їх використовують? Всі державні соціальні страхові фонди формуються на тристоронніх засадах і наповнюються за рахунок внесків роботодавців, застрахованих осіб, державного бюджету. 99 відсотків — це кошти роботодавців. Свого часу роботодавці платили 2,5 відсотка від фонду оплати праці, а нині 1,6 відсотка. Наймані працівники з 2001 року сплачують до фонду 0,5 відсотка (під час кризи — 0,6).
Це, зрештою, небагато. Зате дає людині впевненість: у разі настання безробіття вона має змогу звернутися до служби зайнятості, взяти участь у громадських роботах, професійному навчанні, тестуванні, профорієнтації, при бажанні зайнятися підприємництвом, отримавши певний початковий капітал на безповоротній основі. Та ще безробітний одержує допомогу впродовж 360 днів
Звичайно, на практиці не все так просто. Трапляється, не поставлять вчасно на облік у службі зайнятості людину, не виплатять допомогу, запропонують роботу не за фахом. А дві відмови тягнуть за собою зняття з обліку. Але то вже діє не закон, а людський фактор. Бо, скажімо, в Законі України «Про зайнятість населення» є стаття «Підходяща робота».
Така стаття, до речі, є у відповідних законах країн усього світу. Тож людині можуть пропонувати роботу тільки підходящу, тобто за фахом, при цьому до уваги беруть спеціальність, зарплату, стаж роботи і, що важливо, транспортну доступність. Це — закон. На практиці часто буває інше.
До речі, слід пам’ятати, що служба зайнятості не є роботодавцем, а лише посередником між безробітним і роботодавцем. Тим-то іноді змушена пропонувати те, що є в її базі даних, хоч воно може й не на сто відсотків влаштовувати безробітного. Але як тимчасове працевлаштування задля виживання може бути.
Директор Державного центру зайнятості Володимир Галицький часто критикує підлеглих за те, що вони мало перенавчають безробітних, не до кінця реалізують цю функцію. Звичайно, керівник має рацію, бо в нас перенавчають вісім-дев’ять відсотків безробітних, а в багатьох державах Європи — до 20 відсотків. Нині таке завдання ставлять і перед службою зайнятості в Україні.
Існують й інші проблеми в перенавчанні. Роботодавці дають заявки до служби зайнятості про вакансії. Служба зайнятості на цій основі перенавчає безробітних. Але ж роботодавець не може чекати кілька місяців і якщо до нього прийде потрібний фахівець, він його візьме. Виходить, що і служба зайнятості, й Фонд соцстраху на випадок безробіття в повному плані є заручниками роботодавців. Їм треба весь час тримати, як мовиться, руку на пульсі, виявляти гнучкість в роботі, аби не просто навчити чи перевчити людину, а дати їй такий фах, якого нині потребує не тільки певний роботодавець, а ринок праці міста, села, держави.
Фонд соціального страхування на випадок безробіття стоїть на задовільному економічному ґрунті. Він спроможний фінансувати допомогу по безробіттю, навчання і перенавчання людей, котрі втратили роботу, створювати дотаційні робочі місця для неконкурентоспроможних на ринку праці верств населення, яких роботодавець зі своєї волі не візьме на роботу (інваліди, вагітні жінки, жінки з дітьми, колишні ув’язнені).
Тож фонд упродовж року бере на себе витрати роботодавця зі сплати таким людям зарплати. За обсягом — це друга стаття з активних заходів сприяння працевлаштуванню.
Звичайно, захист трудівника — широке й багатопланове питання. Я розповіла про два державні чинники, завдяки яким Україна захищає трудівників. Під час кризи важливо й те, як дбають роботодавці про збереження трудового потенціалу (масово звільняють людей чи прагнуть утримати колектив, знижують зарплату або прагнуть тримати її на рівні). Проте це вже тема іншої розмови.
також у паперовій версії читайте:
- МОЛОДІ ДАЮТЬ НАДІЮ
- «СПРОЩЕНЦІ» МАЮТЬ ПЛАТИТИ ДО ПФ, ЯК І ВСІ
- ТАРИФИ ЗРОСТАТИМУТЬ ОДИН ЗА ОДНИМ?
- ЖИВІТЬ І НІ В ЧОМУ СОБІ НЕ ВІДМОВЛЯЙТЕ
назад »»»