ШІСТДЕСЯТ П'ЯТЬ РОКІВ ЯДЕРНІЙ ЗБРОЇ
У світі згадали про шістдесят п'яту річницю ядерних бомбардувань японських Хіросіми та Нагасакі. Кожного року це привід не лише для вшанування пам'яті невинно загиблих мирних людей, а й для аналізу актуальних тенденцій сучасного стану міжнародної безпеки.
Цього разу церемонія вшанування жертв американських ядерних бомбардувань вперше відбулася за участі посла США в Японії. На заходах у Хіросімі побував Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун, делегації Китаю, Франції та Великої Британії. Було сказано чимало правильних слів, але залишилося занепокоєння через стрімке поширення ядерних технологій. Восени 1945 року Сполучені Штати були монополістами ядерної зброї. Проте за умов «холодної війни» ядерний клуб швидко розширювався. У серпні 1949-го до нього увійшов Радянський Союз, у 1952-му — Велика Британія, у 1960-му — Франція, а 1962 р. — Китай. У 1968 році було підписано Договір про нерозповсюдження ядерної зброї. Але вже у травні 1998 р. Індія та Пакистан офіційно стали державами, які цю зброю мають. Попри тотальне міжнародне засудження цього факту, повернути колесо історії назад неможливо.
Наразі лише Україна, яка 1994 року добровільно приєдналася до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї як без'ядерна держава, дала світові унікальний приклад відмови від ядерних арсеналів. Однак за сучасних умов нестабільності національних суверенітетів, загострення міждержавних конфліктів і глобальної конкуренції наївно вважати, що якась із ядерних держав повторить український приклад.
Навпаки, звинувачення у намірах оволодіти ядерною зброєю стають приводом для запровадження міжнародних санкцій та інших форм тиску на потенційних нових членів ядерного клубу. Втім, ці «страхи» у 2006-му не завадили Корейській Народно-Демократичній Республіці демонстративно провести власні ядерні випробування. До «чорного списку» занесено й Іран. Причому ситуація навколо іранської ядерної програми з кожним днем стає все більш напруженою. Отже, шістдесят п'ять років тому ядерний «джин» було випущено на свободу, але відтоді кожного дня людство живе як на пороховій діжці. Нехай і згадують про це лише у дні бомбардувань Хіросіми та Нагасакі, але від того відчуття постійної ядерної небезпеки нікуди не зникає. З ним доведеться жити довіку, адже так само «нікуди» не зникне ядерна зброя, бо універсальної технології її знищення немає й навряд чи колись буде винайдено.
також у паперовій версії читайте:
- «ЛЕТЮЧІ» ГОЛЛАНДЦІ ЗАЛИШИЛИ АФГАНІСТАН
- МОЛДОВА ТА ЄВРОПА НА РОЗДОРІЖЖІ
- ЛАТИНОАМЕРИКАНСЬКІ ТЕНДЕНЦІЇ
назад »»»