І ЗНОВУ ПРО ЛЮБОВ...
Свого часу я досліджував проблеми сім'ї. Написав чимало статей, які були надруковані у різних наукових виданнях і періодичній пресі. Переглядаючи якось ці матеріали, побачив, що багато з написаного нині застаріло! Водночас переконався, що тема про це найсвятіше і найтаємничіше почуття не втратила актуальності й притягальної сили. Бо й досі немає, мабуть, людини, яку б обійшло почуття любові, не залишило глибоких слідів від пережитого піднесення і щастя або від спричинених страждань і горя. Мені захотілося поділитися з читачами деякими думками щодо цього незмінного супутника нашого життя.
1.
З-поміж усіх людських почуттів любов вирізняється найбільшою індивідуальністю й мінливістю. Кожен кохає по-своєму. Чи не тому ця особливість людського буття, хоч і стала з давніх-давен провідною темою літератури і мистецтва, лишається надскладною і невичерпною для пізнання? Чи не тому так важко давати закоханим поради і настанови?
Природною основою почуття любові є інстинкт продовження роду і пов'язаний з ним потяг до представників протилежної статі. Проте в любові статевий інстинкт виявляє себе не безпосередньо, а трансформується через свідомість людини, яка є тією силою, що перетворює веління природи на духовне єднання чоловіка і жінки.
Першу спробу проаналізувати соціально-психологічні аспекти любові зробив у другій половині ХІХ ст. англійський філософ і соціолог Герберт Спенсер. Людиною, котра перебуває в стані закоханості, на його думку, оволодіває, крім фізичного потягу, не одне, а ціла гама почуттів, зокрема естетичне задоволення від краси об'єкта кохання, прихильність, вдячність, співчуття, марнославство... Отже, любов — це синтез почуттів, які мають індивідуальну особливість і водночас відображають основні риси суспільної психології.
Біологічним аспектам любові чимало уваги приділяли також видатні вчені в галузі природничих наук, зокрема Ч. Дарвін, М. Сеченов, І. Мечников та ін. Так, російський фізіолог М. Сеченов, спираючись на результати наукових досліджень, зазначив, що любов як природне явище має свої етапи розвитку впродовж життя людини. І тому той, хто хоче зберегти свою любов якнайдовше, має знати про це і відповідно реагувати.
2.
Найбільш хвилюючим є початковий етап зародження любові. Як писав римський поет Овідій ще два тисячоліття тому, «дні нинішні не так чудові, як дні минулі». У цей час об'єкт любові часто дивовижно впливає на закоханого чи закохану. Кохану людину ідеалізують, вважають найкращою, найрозумнішою, найдорожчою і болісно реагують, якщо хтось говорить про якісь її вади. Коханою людиною захоплюються, прагнуть бути завжди з нею разом, виявляти ніжність, піклуватися про неї. У цьому зв'язку цікаво знати, що переживали у стані закоханості не лише персонажі літературних творів, а й їхні автори.
Ось що, приміром, занотував із цього приводу у своєму щоденнику Лев Толстой: «Думав сьогодні зовсім несподівано про чарівність — саме чарівність любові, що зароджується, коли на тлі веселих, приємних, милих стосунків починає раптом сяяти ця зірочка. Це щось схоже на раптовий подих запаху липи або на появу тіні місяця. Ще немає повністю кольору, немає чітко вираженої тіні й світла, а вже є радість і страх перед чимось новим, чарівним».
Інакше сприймав початок любовних переживань Пауль Mантегацца — італійський письменник, професор Флорентійського університету, почесний член багатьох академій світу: «Коли при зародженні любові природа не вибухнула криком радості або болю, думаю, не помилюся, коли скажу, що це була дружба, вияв прихильності чи якесь інше почуття, тільки не любов».
Подібну оцінку зародженню любові дав один із найвідоміших авторів французького любовного роману Марсель Пруст. «Для любові,— пише він,— найдієвіший збудник — шалений вихор тривоги, який вряди-годи налітає на нас».
3.
Погляньмо ще на одну дивну особливість любові — її здатність надавати закоханим сил, натхнення для продуктивної праці, творчості, героїчних подвигів. Ця властивість любові відома давно, але до розкриття її біологічної основи наука дійшла лише кілька років тому.
Як розповів польський письменник Януш Леон Вишневський у своєму інтерв'ю журналу «Експерт», наукові експерименти, що були проведені з молодими людьми, котрі заявили про свій стан закоханості, в Оксфордському (Англія) та Гейдельберзькому (Німеччина) університетах, підтвердили, що у 85% закоханих постійно залишається активною одна і та сама ділянка мозку, в якій зберігається підвищена концентрація хімічної речовини — фенілетиламіну. Вона має стимулювати енергію закоханих. Зі згасанням любові її кількість поступово зменшується.
Період палкого кохання зазвичай триває не все життя, а лише кілька років. Після утворення сім'ї провідним у гамі почуттів, що складають любов, поступово стає прихильність. Проте любов не зникає, кожний її новий етап у подружньому житті може відкривати все нові й нові джерела радості й щастя. Але для того щоб бачити і цінувати цю багатогранність подружньої любові, варто пам'ятати, що її притуплення, згасання настає тоді, коли вона не дістає ґрунту для свого продовження, коли в родині відсутня атмосфера духовного розвитку, як одного з головних живильних джерел любові.
На цю особливість подружніх відносин звернув увагу письменник, математик, хімік М. Філіппов. Як всебічно обдарована людина, він залишив велику наукову і літературну спадщину, котра, на жаль, тепер забута. Аналізуючи причини сімейних розладів, він дійшов висновку, що «за відсутності зовнішніх вражень та інтересів, які одухотворяють життя, чоловік і жінка, навіть і тоді, коли це люди високої культури і духу, мають набриднути одне одному. Це закон, такий же неминучий, як і справедливий».
Своєрідну рекомендацію щодо того, як долати одноманітність подружнього життя і не давати згасати любові, висловив один із наймудріших людей епохи Відродження Мішель Монтень. «... Кожний переконався на власному досвіді, що постійне перебування разом не приносить задоволення, яке відчуваєш тоді, коли то відлучаєшся, то знову зустрічаєшся. Ці перерви наповнюють мене оновленою любов'ю до моїх домашніх і надають моєму перебуванню вдома більше насолоди і заманливості».
Отже, спосіб життя, вміння цікаво організувати своє дозвілля, культура поведінки в побуті багато означають для добробуту сім'ї.
4.
Тут доречно згадати про етику і естетику подружніх відносин. Закохуючись, людина не завжди вибирає найкращу, з людей, що її оточують, поклик серця не в усіх випадках узгоджується з характеристикою розуму. Водночас кохання — це прагнення до ідеалу, а отже, нетерпимість до вад і помилок коханої людини. Тому в коханні майже завжди виникають суперечки, боротьба за облагороджування коханої людини, прагнення допомогти їй стати кращою в поглядах, поведінці й навіть у зовнішньому вигляді.
Любов активізує особу. Закохана людина обов'язково хоче подобатися, заслужити взаємне почуття. Це пробуджує в неї кращі людські якості, спонукає до самовдосконалення, повного розкриття душевної щедрості. Людина стає вимогливішою до себе, реалізуючи все позитивне, що закладене в її характері та вихованні.
Важливе значення у збереженні подружньої любові має також психологічна сумісність між чоловіком і жінкою, тобто сумісність темпераментів, характерів, емоційно-вольових особливостей тощо. Слід ураховувати, що існує певна відмінність між психікою чоловіків і жінок, особливо на рівні вищих психічних функцій. Проте ці питання належать до винятково складних; їхнє глибоке вивчення потребує погоджених зусиль біологів, соціологів і психологів. Слід зауважити, що природні відмінності, які заважають сімейному щастю, можна значною мірою усунути за допомогою самовиховання, вміння і бажання збагачувати свій духовний світ.
5.
Не можна не згадати ще й про біологічну сумісність подружжя. Цим терміном визначають найперше відповідність потреб в інтимних стосунках одного з подружжя можливостям і потребам другого. Звичайно, зводити біологічні характеристики подружжя лише до певної відповідності у статевому відношенні не можна. Природа людини настільки багатогранна, що в будь-який час може створити непередбачені перешкоди (а може, й сприятливі умови) на шляху до сімейного щастя. «...Людська природа,— писав про це І. Мечников,— у багатьох відношеннях досконала і піднесена, водночас виявляє численні й великі дисгармонії, які є джерелом багатьох наших бід».
На думку низки дослідників сім'ї, біологічна несумісність, неможливість нормального статевого життя і невміння налагодити його є поширеною, хоч нерідко прихованою або неусвідомленою причиною нещасливих шлюбів. Отже, лише спільність інтересів, поглядів, взаємна любов і повага подружжя у нерозривному зв'язку з їхньою біологічною відповідністю можуть забезпечити повну гармонію щасливого подружнього життя.
Анатолій МЯЛОВИЦЬКИЙ, кандидат філософських наук, доцент
також у паперовій версії читайте:
- ЖИТТЯ З ПОВНОЮ ВИКЛАДКОЮ
- НЕ ВІДЛУЧАЙТЕ ЙОГО ВІД ДОМАШНІХ СПРАВ
- ГІМЕНЕЙ ЗАЧЕКАЄ?
назад »»»