ЛИЦАР ФІЛОСОФІЇ
Доля розпорядилася так, що 80-річчя Сергія Кримського, знаного філософа і культуролога, лауреата Національної премії імені Тараса Шевченка, професора Києво-Могилянської академії, почесного професора Національного педуніверситету імені М. Драгоманова і зухвалу своєю раптовістю звістку про його кончину розділяє лише тиждень.
Численні друзі, колеги відзначили ювілей блискучого оратора й любомудра науковою конференцією. Після виступів гостей слово надали винуватцю урочистостей. Саме ця доповідь стала чи не найзмістовнішою на форумі, бо, попри навіть пануючі в залі ювілярські настрої, торкалася аж ніяк не мажорних струн буття. Ішлося у ній про місце «маленької» людини у страшному, а часом відверто ворожому для неї, наскрізь глобалізованому світі. Щоправда, сказане стосується переважно лише наявних морально-економічних негараздів. Позаяк до пресловутого інформаційного буму Сергій Борисович, якраз навпаки, завше підходив схвально й щоразу при першій ліпшій нагоді підкреслюючи його повну історичну закономірність.
Свій шлях до вершин істини йому здебільшого доводилося торувати самому, сповна випробовуючи на собі банальну методику спроб і помилок. Адже, на відміну від інших колег, С. Кримський зумів піднестися до професійної зрілості в обхід аспірантури, без суто формальних навіть наукових наставників, керівників чи пробивних покровителів. Тож не дивно, що в кінцевому результаті філософія для нього перетворилася на абсолютний й, по суті, безвимірний сенс життя. Про що красномовно свідчать наведені рядки, взяті з дружніх спогадів і вражень його колег.
Євген Головаха, заступник директора Інституту соціології НАН України:
— Мене особисто пов’язують з Кримським особливі стосунки. Він вступив до Київського університету 1947-го. Саме цього року з Москви, закінчивши університет, приїхала моя мама Марія Злотіна і почала викладати філософію. Курс, де був Кримський, Попович, Мазепа, Горський, блискуча плеяда філософів, дістався саме їй. Кримський із них особливо виділявся. Ще до вступу до університету за ним закріпилася слава людини, яка все знає. А вже в університеті він виявив себе блискуче.
Після того як курс Кримського закінчив університет 1952 року, моя мама прийшла просити декана, щоб Кримського і Поповича, як найкращих, зарахували до аспірантури. Декан каже: «На якій підставі?» Мама: «Вони найрозумніші». На що декан відповів: «Ось саме розумників нам і не треба». Поповича відправили до Тернопільської області вчителем, а Кримський взагалі на кілька років залишився без роботи. Лише коли директором Інституту філософії став Павло Копнін, Сергій Борисович зміг влаштуватися до Інституту філософії. Усе його життя пов’язане з цим інститутом. Він скоро отримав статус одного з найкращих мислителів, який підтверджував усе своє життя.
Він займався і методологією науки, і питаннями світогляду, і теорією пізнання. Кримський багато писав, у нього безліч серйозних публікацій. Крім того, він був справді публічною людиною, дивовижним оповідачем, блискуче знав місто Київ — його душу. Сергій Борисович навіть проводив екскурсії для гостей. Водив людей якимись закутками Києва, про які ніхто не знав.
Сергій Кримський — різнобічна людина. Якщо є втілення філософа, то це в ньому, він був рідкісним типом втіленого філософа. Для нього це було життям, а не роботою.
Микола Попов, академік-секретар Академії вищої освіти України, завідувач кафедри філософії Київського Національного медуніверситету імені О. Богомольця:
— Наша доба критичного ставлення до попередніх фундаментальних цінностей ставить перед філософським співтовариством нові відповідальні завдання. Вони стосуються насамперед об’єктивної гуманітарної, а також культурологічної оцінки наявного історичного досвіду. Проте, вочевидь, більш важливим є все-таки наведення належного порядку в наших думках або навіть у практичному плані функціонування духовності, котру ми за традицією ще називаємо суспільною свідомістю. Адже філософія завжди була причетна до постійної рефлексії щодо духовного осягнення людиною своєї реальної діяльності та світоглядних проблем, які її супроводжують. Бо завдання філософа — бути «чорноробом», котрий розгрібає старий мотлох минувшини з метою розчистити місце для майбуття. Однак до цього ще неодмінно варто додати, що такий «чорнороб» у сучасних умовах повинен володіти всіма надбаннями світової культури, а також високим інтелектуальним потенціалом, настояним на совісті та етиці.
Тож, на моє тверде переконання, у нас є всі підстави саме так охарактеризувати воістину подвижницьку діяльність одного з корифеїв української науки С. Кримського. І якщо вітчизняна філософія зберегла високу честь збуджувача людського духу, цілком поки що виправдовуючи покладену на неї супровідну (задля досягнення Істини, Добра й Краси) місію, то це, гадаю, завдяки жертовному серцю і просвітленому розуму Сергія Борисовича.
Він показував благородний приклад відстоювання дійсного, животворного статусу філософії у цій відвертій індустріально-глобалістській задусі. Як лицар без страху й докору, він завше сповідував ідею, що саме вільне філософствування здатне сповна розчистити шляхи до культури — через підтримання духовного вогню творчості.
С. Кримський у своїй книзі «Запити філософських смислів» зазначав: «Духовність — це завжди шлях до самого себе, до своєї особистості; шлях, що, мабуть, є найдовшим у людському житті. До того ж він може бути й небезпечним. Бо люди схильні відносити недоліки до інших осіб, а зазирання всередину себе нерідко виявляє те, що ми менш за все бажали б віднести до власної індивідуальності. Тому до духовності не тільки тягнуться, а й відштовхують її від себе».
Бути філософом у наш час означає передовсім діяти вільно й відповідально, за високими науковими мірками, вирішуючи безліч наболілих соціальних і моральних проблем, спираючись на кращий досвід своїх попередників, але обов’язково споглядаючи у майбутнє! Тобто саме так, як діяв незабутній Сергій Кримський.
Микола Кисельов, професор (Інститут філософії НАНУ імені Г. Сковороди):
— Не секрет, що сучасна людина почувається нині закинутою у чужий світ, втративши здатність співвідносити себе з природою і навіть зі створеними нею ж соціальними інституціями. Під впливом масового конвеєрного виробництва й повсякденної марноти, в гонитві за хлібом насущним вона зробилася геть «одновимірною», тобто морально, естетично та емоційно недорозвиненою.
Ось чому так актуалізована нині проблема співвідношення природного і соціального, морального й раціонального, врешті-решт звичної для всіх науковості та високодуховної софійності. За Кримським, саме матінка-природа, як постійна еклогічна ніша для людини, по волі чи по неволі постає для нас у вигляді чи не найважливішого компоненту загального ціннісно-смислового універсуму. А відтак, оскільки ця ніша заповнюється через соціальну історію, то значить природнича екологія поступово перетворюється на культурну онтологію (вчення про життя.— Ред.) людства. Крім того, Сергій Борисович завжди рішуче наполягав на перенесенні дослідницьких акцентів із теоретико-віртуального світу на реальне буття, адже це, на його думку, неодмінно мало б надати науковому процесові глибини і прозорості, як, утім, дозволило б своєчасно враховувати усі можливі побічні впливи чи згубні перекоси цінностей.
* * *
Так, після цих оцінок ще раз переконуєшся, що справжній філософ — він і в останній для себе день залишається філософом. А для тих, кому випав щасливий шанс з ним спілкуватися,— ще й прикладом для наслідування. Надто ж, коли йдеться про одного з нащадків славновідомого роду Кримських — того самого, з якого походив і колишній активний організатор Української академії наук і багаторічний її секретар Агатангел Юхимович...
Підготував Сергій КРАСЮК
також у паперовій версії читайте:
- «СУПЕРПОМІДОРИ» УПОВІЛЬНЮЮТЬ СТАРІННЯ
- БАГАТОРАЗОВІ СУМКИ ДЛЯ ПОКУПОК НЕБЕЗПЕЧНІ
- ДОВГОЖИТЕЛІВ МОЖНА ВИЗНАЧАТИ ЗА ГЕНАМИ
- ОВАЦІЇ ЗА ІННОВАЦІЇ
назад »»»