СИРОТИНЦІ МАЮТЬ ЗАЛИШИТИСЬ У МИНУЛОМУ
Роль і важливість сім'ї для розвитку і формування дитини переоцінити неможливо. Нині на рівні громади та органів влади сформувалося переконання, що дітей, котрі втратили рідних, потрібно влаштовувати в родини, а не до державної установи (інтернат). Але щоб ця ідея, закладена в Конвенції ООН про права дитини, почала втілюватися на практиці, нашій країні знадобилося майже 20 років.
Новий інтернат на Київщині не створюватимуть?
Таку думку висловив міністр у справах сім'ї, молоді та спорту Равіль Сафіуллін під час міжвідомчої наради, присвяченої реформуванню закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.
Нараді передувало доручення Прем'єр-міністра України Миколи Азарова міністерствам і обласним адміністраціям направляти дітей із малозабезпечених сімей на навчання в заклади для сиріт, відкрити при них дошкільні відділення, створити навчальний заклад нового типу для сиріт у Київській області, а також окремі інтернати для обдарованих сиріт. Главу уряду не спинив той факт, що в жовтні 2007-го Кабмін, котрий на той час очолював Віктор Янукович, затвердив Державну цільову соціальну програму реформування системи закладів для дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, в якій передбачалося абсолютно протилежне — поетапне закриття інтернатних закладів. Згадане доручення девальвувало, поставило під сумнів прогресивні кроки на шляху реформування інтернатів та розвитку сімейних форм виховання дітей-сиріт.
Такий поворот викликав збурення серед представників громадських організацій, котрі опікуються правами дитини. У зверненні до Миколи Яновича вони виклали свою позицію та аргументи на користь сімейного виховання на противагу інтернатному.
Тож Равіль Сафіуллін розставив крапки над «і» у такому дражливому питанні. Він також нагадав, що з травня до листопада наступного року наша держава головуватиме в Комітеті Міністрів Ради Європи. З цієї нагоди Україні вже запропонували розробити програму із захисту прав дітей. В період з 2008-го до 2011 рр. реалізується програма «Будуємо Європу для дітей і разом з дітьми», котру подала Швеція. Тож за будь-яких обставин новий інтернат у Київській області не створюватимуть.
Міністр нагадав, що в нашій країні щороку понад 18 тис. дітей опиняються поза опікою сім'ї. Нині їх налічується 100,7 тисячі. Більш ніж 70% із них виховують у родинах (під опікою та в прийомних сім'ях і дитячих будинках сімейного типу). Проте якщо проблему влаштування дітей молодшого віку можна вважати вирішеною, то для тих, кому більш як 10–12 років, знайти родину непросто. Тому цілковито відмовитися від інтернатів нереально. Проте умови в них мають бути наближені до сімейних, наголошує Равіль Сафіуллін. Такі рекомендації містяться у відповідній резолюції Генеральної асамблеї ООН і документах Ради Міністрів Європи. Це означає, що слід переобладнати існуючі інтернати або створити нові за типом окремих квартир чи будинків, у яких перебуватиме не більш ніж 12–15 дітей. Вони мають там тільки жити, а навчатися, відвідувати різні гуртки, студії, спортивні секції — разом із ровесниками, котрі мають батьків, у звичайних дошкільних закладах і школах.
Міністр також загострив увагу на тому, що майновий стан родини не може бути підставою для влаштування до інтернату. У рекомендаціях Ради Міністрів Європи такий підхід до вирішення долі дитини називають дискримінаційним. Навіть якщо батьки бажають, аби їхнє чадо виховувалося в такому закладі, це не може бути аргументом, адже в найкращих інтересах дитини — виховання і проживання в сім'ї.
Безперечно, на певному етапі інтернати відіграли позитивну роль. Вони підтримали значну кількість дітей-сиріт і дітей вулиці після Першої та Другої світових і громадянської воєн, сталінської боротьби з «ворогами народу», глибокої економічної кризи, що охопила нашу країну внаслідок переходу на нові умови господарювання, зазначає директор представництва доброчинного фонду (ПДФ) «Кожній дитині» Володимир Кузьмінський. Однак згодом Україна долучилася до процесу скорочення інтернатних закладів, який успішно пройшов у США та країнах Західної Європи.
Інтернати породжують споживацьке ставлення, яке успадковується в поколіннях. Директори дитячих будинків розповідають, що в них виховується багато дітей їхніх колишніх випускників, а останнім часом онуків. Ці діти частіше, ніж однолітки, котрі виросли в родинах, вступають у конфлікт із законом, мають шкідливі звички й небезпечні залежності. Про це згадував і міністр, мовляв, протягом багатьох років ми самовіддано намагаємося долати бездоглядність, безпритульність, злочинність, проблеми з адаптацією в суспільстві випускників інтернатів. Тобто з року в рік повторюємо системні помилки — боремося з наслідками біди, а не запобігаємо проблемам і кризовим явищам у родинах. Міністр наголосив: у закладах державної опіки щорічні витрати на дитину становлять від 30 тис. грн (у межах 50–55 прожиткових мінімумів — залежно від віку дитини). Можливо, краще спрямувати на підтримку сім'ї хоча б один такий мінімум на місяць?
Сім'я «швидкого реагування»
В Україні почали активно напрацьовувати нові моделі виховання дітей-сиріт і таких, що позбавлені батьківського піклування, які могли б успішно замінити чинну. Серед таких — проект «Попередження розміщення дітей раннього віку в інтернатні заклади», який реалізується в Київській області з 2007 року. Його впроваджує ПДФ «Кожній дитині» за фінансової підтримки Всесвітнього дитячого фонду. Діяльність причетних до цієї справи ентузіастів ґрунтувалася на такому постулаті: якщо проблемній родині вчасно надати професійну допомогу, то її дитина має шанси не потрапити під державну опіку, зазначає менеджер проекту Лариса Стрига. Зусилля медико-соціальної команди фахівців були спрямовані на те, щоб донести до суспільства таку думку: допомагати слід сім'ї з дитиною раннього віку, яка потрапила в скрутні життєві обставини, а не лише безпосередньо дитині.
У деяких випадках дбати про це необхідно ще до народження малюка, аби переконати майбутню матір не відмовлятися від нього. Щоб підвищити поінформованість населення про такий поворот, запрацювала інформаційна кампанія, лейтмотивом якої стало оголошення: «Хочу познайомитися з вагітною дівчиною без житла, роботи, з проблемами». Це допомогло скоротити кількість відмов від малюків, зберегти родину для багатьох новонароджених.
Торік у Броварах Київської області за підтримки ПДФ «Кожній дитині» створили прийомну сім'ю термінового влаштування. До слова, в цьому місті протягом кількох років жодну дитину не відправили до інтернату, всі діти виховуються в сімейному середовищі.
Аби влаштувати дитину в традиційну прийомну родину, необхідно пройти процедуру позбавлення батьківських прав, а це тривалий і зазвичай складний процес. Часто діти, які є потенційними кандидатами на усиновлення, навіть не мають документів.
Для гармонійного розвитку дитини потрібна прив'язаність, а її неможливо сформувати у дитячому закладі, де обличчя лікарів, медсестер, соціальних працівників, волонтерів змінюються, неначе в калейдоскопі. Тимчасова прийомна сім'я — ідеальна модель для дитини, батьки якої не в змозі турбуватися про неї. Адже малюк перебуває в домашній обстановці, поки служби опіки, психологи, лікарі та соціальні працівники з'ясовують, чи здатна родина продовжити виховання дитини, докладають зусиль до відновлення функцій рідної сім'ї.
Суттєва відмінність від усиновлення і прийомних сімей полягає в тому, що в «родині швидкого реагування» дитина перебуває не більш ніж три місяці, біологічних батьків не тільки не позбавляють прав, а навпаки підтримують з ними постійний зв'язок.
Броварська міськрада укладає договір, згідно з яким родина приймає на короткий термін дітей (не більше чотирьох), доглядає їх і головне — сприяє збереженню стабільних стосунків із біологічними батьками. Сімейна обстановка впливає на дітей чудодійно, дитина стає спокійнішою, впевненішою, радіснішою, у неї змінюється навіть колір обличчя — наводить слова няні працівник доброчинного фонду «Кожній дитині» Валентина Шкуро.
Вочевидь, це розуміють у профільному міністерстві. Там вважають пріоритетом подальшу роботу з реформування усієї системи захисту прав дитини, а не тільки тієї складової, яка стосується державних закладів. Для цього, зазначив Равіль Сафіуллін, потрібно знати реальний стан справ, наявні ресурси та можливість їхнього переформатування.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- РЕЄСТРУВАТИСЯ СТАНЕ ПРОСТІШЕ
назад »»»