МІНІСТР ОБОРОНИ УКРАЇНИ МИХАЙЛО ЄЖЕЛЬ:«УКРАЇНСЬКЕ ВІЙСЬКО Є НАДІЙНИМ ГАРАНТОМ НАШОГО СУВЕРЕНІТЕТУ»
Наша армія перебуває в складному становищі. Більшість проблем, від яких потерпають люди в погонах, має фінансове забарвлення. Наприклад, минулорічний бюджет оборонного відомства виявився найнижчим за всю історію українського війська.
Чи спроможні наші ЗС виконати покладені на них функції? За якими напрямами триватиме реформування армії? Як нове керівництво військового відомства збирається вирішувати соціальні проблеми захисників Вітчизни?
На ці та інші, не менш злободенні запитання, ми попросили відповісти міністра оборони України Михайла Єжеля.
— Світова криза, яка зачепила практично всі сфери нашого життя, не могла не позначитись і на Збройних Силах,— говорить Михайло Броніславович.— Але, разом з тим, не слід забувати і про те, що протягом останніх 19 років на їхні потреби держава жодного разу не асигнувала достатньо коштів. Наприклад, лише протягом 2006–2009 років Міністерство оборони недоотримало майже 11,5 мільярда гривень, передбачених Державною програмою розвитку Збройних Сил України на 2006–2011 роки. Парадокс: показники внутрішнього валового продукту зростали, а видатки на оборону зменшувалися!..
Минулого року Державним бюджетом на потреби війська було передбачено 0,8% ВВП, хоча чинне законодавство передбачає не менш як 3%. До речі, коли військові витрати становлять менш ніж 1%, то такі дотації є не бюджетом розвитку армії і навіть не виживання, а її руйнування.
Буду відвертим: саме недофінансування потреб війська призвело до того, що нині лише третина бойових та половина транспортних вертольотів спроможна піднятись у повітря і виконувати відповідні завдання. Переважна більшість техніки, озброєння лишилась нам у спадок від колишньої Радянської армії і є морально і фізично застарілою, тобто потребує глибокої модернізації, а то й заміни. А Військово-Морські Сили? Лише 25% кораблів та катерів є технічно справними і готовими до дій на морських просторах.
— Обійнявши посаду міністра оборони і вникнувши в усі проблеми, що лишились у спадок, Ви, мабуть, схопилися за голову?
— Ні, не схопився. Справа у тому, що я прийшов на цю посаду не з вулиці, як мовиться: до цього командував ВМС, очолював головну військову інспекцію МО. Тож про проблеми, які наразі доводиться розв'язувати, знав і знаю не з чужих слів. Виникли вони не вчора, а накопичувалися роками, десятиліттями. Тепер час їх вирішувати. 2010 рік має стати для нашої армії роком стабілізації. Над цим керівництво Міністерства оборони, Генерального штабу ЗС України і працює.
— Чому саме стабілізації, а не, скажімо, розвитку?
— Потрібно бути реалістами: армія перебуває у такому стані, що важко говорити про розвиток. Якщо ми призупинимо ті процеси, які ведуть до занепаду війська, переконаємо офіцерський склад у тому, що перші особи держави не лише занепокоєні ситуацією, а й докладають усіх зусиль, аби її покращити, то, я в цьому переконаний, українське військо отримає, як мовиться, друге дихання. Головне — люди ще не розчарувались у обраному життєвому шляху, відчувають себе потрібними країні і народу. В цьому переконуюсь, відвідуючи військові колективи, спілкуючись як із офіцерами, так і з солдатами-строковиками, військовиками-контрактниками.
— Від дня Вашого призначення минуло кілька місяців. Хотілося б почути, Михайле Броніславовичу, чи визначились Ви за цей час із пріоритетними напрямами роботи на цій високій посаді.
— Армія будь-якої держави існує для того, щоб за необхідності надійно захистити її суверенітет, територіальну цілісність. Це — аксіома. Збройні Сили України — не виняток. Тому найбільш актуальними завданнями нині є недопущення зниження боєготовності Об'єднаних сил швидкого реагування, оптимізація структури та чисельності органів військового управління.
Українське військо має бути надійним гарантом нашої незалежності. Це і є головний пріоритет для мене як для міністра оборони, який відповідає за спроможність армії виконати покладені на неї функції.
Чи не найактуальнішим завданням для нас є нарощування бойової готовності військ. Насамперед тих частин і підрозділів, що входять до Об'єднаних сил швидкого реагування і Повітряних Сил, які несуть бойове чергування з охорони повітряних рубежів України. Ми повинні орієнтуватись передусім на рівень бойової готовності, яка передбачає спроможність за будь-яких умов і обставин, у чітко визначені терміни розгорнути війська і сили й розпочати бойові дії, спрямовані на відбиття військової загрози і виконання бойових завдань із захисту України. А основними складовими такої бойової готовності є, як відомо, укомплектованість частин і підрозділів особовим складом, його навченість, наявність бойової техніки і озброєнь, розвідка, надійна організація управління військами та всебічне їх забезпечення.
Другим напрямом вважаю підтримування в боєздатному стані військової техніки, яка перебуває на озброєнні військ, розробку нових її зразків. Зокрема, багатофункціонального ракетного комплексу, українського бойового корабля класу «корвет», а також завершення випробувань та будівництво серійних літаків Ан-70, модернізацію літаків, озброєння протиповітряної оборони. Це той необхідний мінімум, без якого нам не обійтись.
Нам конче потрібно позбутись багатьох невластивих армії функцій, які не мають відношення до обороноздатності держави. Наприклад, ми змушені утримувати чимало військових містечок, які вивільнилися через розформування частин, складів із боєприпасами і надлишковим майном, яке абсолютно нам не потрібне, тощо.
Міністерство не збирається відмовлятись від виконанням міжнародних зобов'язань України, взятих нею в попередні роки у військовій сфері. Серед пріоритетних завдань — завершення оборонного огляду в Україні, участь у підготовці Стратегічного оборонного бюлетеня, реалізація інших важливих заходів.
— Державною програмою розвитку ЗС України на 2006–2011 роки передбачено перехід українського війська на професійні рейки...
— Цей термін перенесено. Причина банальна: брак коштів. Професійна армія — справа дуже й дуже дорога. Але ми жодним чином не відмовляємось від проголошеного раніше курсу на професіоналізацію українського війська. Запроваджено нову схему комплектування військовослужбовцями за контрактом: територіальний центр комплектування — навчальний центр — військова частина. За рахунок спрощення механізму прийняття на контрактну службу заощаджуватимемо на підготовці особового складу у навчальних центрах. Наприклад, у залежності від терміну навчання на одному військовослужбовцеві можемо зекономити від 1,6 до 3,5 тис. грн. Плануємо і надалі споруджувати службове житло для тих, хто вирішив пов'язати своє життя з армією.
Але ми чудово розуміємо, що, незважаючи на всі вжиті заходи для підвищення мотивації та привабливості служби за контрактом, в умовах недостатнього грошового забезпечення, нереалізованих пільг і гарантій для військовослужбовців та членів їхніх сімей, що були задекларовані державою і суспільством, професія військовослужбовця, особливо контрактної служби, залишається поки що неконкурентоспроможною на ринку праці.
— Ви сказали, що більшість зразків озброєнь, військової техніки давно вичерпала свій ресурс і потребує заміни. Але для цього потрібні гроші. Великі гроші. Звідси й запитання: а чи не спроможна Україна самостійно забезпечувати свої потреби? Адже ми маємо потужний оборонно-промисловий комплекс...
— Нині не є проблемою придбання новітньої техніки: її пропонують чимало країн світу. Але є проблема грошей, бо обладнання коштує надзвичайно дорого. Так, у спадок від колишнього Союзу нам лишився могутній ОПК. Незважаючи на те, що за останні 20 років він дещо занепав, чимало підприємств, що становлять його основу, збереглися і спроможні виробляти продукцію, яка за своїми тактико-технічними характеристиками не лише не поступається закордонним аналогам, а й перевищує їх. Наприклад, на деяких підприємствах ми модернізуємо авіаційну техніку з інших країн. Отже, можемо провести глибоку модернізацію і наших літаків, тим самим подовживши їхній вік і зекономивши чималі кошти.
— Але ж модернізований літак і новий літак — це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці...
— Згоден. Але якщо бажання не відповідають можливостям, то доводиться рахуватись із останніми. Наші підприємства здатні не лише проводити модернізацію військової техніки, а й виготовляти її. Правда, для цього теж потрібні кошти. Та, попри всі складнощі з фінансуванням, Україна повинна робити ставку не на закупівлю техніки й озброєнь, а на їхнє виробництво. Хоча, звісно, окремі зразки все ж доведеться закуповувати: така практика існує в усіх країнах світу.
— А чи планує Міністерство оборони продовжувати міжнародне співробітництво? Зокрема з НАТО, арміями інших країн?
— Ми не плануємо, а співробітничаємо. Ми зацікавлені у співпраці з країнами-членами Північноатлантичного альянсу та посиленні оперативної сумісності наших ЗС з арміями країн-партнерів. Для реалізації цих намірів у штаб-квартирі НАТО у травні був підписаний Меморандум про взаєморозуміння між МО України, генеральним штабом збройних сил Туреччини і штабом верховного головнокомандувача ОЗС НАТО в Європі щодо обміну даними про повітряну обстановку. Наразі 518 представників ЗС України беруть участь у восьми міжнародних миротворчих місіях та операціях ООН, НАТО, а також у складі спільних миротворчих сил на теренах семи країн світу. Окрім цього, наші ВМС задіяні в антитерористичній операції НАТО «Активні зусилля» у Середземному морі. Така співпраця має й економічне забарвлення. Наприклад, минулого року ООН перерахувала до Державного бюджету понад 130 млн грн, що на 27% більше, ніж у 2008-му.
— Проблемою з проблем для Збройних Сил України є рівень соціального захисту військовослужбовців. Зокрема офіцерського складу, який, як відомо, є фундаментом будь-якої армії. Людям у погонах найбільше дошкуляє відсутність над головами власного даху...
— Цілком згоден. Наприклад, нині понад 45 тисяч військовиків перебувають у квартирних чергах, яким ні кінця, ні краю не видно. Скажу більше: багато офіцерів микаються по чужих кутках протягом 15–20 років.
А грошове забезпечення? Воно є вкрай незадовільним. Якщо, скажімо, середня заробітна плата в Україні становить 1955 грн, то командир взводу отримує 1729 грн. Це значно менше, ніж водій міського автобуса чи тролейбуса. Натомість той же взводний витримує величезні моральні, фізичні навантаження, з самого ранку і до пізньої ночі перебуваючи з особовим складом.
— Чи не планує керівництво Міністерства оборони якось розв'язувати цю проблему? Чи є її розуміння з боку Верховного головнокомандувача, уряду?
— Звісно, є. Починаючи з травня 2010 року, підвищено рівень преміювання військовослужбовців за контрактом до 35% посадових окладів. Із жовтня приблизно на 55% повинні зрости й оклади. І якщо наразі грошове забезпечення командира взводу не сягає й двох тисяч, то після підвищення становитиме близько 2600 грн.
Поступово будемо розв'язувати і житлову проблему. Ми, зокрема, отримали кошти на зведення чотирьох будинків на 270 квартир, а до кінця року плануємо придбати і побудувати близько двох тисяч помешкань за рахунок добудови споруд із високим ступенем готовності. Загалом на будівництво та придбання житла для військовослужбовців ЗС України у поточному році передбачено видатки в розмірі 975,5 млн грн, що на 816 млн більше, ніж у минулому. Це дасть змогу забезпечити житлом не менш як дві тисячі чоловік. У стадії розгляду перебуває й питання виплати військовикам компенсацій за винаймання житла.
Я впевнений, що офіцери, інші категорії військовослужбовців Збройних Сил України гідно перенесуть труднощі, що випали на їхню долю, і надалі з честю служитимуть своєму народу, державі, будуть надійним гарантом її незалежності.
Інтерв'ю провів
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»