ІРАН ЗВАЖАЄ ЛИШЕ НА СИЛУ
За кілька тижнів (у серпні) мине вісім років, як світ дізнався про існування ядерної програми Ісламської Республіки Іран. Вона була розгорнута в середині 80-х років в умовах глибокої таємниці. За цей час міжнародній спільноті не тільки не вдалось стримати Іран від продовження і систематичного розширення програми, а й навіть домогтися від влади у Тегерані повної прозорості дій у галузі ядерної енергетики. Восьми років виявилося замало, аби отримати достатню кількість інформації щодо фактичного стану іранської ядерної програми, її масштабу, характеру і мети.
Іранська проблема у контексті
світової політики
Тегеран невтомно веде з міжнародною спільнотою своєрідну гру, то послаблюючи, то загострюючи свою позицію. Іранська дипломатія надзвичайно вміло застосовує тактику ухилянь і обману, використовує відсутність єдності (і навіть суперництво у розігруванні іранської карти) між великими державами, їхню нерішучість і небажання застосовувати якісь жорсткі санкції.
Восьмирічний «пат» у вирішенні іранської проблеми означає, що світ постав перед реальною загрозою відсутності будь-якої можливості врегулювати відносини дипломатичним шляхом. Особливо за нинішніх умов, коли іранці безперервно (24 години на добу) ведуть інтенсивні роботи зі збагачення урану. Протягом останніх місяців воно сягнуло рівня 20%, вищого від стандартних потреб енергетики, і все більше наближається до потрібного для військових цілей.
Геополітичне положення сучасного Ірану, разом із корисним для Тегерана співвідношенням сил у міжнародному середовищі, робить неможливою перспективу його підпорядкування вимогам міжнародної спільноти шляхом застосування економічних санкцій.
Зростання значення нафти і газу для світової економіки, а також економічні зв'язки Ірану з багатьма державами унеможливлюють введення ефективного режиму санкцій ООН у вигляді економічного ембарго. Адже це означатиме повне припинення імпорту іранської енергетичної сировини, що зумовить серйозні негативні наслідки для економік багатьох країн світу. Як і відкрита атака на іранські ядерні установки.
Без альтернативи?
Отже, що залишається робити міжнародній спільноті? Альтернатива зовні здається доволі простою, хоча за змістом є надзвичайно складною і драматичною. Світ може або погодитись із фактом ядерного озброєння Ірану (тобто на збереження ядерних технологій, а також здатності їх військового застосування, з усіма негативними наслідками для безпеки регіону), або розпочати «позадипломатичні» дії, тобто військову операцію.
Можливе перетворення Ірану на ядерну державу зумовить і радикальні зміни в геополітиці всього регіону Близького Сходу, а особливо басейну Перської затоки. Це може закінчитись лише стихійною гонкою стратегічних озброєнь, тобто спробою якнайшвидше вирівняти свої позиції щодо ядерного Ірану деякими державами регіону — Саудівською Аравією, Єгиптом, а можливо, і Туреччиною. На практиці це означатиме також ядерне озброєння та побудову міждержавних відносин у регіоні на принципах рівноваги ядерного відлякування.
Така «рівновага страху» легко може призвести до ненавмисного, випадкового вибуху ядерного конфлікту.
Військова операція, яка є елементом альтернативи, що постала перед міжнародною спільнотою у контексті іранської проблеми, мала б «обнулити» атомні програми Ірану та повернути їх до рівня 80–90-х років минулого століття. У сценарії «мінімум» ідеться про призупинення програми принаймні на кілька років. Можливо, протягом цього часу виникнуть якісь додаткові обставини (зміна режиму в Ірані?), які зможуть ввести нові величини до складного іранського рівняння.
Стратегічні виклики військової операції
Розглядаючи можливість застосування проти Ірану військової сили, варто усвідомлювати, що йдеться про акцію без підтримки міжнародної спільноти. Таку операцію в нинішніх умовах теоретично можуть здійснити лише дві держави — Сполучені Штати та Ізраїль. Тільки вони реально (у стратегічному вимірі) зацікавлені в недопущенні Ірану до володіння ядерною зброєю і мають для цього відповідний військовий потенціал.
США мають у цій частині світу об’єктивно зумовлені стратегічні інтереси (як політичні, так і економічні). Можливе ядерне озброєння Ірану означатиме зниження довіри до Америки серед держав регіону, які до цього часу співпрацюють з Вашингтоном і сприяють йому (Єгипет, Саудівська Аравія), або є його найбільшим союзником (Ізраїль).
Саме Тель-Авів є потенційним реалізатором військової акції, бо перспектива ядерного Ірану при нинішньому устрою та політичній ідеології становить загрозу для існування держави. Можна дискутувати, наскільки подібна загроза має об'єктивний і обґрунтований характер, а наскільки вона є лише відображенням суб'єктивних відчуттів більшості ізраїльтян. Але, безумовно, більша частина ізраїльського суспільства саме так сприймає іранську ядерну програму.
Проте жодна з цих країн не в змозі наважитись напасти на ядерні об'єкти в Ірані без вагань і сумнівів. У випадку США адміністрація Обами стала заручницею власних обіцянок і декларацій, нехай і передвиборчих. Це стосується також оцінки нових відносин Америки зі світом ісламу, спроби протягнути руку Ірану і зміни бачення ізраїльсько-палестинського конфлікту.
Для Ізраїлю така операція, з огляду на потенційні політичні, військові та економічні наслідки, була б своєрідною місією «все або нічого». Після 2003 року (коли американці повалили режим Саддама Хусейна в Іраку) держава переживає деяке ослаблення своєї геополітичної позиції в регіоні. Поразки у ІІ ліванській війні (літо 2006 року) і в операції «Розплавлене олово» у зоні Гази (на межі 2008–2009 років) зруйнували імідж непереможної країни, яка досі вигравала всі війни з арабськими противниками. Це сильно вплинуло на зміну ставлення до Ізраїлю в регіоні.
Чинником, який істотно впливає на процес ухвалення рішень щодо застосування силової опції, є можливість отримати удар у відповідь. Це широкий спектр можливих дій: від заблокування (із застосуванням тактики мінування і асиметричних морських дій) Ормузької протоки і судноплавства у Перській затоці, активізації іранських прибічників у регіоні (ліванська «Хезболла», палестинський «Хамас», Сирія), до безпосередньої ракетної атаки на Ізраїль (та деякі інші країни регіону).
Військова операція — оперативні особливості
Ні Вашингтон, ні Тель-Авів не володіють достатньою кількістю достовірних даних, аби можна було точно і однозначно визначити в Ірані центри, об'єкти та установки, які працюють у рамках ядерної програми цієї країни. Досі невідомо (через вісім років!), де точно розташовані найважливіші об'єкти. Недавнє оприлюднення факту існування великого ядерного центру в Кумі (до речі, біля густонаселених міських центрів) показує, як мало відомо про іранську програму.
Ніхто достеменно не знає, котрі з відомих досі місць (Натанц, Ісфаган, Арак, Лавісан, Парчін) мають істотне значення для програми, а які є другорядними об'єктами або взагалі макетами, що повинні обманути західні розвідки. Подібних сумнівів багато. Ситуація західної розвідувальної спільноти у цьому випадку складна, бо вони володіють, здебільшого, даними супутникової та електронної розвідки. Тим часом досвід, зв'язаний із точністю оцінок ЦРУ іракської програми зброї масового ураження до 2003 року, вимагає зберігати велику обережність щодо інформації, що базується на даних електронних джерел.
Теза, що ізраїльтяни у змозі зашкодити іранській ядерній програмі, очевидно, має підстави, якщо атаковані об'єкти в Ірані будуть мати відносно слабку ПВО. Тим часом військовий потенціал Ірану з кожним роком зміцнюється. Тегеран інвестує у сучасні системи ПВО (наприклад російські «Тор-1М», призначені для тактичної оборони об'єктів), інтенсивно модернізує флот бойових літаків.
Немає жодного сумніву, що ізраїльський напад на іранські ядерні об'єкти є завданням на межі можливості і становить надзвичайно великий ризик для пілотів і екіпажів літаків, і, як наслідок, високу ймовірність фіаско всієї місії.
Перспективи
Розвиток ситуації навколо Ірану ставить перед міжнародною спільнотою, за реального підходу, дві альтернативи: прийняти факт ядерного озброєння аятол або здійснити спробу силового затримання цього процесу.
У ситуації, коли через відсутність можливості шляхом дипломатичного тиску змусити Іран припинити роботи над збагаченням урану і у світлі великого ризику, пов'язаного з військовою операцією, світ мусить буде визнати факт ядерного озброєння Ірану і геополітичних та стратегічних наслідків, які виникають для всього регіону.
Євген ПЕТРЕНКО
також у паперовій версії читайте:
- ЄВРОПЕЙСЬКА БЕЗПЕКА ЗА РОСІЙСЬКИМ ПРОЕКТОМ
назад »»»