ЮВІЛЕЙДВАДЦЯТУ РІЧНИЦЮ ДЕКЛАРАЦІЇ ПРО ДЕРЖАВНИЙ СУВЕРЕНІТЕТ СВЯТКУВАТИМУТЬ НЕ НАДТО ПОМПЕЗНО
Незважаючи на те, що шоста сесія Верховної Ради України завершилася, наш парламент знову збереться на урочисте засідання. І присвячуватиметься воно знаменній події — двадцятій річниці ухвалення Декларації про державний суверенітет нашої держави.
Саме в 1990-му в Україні відбулися перші демократичні вибори. Попри те, що більшість мандатів отримали представники Компартії, опозиційним силам вдалося сформувати потужну парламентську організацію — Народну раду.
Вона й виступила згодом ініціатором ухвалення Декларації про державний суверенітет. До розгляду цього питання Верховна Рада взялася ще 28 червня. А 2 липня в Москві відкрився ХХVIII з'їзд КПРС, на який відбула група народних депутатів на чолі з тодішнім головою Верховної Ради, нині покійним Володимиром Івашком.
Відтак один із лідерів Народної ради, якого також немає серед нас, В'ячеслав Чорновіл на пленарному засіданні виголосив заяву, де містилася низка пропозицій. По-перше, негайно відкликати всіх депутатів-делегатів комуністичного з'їзду в Москві для участі в роботі Верховної Ради України. По-друге, в разі ігнорування цієї вимоги поставити перед парламентом питання про заміну керівництва вищого законодавчого органу. І нарешті, виборцям пропонували дати належну оцінку діяльності своїх обранців, котрі ігнорують роботу сесії у такий відповідальний момент.
Зрозуміло, що делегати з такою постановкою питання не погодилися. Низка депутатів (серед яких, до речі, й майбутній президент Леонід Кравчук) надіслала на сесію листа від імені учасників компартійного з'їзду. У ньому зазначалося, що в Москві вони відстоюють «життєві інтереси своєї республіки, її народу, перш за все утвердження державного суверенітету, соціальний захист трудящих при переході до ринкових відносин, відродження духовності й культури, ліквідація наслідків чорнобильської аварії».
Частина делегатів ХХVIII з'їзду КПРС таки повернулася до Києва. І найдраматичніші події розгорнулися саме навколо постаті Володимира Івашка. Як керівник парламенту він зобов'язаний був перебувати в сесійній залі під час розгляду настільки важливого питання, як Декларація про суверенітет. Однак Івашко очолював Редакційну комісію компартійного з'їзду і також не міг залишити свій пост.
Швидше за все, попервах Івашко сподівався таки всидіти на двох стільцях. Завадили йому саме народні депутати України, котрі проголосували за пропозицію Народної ради про відкликання колег, котрі працювали на з'їзді у Москві. Причому результати того голосування були більш ніж переконливими — «за» висловилися понад 300 парламентарів, зокрема дві сотні представників Компартії.
Власне, саме це був перший випадок, коли опозиційна меншість та правляча більшість виступили спільно. А вже 11 липня перший заступник голови Верховної Ради Іван Плющ зачитав на сесії заяву, де Володимир Івашко оголошував про свою відставку.
Поява десяти розділів, що проголошують суверенітет нашої держави, економічну самостійність, територіальне верховенство та інші положення, стала можливою в результаті копіткої роботи, проведеної представниками національно-демократичних сих. Адже варіантів майбутньої декларації було багато.
Один із учасників процесу двадцятилітньої давнини, народний депутат Анатолій Матвієнко згадує, що дуже довго дискутували над статусом України як без'ядерної держави. «Ми розуміли, що така держава як Україна не може бути нейтральною, а без'ядерність нас лякала тим, що ми втрачаємо третій потенціал у світі»,— каже парламентар.
До речі, саме тепер опоненти вступу України в НАТО як аргумент наводять саме Декларацію про державний суверенітет, абсолютно не замислюючись над тим, що час змінюється. Бо ж у тексті декларації було записано ще про один «пріоритет», дотримуючись якого, Україна досі не змогла б отримати справжню самостійність.
Ідеться про останнє речення в тексті документа: «Принципи Декларації про суверенітет України використовуються для укладання союзного договору». Адже в 1990-му саме тривала підготовка до підписання такого документа. Показово, що національно-патріотичні сили наполягали, аби це останнє речення було викреслене з кінцевого тексту декларації. Особливо активно виступав проти нього колишній політв'язень Левко Лук'яненко. Проте речення залишили, тож якщо слідувати логіці про неухильне дотримання всіх положень документа нині, варто подбати про якийсь союзний договір? Більшого абсурду годі й шукати...
Практично всі положення Декларації суперечили чинній на той час Конституції УРСР. Можливо, 16 липня 1990-го це й не означало революційної зміни поглядів комуністів. Але чимало українців ще тоді сприйняла ухвалення декларації, як фактичне проголошення незалежності держави. Хоча для того, щоб Україна стала справді самостійною, потрібно було зробити ще чимало роботи. Передусім — обрати нове керівництво парламенту. Адже до розгляду заяви Володимира Івашка в депутатів дійшли руки саме невдовзі після ухвалення доленосного документа — 18 липня.
Того-таки дня своє політичне сходження розпочав Леонід Кравчук, який замінив свого однопартійця Івашка на найвищій посаді в Україні. Навіть попри те, що на пост голови ВР балотувався й лідер Народної ради Ігор Юхновський, було очевидно, що оберуть саме Кравчука. Ті вибори керівника парламенту були і досі залишаються єдиними, коли довелось удаватися до проведення другого туру.
Нині всі ці спогади видаються чимось дуже далеким. Хоч ситуація «під куполом» почала дещо нагадувати ту, що існувала на початку 90-х. Знову є більшість, яка далеко не завжди діє в межах національних інтересів. І знову є опозиція, котра намагається цій більшості протидіяти. Єдине, чого не вистачає — елементарного порозуміння під час обговорення і ухвалення життєво важливих для держави рішень. Схоже, що за двадцять років політики робити це розучилися остаточно. Чи, може, просто дуже змінилися?..
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- КОНСТИТУЦІЙНА «СКРИНЬКА ПАНДОРИ»
назад »»»