«НАЧЕ СПАЛАХ ЗОРІ НА СВІТАННІ...»
Він народився 30 листопада 1951 року в селі Рівня (нині передмістя Вижниці) Вижницького району Чернівецької області в селянській родині Яремчуків — Назарія Танасійовича та Марії Даріївни. Тоді, на світанку життя, здавалося, що світ даруватиме лише дива. І справді, який широкий і незбагненний цей світ! Ці сині гори у серпанковому світанку просто дивовижні. Тож не дивно, що споглядаючи таку красу, вслухаючись у гомін бурхливого Черемошу (з ким він розмовляє — із синіми горами, Німчичем чи з хмарами, що пропливають над їхніми верхівками?), неможливо залишатися байдужим.
15 РОКІВ ТОМУ НЕ СТАЛО НАЗАРІЯ ЯРЕМЧУКА
...Та життя дарує не лише радісні дні. 1963 рік: не стало батька. А мати, хвора на поліартрит, зовсім злягла. У книзі Ярослави Кибіч «Назарій Яремчук» зібрано спогади людей, які особисто знали Назарія.
«Маму він шанував особливо. Між ними було якесь особливе єднання,— пише Ярослава Кибіч.— Надзвичайно болісно вдарила по свідомості звістка, що її вже немає. І згодом полетіла в простір пісня — розлука «Мамо, мамо, вишенька біленька...» Назар таки полетів своєю піснею понад горами, як того хотіла мати. Вона просила Левка Дутковського допомогти синові вийти на сцену і дякувала за те, що він відіграв у житті її дитини таку роль. До першого концерту вона не дожила два місяці. І були сумніви в його житті, вагання: чи співати? Як і був сон, у який прийшла рідна ненька і сказала: «Я прошу тебе, Назарку, співай...»
Пізніше Назарій присвятить Левкові Дутковському поетичні рядки:
В нічному спокої —
Неспокій.
Бентежні гами в серця стукотять.
Час не для нього, спокій не для нього,
Пісні Черемошу із гір дзвінких летять.
Проте до зоряного свого часу треба було здолати чимало сходинок. У 1963-му Назарій став учнем місцевої школи-інтернату. Нині тут немає жодного школярика, який би не знав про славетного земляка.
Перші кроки до мрії
Просторе приміщення школи дарує відчуття домашнього затишку. Скрізь вишиті рушники, плетені речі, гуцульські ліжники, вишиванки-витинанки. Навіть не віриться, що ці речі зроблено руками школярів.
Тут так побудовано навчально-виховний процес, аби дати змогу найповніше розкритися кожному вихованцеві. Відбирають здібних до малювання, розвивають їхній творчий потенціал. Головне — «не загубити» жодної дитини, вивчити її природні обдаровання і створити усебічні умови для розвитку. Навчальний процес у школі-інтернаті відбувається за трьома напрямами: класи з трирічною початковою ланкою, класи з чотирирічною програмою навчання для дітей шестилітнього віку, класи художнього профілю, до яких на конкурсних засадах зараховують обдарованих дітей. У школі працює Мала художня академія. Мистецтво — це найголовніший помічник у вихованні творчої особистості. Тут пишаються своїми вихованцями. Та найбільше — земляком, народним артистом України Назарієм Яремчуком. Його ім'я присвоєно школі у 1996 році. Для вшанування пам'яті буковинського солов'я у школі створено музей його імені, де зібрано матеріали про життя і творчість. Академія розташована в окремому корпусі школи. Діти працюють у майстернях і кабінетах. Оволодівши мистецтвом народних промислів, вони демонструють свої таланти на численних виставках і зльотах творчої учнівської молоді Гуцульщини. Біля школи встановлено погруддя славетному співакові. Саме тут Назарій долучався до світу прекрасного, робив перші кроки до своєї мрії. Проте хіба міг подумати тоді хлопчина, який шалений успіх чекає на нього попереду?
Колиска української естрадної пісні
Через багато років одна з центральних газет напише: «В Україні був свій «Бітлз» — «Смерічка». Якщо в англійців був Ліверпуль, в американців Вудсток, то прикарпатське містечко Вижницю можна назвати колискою сучасної української пісні. Там у середині шістдесятих років молодий художній керівник районного Будинку культури Левко Дутковський створив самодіяльний колектив, який грав на танцях. Зовнішньо група нагадувала ліверпульську четвірку, а ось інструментальний набір на той час спантеличив — скрипка, цимбали, сопілки і тут же електрогітари, клавішні, ударна установка, динаміки».
Назва ансамблю — «Смерічка» — відразу усім припала до вподоби. Сумнівів не виникало: саме смерічка — господарка буковинських лісів. Дутковський мав дивовижне відчуття на талантів, плекав їх. Назарій Яремчук влився до колективу наприкінці 1969-го.
«Назарій був людиною особливо щирою і доброю,— згадував Левко Тарасович.— Відчувалося, що це не напрацьовані риси, а вкладені з дитинства, колиски. Повинен сказати, що я відразу відчув вроджений талант Назарія. Особливий голосовий тембр відрізнявся від інших. Назарій мав хороші природні вокальні дані, чисто інтонував і добре відчував ритм. Щоденні репетиції, робота над постановкою голосу, сценічністю і водночас велика працелюбність Назарія давали результати. Але йому потрібна була його пісня, та, що допомогла б розкритися Божому обдарованню в усій красі. Я вирішив її написати.
«Незрівнянний світ краси» — така назва спалахнула у свідомості, а з часом зосталася на першій платівці Назарія. Займався з юнаком індивідуально. Уже через місяць телережисер Василь Стріхович записав її на телебаченні. І що б ви думали? Пісня полюбилася відразу, як і співак. Як і відзнятий у 1971 році фільм «Червона рута».
Левко Дутковський вдячний долі за те, що подарувала йому зустрічі з Назарієм Яремчуком і Володимиром Івасюком. Дутковський згадує, як у 1970 році в антракті між виступами до нього підійшов Володимир і сказав: «Я написав кілька нових пісень і хотів би, щоб ти їх послухав». Тоді ж на старенькому піаніно він наспівав і награв «Червону руту» і «Водограй». Досвідчений Дутковський відразу «вихопив» «Водограй». Безпрограшний варіант. Але саме «Червона рута» принесла шалену популярність «Смерічці». Телепередачі «Пісня-71», «Пісня-72», «Алло, ми шукаємо таланти!» приносять ще більшу популярність колективові.
«Ми просто придумували вірші, мелодію для пісень і співали ці пісні,— згадував Назарій Яремчук.— Як ті птахи, які співають не для слави, а для душі, а вийшло для народу, для людей. Ці пісні стали величезною хвилею національного відродження. І це на початку 70-х років, коли якраз затискалися гайки... А пісня вирвалася з-під тих сталевих рукавиць і полетіла. Її не можна було зупинити. Потім, уже у 1972-73 роках, нас таки зупинили. Але ненадовго».
Мить і вічність
У родинній хаті Яремчуків усе нагадує про Назарія. Сюди часто приходять гості. І, що особливо тішить, серед них багато зовсім юних.
Щемко лягають на душу слова, написані поетом-піснярем Степаном Галябардою: «Я на світі прожив, наче спалах зорі на світанні, наче крапля роси, наче крик журавля,— тільки мить».
...Мабуть, десь у Книзі життя приховано якусь таємницю. Як зривається з високого неба зірка, лишаючи по собі яскраве світло, так і метеоритом промайне-зблисне життя неординарної особистості. Лише мить. А скільки зроблено, скільки задумів утілено в життя! Шкода тільки, що так багато лишилося нездійсненного...
Життя Назарія Яремчука насичене яскравими подіями. 1987 рік — присвоєно звання народного артиста України. 1990-й — гастрольна поїздка до американського континенту. Назарій вдруге зустрічається зі своїм братом Дмитром у Вінніпезі (Канада). Сталися зміни і в особистому житті. У 1991 р. він удруге одружується з Дариною Івасютяк; через два роки у подружжя народжується донечка, яку назвали на честь Назарової мами — Марічкою. Але хвороба виявилася невблаганною. 1995 рік виявився фатальний для співака. Після операції у канадській клініці він ще виступає кілька разів...
А 30 червня голос буковинського соловейка змовк назавжди. У 1996 році Назарію Яремчуку посмертно присвоєно Державну премію України імені Тараса Шевченка. У вересні у Вижниці відбувся Перший фестиваль української естрадної пісні імені Назарія Яремчука. Власне, усі заходи, які відбуваються на батьківщині артиста, освячено його славним іменем.
Мабуть, у цьому є певна закономірність: злети і падіння, висоти і низини. А може, на зоряному шляху так чи інакше мають зустрітися чорні діри? А потім знову спалахуватимуть яскраві сузір'я. Власне, після «Смерічки» так ніхто не повторив їхньої гучної слави. А на естраді поволі зникали, танули в імлі талановиті співаки із самобутніми голосами. Прикро, але «фанера», несмак, відсутність голосу стали «візитками» естради. Проте... Після найдовшої ночі неодмінно настане світанок. Тому віримо, що чистий голос незабутнього Назарія Яремчука повертатиметься до нас не лише під час ювілеїв.
У чому ж секрет його таланту? Чому його пісні лягають на серце, лишаються у пам'яті? А може, відповідь у словах Степана Галябарди, присвячених артистові?
На могилі моїй посадіть молоду яворину
І не плачте за мною, за мною заплаче
рідня.
Я любив вас усіх. Та найбільше
любив Україну,
Певно, в цьому і є та найважча провина моя...
Наталія ОСИПЧУК
також у паперовій версії читайте:
- НЕ НАСТУПІТЬ НА МЕТЕЛИКА
назад »»»