У ПРОТОКОЛАХ НЕ ЗНАЧИТЬСЯ
Під час затримання чи арешту жінка може втратити свою дитину через людську байдужість, а то й пряму зацікавленість деяких посадових осіб.
Такий висновок зробили експерти, котрі провели опитування серед працівників адміністрації трьох установ із виконання покарань та жінок, які там перебувають. У двох з цих закладів розповіли про ситуації, коли після арешту матері неможливо встановити контакти з дитиною, інколи її сліди зовсім втрачаються.
ДОКУМЕНТИ, ОФОРМЛЕНІ ПІД ЧАС АРЕШТУ, МОЖУТЬ НАЗАВЖДИ РОЗЛУЧИТИ МАТІР І ДИТИНУ
Прогалина в кодексі
Тридцятилітній Тетяні пощастило більше — вона знає, в якому інтернаті перебуває її донька. Проте поспілкуватися з дитиною їй жодного разу не вдалося, хоча законодавство це не забороняє.
Більше того, у Кримінально-виконавчому кодексі передбачено право засудженої на чотири телефонні розмови (кожна тривалістю 15 хвилин) протягом року під контролем адміністрації установи. Передбачено також право на побачення (на них дітей привозять родичі або працівники закладу, в якому перебуває дитина). Однак Тетяна цими правами скористатися не може, тому що директор інтернату, де перебуває її Настя, грубо обриває спроби поспілкуватися на цю тему. На прохання Тетяни конфлікт спробував владнати начальник колонії й зателефонував керівничці дитячого закладу, однак та одразу повела розмову в агресивному тоні. Наголошувала, що є опікуном дівчинки, що за документами вона оформлена як така, котру підкинули.
Дізнавшись, що на заваді спілкування матері й дитини — фатальна помилка в паперах, сестра Тетяни обійшла низку інстанцій, зібрала документи, котрі підтверджують, що Тетяна є матір’ю дівчинки, і з цим пакетом (разом зі свідоцтвом про народження Насті та копією Тетяниного паспорта) поїхала до директора дитячого будинку. Однак та влаштувала скандал і не дозволила їй побачити дівчинку. Згодом з’ясувалося, що дії керівнички продиктовані корисливими мотивами: є сім’я, котра бажає удочерити дівчинку, а тут оборудці заважають мати, яка відбуває покарання, та її родичка.
Що призводить до такого порушення прав дитини? Ключовою причиною є прогалина в Кримінально-процесуальному кодексі (КПК), адже там не виписано дії працівників міліції під час затримання чи арешту жінки, в якої є неповнолітні діти. Отож коли згодом їх влаштовують до дитячих будинків, то папери оформляють як на підкинутих чи знайдених без документів, зазначає керівник інформаційно-консультативного жіночого центру Олена Суслова. Його фахівці досліджували проблему в межах проекту «Підтримка пенітенціарної системи в Україні» (за сприяння Швейцарської агенції з розвитку і співробітництва).
З’ясувалося, під час влаштування дитини, мати якої заарештована, взаємодія органів державної влади не завжди є ефективною. Причина тому — відсутність чіткої законодавчої регламентації, що найбільше дається взнаки саме на стадії затримання. Проблему могли б мінімізувати судді, однак вони не цікавляться, чи є в підсудних діти і де вони перебувають. Відсутність координації між різними державними структурами, від яких залежить доля дитини, є актуальною проблемою також для адміністрації установ виконання покарань. Її поглиблює і те, що інтернатні заклади перебувають у різному підпорядкуванні: частина належить Міністерству охорони здоров’я (будинки дитини), інша частина — Міністерству освіти та науки (дитбудинки). Питаннями дотримання прав дитини також займається Міністерство у справах сім’ї, молоді та спорту.
З різних інстанцій — різні відповіді
Що треба зробити, аби шляхи матері й дитини не розійшлися назавжди?
Олена Суслова запропонувала вироблений експертами чіткий і зрозумілий алгоритм взаємодії органів влади із захисту прав дитини, яка залишилася без опіки в результаті арешту матері. Під час цієї процедури інформацію про дитину необхідно обов’язково вносити в протокол, робити відмітку в черговій частині, повідомляти про цей випадок кримінальну міліцію у справах дітей. Відповідне доповнення належить внести до ст. 106 КПК («Затримання органом дізнання підозрюваного у вчиненні злочину»). У разі арешту матері слід скласти акт про передачу дитини в притулок, інший заклад чи певним особам. Інформація про дитину та всі дії щодо її влаштування мають бути задокументовані та підшиті у справу матері. У судовому рішенні чи вироку слід зазначати, що в засудженої є дитина, а також фіксувати інформацію про її місцеперебування. Дбаючи про її інтереси, потрібно запровадити процедуру ознайомлення матері з тим, де перебуває дитина, щоб потім уникнути відмови знайти її, мотивуючи незнанням. Дотримуючись принципу гендерної рівноваги, в майбутньому слід було б поширити сказане вище й на батьків.
Труднощі виникають і на етапі звільнення жінки з місць позбавлення волі, зазначає Олена Суслова. У відповідній постанові Кабінету Міністрів чітко прописаний процес відновлення прав матері стосовно дитини, визначено документи, які має для цього зібрати жінка. Однак дитячі заклади часто чинять перешкоди цьому процесові, борючись за власне існування (не секрет, що державна політика щодо дітей, позбавлених батьківської опіки, полягає у розвитку дитячих будинків сімейного типу на противагу інтернатам, тож кількісний склад їхніх вихованців є важливим).
Ухвалення запропонованих змін до КПК зведе до мінімуму ситуації, за яких, як поскаржилася одна засуджена, котра намагається встановити контакти із сином протягом восьми років, їй з різних інстанцій приходять різні відповіді. Або коли працівник дитячого будинку, в якому перебуває син засудженої, привозить хлопчика на побачення, а доньку, котра виховується в іншому закладі, мати жодного разу не бачила. Зникне спокуса адміністрації інтернатів виправдовувати протидію контактам матері й дитини нібито благородними мотивами: мовляв, перебуваючи на зоні, жінки вимагають побачень з малечею, а після виходу на волю «забувають» про неї.
У будь-якому разі запропоновані доповнення до КПК зараз на часі, переконана Олена Суслова, адже нині він перебуває на доопрацюванні в парламенті, тому вносити потрібні зміни в цей документ зручно.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- ЗБИРАТИ ВІЗИТКИ — НЕЗАКОННО?
- ПРЕДСТАВНИК ДЛЯ ПОТЕРПІЛОГО
- НЕЗАРЕЄСТРОВАНІ АКТИ
назад »»»