ОПЕРНА ПОПЕЛЮШКА ПОТЕРПАЛА ВІД ВІТЧИМА...
Генеральний директор Національного академічного театру опери і балету імені Т. Шевченка Петро Чуприна не міг (та й, певно, не хотів) приховувати доброго настрою, коли на початку зустрічі з представниками мас-медіа оголосив, що прем'єра опери Джоакіно Россіні «Попелюшка» на київській сцені — вже восьмий спільний проект Національної опери України з Італійським інститутом культури в Україні.
Результатами плідної співпраці стали вистави «Турандот», «Манон Лєско» Дж. Пуччіні, «Джоконда» А. Понкіеллі, «Фауст» Ш. Гуно, «Макбет», «Бал-маскарад» Дж. Верді, «Любовний напій» Г. Доніцетті. Комічна опера «Попелюшка» є також шостою постановкою на першій українській музичній сцені режисера з Італії — Італо Нунціата.
Справді, тут є нагода для творчого і людського задоволення. Адже, за словами Петра Чуприни, українсько-італійські вистави збагатили естетичну палітру театру, додавши нові прийоми вокалу, режисури, сценографії, інших виражальних можливостей.
«Поповнення репертуару — складний процес у будь-якому театрі,— веде далі Петро Якович.— Адже завжди хочеться, щоб майбутній спектакль викликав зацікавлення у нашого і зарубіжного глядача, відповідав виконавським можливостям артистів. «Попелюшка» протягом останніх 50 років не звучала майже ніде, а зараз її ставлять багато театрів, але здебільшого у концертному виконанні. У процесі консультацій і роботи з режисером-постановником ми дійшли висновку, що наші актори готові до роботи над партіями».
З подальших промов тих, хто працював над постановкою, та й музичної літератури на означену тему ми довідались, що цей россінівський твір вважається надзвичайно складним для вокалістів. І не лише солістів, а й хору, завдання якого полягає у злагодженому співі, гармонійно поєднаному з артистизмом і сценічним рухом. А про виконавців головних ролей — окрема мова. Та не тільки складністю позначена партитура «Попелюшки». Водночас це один із найпривабливіших творів світової оперної спадщини. Переливчасті оркестрові сцени перегукуються з мереживними ансамблями, запаморочливими аріями. На відміну від «Севільського цирульника» з його знаменитою арією Фігаро, в «Попелюшці» подібних арій-скоромовок, та й речитативів, значно більше. Якщо додати велику кількість вишуканих ансамблів, просто-таки фантастичні меццо, тенорові і навіть для basso-buffo колоратури, стає зрозуміло, що «Попелюшка» є оперою найвищої вокальної складності.
Тому в ній можуть виконувати партії лише ті співаки, яким підвладні всі секрети справжнього італійського бельканто. На щастя, у складі Національної опери України є чимало висококласних вокалістів. Це підтвердив і вимогливий режисер Італо Нунціата. На його погляд, українська вокальна школа є ближчою до італійської, ніж, скажімо, російська. «Про київську оперу в світі зазвичай кажуть: хороший театр, гарні голоси»,— потішив наше самолюбство Італо Нунціата, який за роки праці в Україні так полюбив нашу землю, що прийшов на прес-конференцію у вишиванці.
Хормейстер-постановник опери «Попелюшка» Богдан Пліш наголосив: «Для нашого колективу ця вистава є кроком уперед. Вона сформувала в хору вміння вдало користуватися штриховою та інтонаційною культурою».
Виконавиця головної ролі — одна з провідних солісток театру Анжеліна Швачка зазначила: «Не пам'ятаю жодної партії, що потребувала б такої копіткої роботи. Співаки готувалися впродовж року від того дня, як нам роздали партії. Протягом семи-восьми місяців проводили співанки, три місяці — оркестрові репетиції. Режисер відчуває виконавські особливості кожного соліста. У моєму житті це перша опера-буфф. Я передивилася близько десяти спектаклів «Попелюшки» різних театрів світу, але наш, впевнена, буде не гірший».
Можу засвідчити, що пророцтво Анжеліни збулося. Глядачі побачили яскраву, феєричну виставу, яка разом із недавно втіленим «Любовним напоєм» заповнить нішу комічних опер на київській музичній сцені. Лібрето опери Дж. Россіні трохи відрізняється від добре знайомого казкового сюжету. Зокрема, замість злої мачухи бачимо вітчима, щоправда, теж недоброго. Принц дон Раміро вибирає наречену, вдаючись до перевдягання в костюм свого камердинера Дандіні. А потім упізнає обраницю не за допомогою туфельки, а за подарованим браслетом.
Трохи змінене і трактування образів сестер. В опері Клорінда і Тізбе — не потворні, вони скоріше негарні душею. А все решта — як у Шарля П'єрро. Головна ідея, закладена в основу твору Россіні,— перемога доброчесності в особі Попелюшки, а потім принцеси.
Нова вистава є, поза сумнівом, перемогою і режисера, і всіх без винятку виконавців, які продемонстрували високий вокальний, артистичний і пластичний рівень, давши публіці нагоду насолоджуватись чарівним співом і музикою, а також посміхнутися.
також у паперовій версії читайте:
- «БУРЯ» З ХЕПІ-ЕНДОМ
- СВЯТО НЕ ОДНІЄЇ АКТРИСИ
назад »»»