ЯДЕРНА ЕНЕРГЕТИКА: ПОГЛЯД СОЦІОЛОГА
Ще недавно країна вважала себе «постраждалою від радіації назавжди». Та старі рани гояться, а нових слід всіляко уникати. У цьому зміст національної безпеки. «Мирний атом у кожній оселі» буде з нами ще довго, а от щоб навчитися жити з ним у ладу, потрібно підготувати гідний інформаційний простір, у якому зможе орієнтуватися кожен. І це не менш важливо, ніж розвиток науки і пошук альтернативних джерел енергетики. Поки про безпеку вітчизняних АЕС циркулює більше міфів, ніж реальної інформації, а Чорнобильські слухання у форматі Верховної Ради — скоріше безрезультатні розмови.
Розповідає доктор економіки і соціології, професор Юрій Саєнко.
Європа про переваги «мирного атома»
— Ставлення до ядерної енергетики пройшло три етапи розвитку. Перший почався задовго до Чорнобиля, коли нас переконували, що «мирний атом» абсолютно безпечний. Після катастрофи люди бажали б закрити всі АЕС і знищити саму галузь. Водночас світ нарощував ядерний потенціал, незважаючи на страхи Чорнобиля. Німеччина, Франція, Велика Британія, США і Китай наразі мають по двадцять, а то й більше АЕС (в Україні їх зараз чотири). Згадані країни освоюють альтернативні джерела енергії, але це робиться поступово. Третій етап — світова криза. Вона підсилила позитивне ставлення до ядерної енергетики, яка поки що залишається основною гарантією, скажімо, проти «газової війни» Росії.
Це підтверджують дані європейського дослідження, котре проходило ще в 2006 році. З тим, що ядерна енергетика зменшує залежність від газу та нафти, погодилися 69% опитаних. Про те, що вона сприяє зниженню цін на енергію і робить їх стабільними, заявили 50% респондентів. А 46% вважають, що атомна енергетика сповільнює глобальне потепління.
Складові постчорнобильської свідомості
Під час досліджень науковці Інституту соціології НАНУ запитували громадян: «Чи змінила Чорнобильська катастрофа ваше ставлення до ядерної енергетики?». 28% висловилися за продовження роботи діючих АЕС, 33% стверджують, що станції потрібно закривати. Ще приблизно третина не визначилася.
Відповіді на запитання — «Чи змінила криза ваше ставлення до ядерної енергетики?» — засвідчили, що в «мирного атома» дещо зросло число прихильників (до 31%) і зменшилася кількість супротивників (до 29%).
Соціологи зацікавились: «На якій відстані від АЕС безпечно жити?» Характерно, що майже 40% опитаних не визначилися з відповіддю. З цією безграмотністю населення, на жаль, ніхто не працює. Даремно, адже в цих людей взагалі відсутнє об’єктивне відчуття ядерної безпеки. Половина респондентів вважає, що безпечно жити в 50-ти кілометрах від АЕС — а це загальносвітовий стандарт.
Наступне запитання: «Які компенсації потрібно давати населенню, що живе в небезпечній зоні (менш як 50 км від АЕС)?» І тут парадокс: незважаючи на те, що 40% респондентів недосвідчені щодо ядерної безпеки, майже всі (за винятком 9%) виявилися компетентними щодо компенсацій. Дивно, чи не так?
Серед обраних населенням компенсацій на першому місці — регулярні медичні обстеження (за це виступили 64% опитаних). За щорічне безкоштовне санаторне лікування — 60%, щомісячну грошову компенсацію зволіли б мати 50%, на забезпечення чистою водою і продуктами вказали 40%. Постійний доступ до інформації про радіаційну ситуацію в регіоні визначили як необхідність тільки 22% опитаних — і це дуже низький показник, оскільки люди повинні це знати. Адже в Україні існують зони підвищеної природної радіації — (частково) в Запорізькій, Дніпропетровській і Кіровоградській областях.
Суспільний контроль за дотриманням правил радіаційної безпеки визнали важливим лише 18% респондентів — і це теж погано, оскільки люди не розуміють, що ефективний контроль можна забезпечити тільки в громадянському суспільстві, що у нас не розвинуте.
Чутки— теж «проникаюча радіація»
Поки не вирішене питання, що робити з радіоактивними відходами, як їх убезпечити. Вчені запитували людей: «Які потрібні заходи?» 60% за те, щоб побудувати завод з переробки радіоактивних відходів на безпечні речовини. Але з нинішнім розвитком науки це, на жаль, нереально. Не визначилися з відповіддю 20% опитаних, поховати відходи в 30-кілометровій зоні запропонували 12%, а влаштувати поховання біля діючих АЕС вважають можливим 7%.
На запитання — «Чи згодні Ви працювати на АЕС та займатися похованням радіоактивних відходів?» — були отримані такі відповіді: погодилися б працювати на станції 12% опитаних, а 7% — займатися похованням. Проти того, щоб на АЕС працювали родичі, висловились 75% респондентів. Отже, наші люди ладні жертвувати собою, але не близькими.
Наступне запитання: «Звідки ви одержуєте інформацію про безпеку працюючих АЕС?» Знання про це невеликі: достатньо поінформованими вважають себе тільки 7% опитаних. У решти — знання посередні. Нічого не чули про це 33% опитаних. Орієнтуються на чутки 26% населення в цілому по Україні і половина потерпілих від Чорнобильської катастрофи (а їх ні багато ні мало — два з половиною мільйони або 5,5% населення). Можна стверджувати, що політика інформування населення про безпеку ядерної енергетики в країні провалена.
МНС разом з МАГАТЕ і ВООЗ серйозно взялися за цю проблему — формується програма підвищення інформаційності.
Незважаючи на те, що наші люди в побуті оперують чутками, довіряють вони фахівцям (переважно люди з вищою освітою). Насамперед спеціалістам у галузі радіології — за це висловилися 45% опитаних. На другому місці — екологічні організації (40%). Засобам масової інформації довіряють 35%, міжнародним контролюючим органам — 31% опитаних, державним контролюючим органам — лише 21% респондентів, і це дуже низький показник, керівництву діючих АЕС — всього 14% населення.
Ядерна енергетика забезпечує наш добробут. Поки немає їй альтернативи, всі громадяни повинні знати про ядерну безпеку. Тож інформування населення — обов’язок влади.
Яна ЛАДОМСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ТИСК ЖИТТЯ. ЯК ЙОГО ВИТРИМАТИ?
- НА ЧИЮ КОРИСТЬ?
назад »»»