ПІДВОДНІ КАМЕНІ СЛІДСТВА
Минулого тижня у Верховній Раді України було зареєстровано актуальний законопроект, який стосується зупинення слідства, а також оскарження постанови про порушення кримінальної справи.
В Україні з 2001 року, як відомо, запроваджено такий порядок розслідування злочинів. Постанову про порушення кримінальної справи зазвичай виносить слідчий, який передає справу до суду. В інтервалі між цими процесуальними діями суд втручається лише тоді, коли вирішують питання про долю обвинуваченого на період слідства, а саме: сидіти йому у слідчому ізоляторі, чи перебувати на волі. Причому, якщо слідчий вирішить, що зловмисник не така вже й небезпечна для суспільства особа, то рішення про обрання решти запобіжних заходів — підписки про невиїзд, передачі на поруки чи під заставу — він ухвалює сам, не турбуючи суд своїми клопотами. В ході розслідування він проводить допити, обшуки, виїмки, експертизи та безліч інших слідчих дій, а вже суд вирішує, винний чи не винний підсудний у скоєному, і чи є взагалі в цій події склад злочину.
Проте з січня 2007-го, згідно із ухваленим Законом «Про внесення змін до Кримінально-процесуального кодексу України», до звичного порядку запроваджено певні новації: фігурант кримінальної справи одержав право оскаржити в суді постанову про її порушення. Суд, зваживши на обставини, може починати, а може й не починати провадження по цій скарзі, але якщо суддя все-таки вирішив починати, то він на час розгляду має право зупинити будь-які слідчі дії в оскаржуваній справі.
Після цього слідчий на вимогу суду повинен передати йому всі матеріали кримінальної справи. Суд їх досліджує, а потім за підсумками розгляду ухвалює одне з двох рішень: або відмовити в задоволенні скарги, або задовольнити її й скасувати постанову про порушення кримінальної справи. Причому у другому випадку запобіжні заходи мають бути скасовані, вилучені речі повернуто, обмежені права поновлено. Тобто задоволення скарги — це щось на кшталт виправдувального вироку.
Запровадження цих змін спричинило різко негативну реакцію відомств, які проводять досудове слідство, і найперше прокуратури, винятковим привілеєм якої є розслідування посадових злочинів. Узагалі, якщо уважно придивитися, то стане зрозуміло, що в подібній лібералізації законодавства була передовсім зацікавлена «білокомірцева» злочинність.
Зловмисник, якого правоохоронці хочуть взяти під арешт, у будь-якому разі має змогу поспілкуватися з суддею і спробувати його переконати, що він ні в чому не винний. А якщо й винний, то не настільки, щоб його запроторювати до буцегарні. Щодо зупинення слідства, то це питання для нього малоактуальне. Адже нинішній середньостатистичний злочинець — це переважно крадій, мало обізнаний на юридичних формулах і не настільки матеріально забезпечений, аби замовити послуги висококваліфікованого адвоката.
Інша справа — економічні або посадові злочини. Викритих у їхньому скоєнні осіб рідко позбавляють волі, зате вилучають величезну кількість документів, а також накладають арешт на банківські рахунки і рух коштів по них. Уявіть собі типовий злочин, пов'язаний з ухилянням від сплати податків, коли кошти, отримані як прибуток, перекидають по рахунках десятка фіктивних фірм. Аби віднайти їх, слідчим треба один за одним дослідити весь ланцюг, а тут — хлоп! — рішення суду про зупинення слідства на час розгляду скарги про порушення кримінальної справи. Зрозуміло, що поки її буде розглянуто, зловмисники виведуть кошти з-під удару і заховають у такому надійному місці, де їх ніхто ніколи не знайде.
Практика, коли суд може зупиняти слідство, а то й взагалі закривати його, для наших теренів дещо нова, але не можна сказати, що вона однозначно погана. Ця ідея виникла після того, як правоохоронні органи почали зловживати своїм правом блокувати діяльність комерційних структур через порушення кримінальної справи. Непоодинокими були випадки, коли розслідування, власне, якраз і починалося не з метою довести справу до суду, а задля того, щоб розорити певну фірму. Чи то на замовлення конкурентів, чи то за наказом деяких корумпованих можновладців. Тож зміни, запроваджені в кримінально-процесуальному законодавстві у січні 2007 року, якраз і були спрямовані на те, щоб суд міг за потреби блокувати зловживання слідчих органів стосовно представників бізнесу.
Отже, ідея нового закону була непогана, проте законність окремих положень новоспеченої ст. 236-7 КПК викликала великі сумніви. Деякі з них навіть були оскаржені в Конституційному Суді й визнані неконституційними. Серед них, наприклад, пункт, який стосувався витребування судом матеріалів, на підставі яких було порушено кримінальну справу. У разі їх неподання без поважних причин суддя мав право вважати відсутність цих матеріалів як підставу для скасування постанови про порушення справи.
Звичайно, якщо і слідчий, і суддя чесні, порядні та професійно грамотні люди, то такої ситуації ніколи не станеться. Але ж будь-який закон має максимально передбачити можливість корупційного ризику і залишити потенційному хабарникові мінімальне поле для маневру. Якщо слідчий увійшов у змову з обвинувачуваним, йому задля того, щоб розвалити справу, не треба навіть робити жодного службового підроблення. Просто не відправити вчасно спеціальною поштою матеріали, які витребує суд. Тоді суддя на законних підставах закриє справу, в якій, можливо, йдеться про мільйони чи десятки мільйонів гривень.
Утім, незважаючи на корективи, внесені КС, у тексті закону залишилося чимало формулювань, котрі є небезпечними підводними каменями для об'єктивного розслідування. Саме їх пропонує усунути запропонований законопроект.
Перша і найголовніша з поправок стосується ст. 206 КПК, звідки має бути вилучено положення про те, що слідство може бути зупинене на час оскарження правомірності порушення кримінальної справи.
Друга стосується особи, котра може оскаржити постанову про порушення кримінальної справи. Згідно з чинним законодавством це може зробити не лише обвинувачуваний, а й особа, інтересів якої стосується її порушення. А у разі скоєння економічного злочину це може бути ще не викритий спільник зловмисника, котрий виступає у ролі чи то співвласника, чи то ділового партнера, чи то контрагента.
Нарешті третій підводний камінь полягає у тому, що після задоволення судом скарги і скасування постанови про порушення кримінальної справи всі матеріали слідства мають залишатися в архіві суду. Але ж бувають випадки, коли у цих матеріалах знаходяться відомості про інші злочини, скоєні іншими особами. Це характерно для кримінальних справ економічної спрямованості, в яких багато епізодів і фігурантів. Саме це положення і пропонує змінити законопроект, щоб матеріали справи лишалися не в суді, а їх відправляли прокуророві, котрий перевірятиме правильність висновків суду.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- БАНКІВСЬКІ КРАДІЙКИ
- ХРОНІКА ПРИГОД
- ОПЕРАЦІЯ «НІЧНЕ МІСТО» У СТОЛИЧНОМУ РЕГІОНІ
назад »»»