ВІН ЗАВЖДИ ЙШОВ УПЕРЕД
Усе, що він пропонував, попервах вважали за неможливе. Його план перетину на лижах Гренландії, найсуворішого за природними умовами острова Землі, а тим паче пропозиції щодо полярної експедиції, на думку «знавців» — суцільне безглуздя, витвір збудженої фантазії зухвалого відчайдуха. Але критики Нансена погано його знали! Для нього така експедиція була втіленням ідей, які виношував упродовж багатьох років. І саме його життя стало однією великою пригодою, подорожжю до самого себе.
80 РОКІВ ТОМУ СВІТ УТРАТИВ НАНСЕНА
1.
Фрітьоф ще дитиною проводив багато часу на лісових пагорбах, разом із братом по кілька днів жив у лісі. Тож першим «арктичним досвідом» став його дитячий досвід. Він був чудовий лижник, вигравав чемпіонати Норвегії. В університеті він, майбутній зоолог, завербувався на промислове судно «Вікінг» і незабаром на власні очі побачив льодові гори Гренландії. Це видовище наштовхнуло його на думку про експедицію.
Копенгагенський філантроп допоміг йому винайняти судно й організувати у 1888 році лижний перехід через гірське плато Гренландії. Мандрівники долали льодовики, тягнучи по 100 кг вантажу. Морози сягали -40 °C, вовна погано захищала від вітру, а у раціоні не вистачало жирів (доходило до того, що в їжу намагалися додавати мазь для лиж). Загалом за 37 днів переходу було подолано 660 км.
Після повернення Нансен став хранителем зоологічної колекції університету Осло і написав дві книги про свої пригоди: «Перший перехід через Гренландію» і «Життя ескімосів». Обидві книги він ілюстрував сам.
2.
Водночас він планував нову, ще зухвалішу, експедицію: першим досягти Північного полюса та встановити, чи є там суходіл (доти вважалося саме так). Його переконаність в існуванні східно-західної течії від берегів Сибіру до Гренландії була підтверджена знахідкою залишків невдалої американської експедиції на кораблі «Жанетта», речі з якої були перенесені океаном від місця загибелі судна (від Новосибірських островів) до Гренландії. Тобто через полюс!
Для втілення цього наміру був побудований корабель «Фрам» («Уперед»), що міг витримати сильний льодовий тиск. Судно мало екіпаж із 13 людей та запас харчів на п’ять років. Улітку 1893-го «Фрам» наблизився до полюса на 450 миль. Нансен з одним із найсильніших членів екіпажу вирушив далі на собачих запряжках, уперше дійшовши до точки 86°14’ північної широти. Повернувши, полярники досягли Землі Франца-Йосифа, де перезимували, полюючи на моржів та білих ведмедів, живучи в наметі з моржових шкір. У травні 1896 року вони зустріли англійське судно «Windward» і у серпні повернулися додому. Історію експедиції Нансен змалював у праці «Крайня Північ». Російські дореволюційні переклади називались «У країні льоду та ночі», а переклади радянського і сучасних часів — «Фрам» у Полярному морі».
У 1908 році він очолив щойно створену кафедру океанографії в університеті Осло. Визнаний як найбільший у світі полярний дослідник, він консультував англійського мандрівника Роберта Скотта, який збирався підкорити Південний полюс. Урешті Руаль Амундсен завдяки наданому йому «Фраму» та порадам Нансена таки зміг досягти полюса в 1911 році.
3.
У 1905 році Нансен брав участь у переговорах про відділення Норвегії від Швеції (з 1814 Норвегія була її частиною). Після мирного відділення він став першим послом країни у Великій Британії. Нансен 1913-го здійснив подорож до Росії, а його нотатки про природу Сибіру та побут населення стали основою книги «В країну майбутнього». Відвідавши Петербург, він консультував росіян щодо надання допомоги експедиції Г. Сєдова.
Перебуваючи у 1920–1922 рр. на посаді верховного комісара Ліги націй у справах репатріації військовополонених із Радянської Росії, Нансен виявився одним із небагатьох громадських діячів Заходу, хто лояльно ставився до більшовицької Росії та молодого СРСР. У той самий час він забезпечував житлом 1,5 мільйона російських емігрантів. Нансен розробив документи для біженців, які отримали назву «нансенівських паспортів». У 1921 році за дорученням Міжнародного Червоного Хреста він створив комітет «Допомога Нансена» для порятунку від голоду російського Поволжя. США тоді виділили 20 млн дол., що дозволило врятувати 10 млн життів. Також він опікувався біженцями під час війни (1922) між Грецією та Туреччиною.
За багаторічні зусилля з надання допомоги беззахисним Нансена нагороджено Нобелівською премією миру (1922). Переважну частину отриманої суми він витратив на влаштування в СРСР двох показових сільськогосподарських станцій, а залишок пожертвував на користь грецьких біженців. Ліга націй доручила йому допомогти вірменським біженцям із Туреччини. Десятки тисяч їх удалося влаштувати в СРСР та Сирії.
Помер славетний дослідник 13 травня 1930 року. Нині ім’я Нансена, гідного продовжувача «карколомних авантюр» вікінгів,— яскравий символ не лише норвезького, а й загальнолюдського духу безстрашного пошуку і подолання себе. А всім, хто прагне бути схожим на нього, залишається повторювати: «Безумству хоробрих ми пісню співаємо...» І, звичайно ж.... заздрити.
Андрій ШЕСТАКОВ
також у паперовій версії читайте:
- ЧИКАГО— ДАЛЕКЕ І БЛИЗЬКЕ
назад »»»