УКРАЇНСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ
ХОЧЕ ОБМЕЖИТИ СВОБОДУ НА ЗІБРАННЯ
Із настанням літа політичне життя зазвичай дещо затихає. Принаймні досі було саме так, однак, схоже, що нова-стара українська влада воліє не дати нам нудьгувати. Різних новацій та інформаційних приводів підкидають стільки, що вистачить не на один політичний «сезон».
Одна з таких новацій — бажання Верховної Ради (точніше її провладної більшості) ухвалити в цілому закон, покликаний обмежити свободу зібрань. Згаданий документ викликав шквал критики з боку громадських організацій. Передовсім тому, що одна з норм згаданого бестселера зобов’язує організаторів будь-яких зборів повідомляти про їхнє проведення органи місцевої влади.
Опоненти наголошують: у разі запровадження такого механізму говорити про якісь реальні свободи безглуздо. Адже тоді це може стати приводом для заборони зборів як таких. Більше того, європейська практика передбачає проведення так званих спонтанних мітингів. Така практика досі, бодай теоретично, існує і в нашій державі.
Правозахисники акцентують на тому, що в більшості європейських держав завчасно повідомляти про збори потрібно лише тоді, коли демонстранти хочуть, щоб їх охороняли. Ось тут у нинішній суперечці починається найцікавіше. Парламентський Комітет з питань прав людини нещодавно ухвалив рішення рекомендувати Верховній Раді підтримати згаданий законопроект.
У комітеті кажуть, що при доопрацюванні документа в ньому було враховано чимало вимог правозахисників. За рекомендацією Венеціанської комісії — головного європейського експерта з питань, що стосуються дотримання прав людини — буцімто навіть було внесено поняття «спонтанних зборів». Воно визначається як «незаплановані мирні збори, що проводяться винятково з ініціативи громадян, викликані подією, що має важливе значення для суспільства і яку неможливо передбачити завчасно».
Крім того, до законопроекту внесли поняття «контрзборів». Тобто захід, котрий може проводитися з того самого приводу, лише з метою заявити про відмінну позицію. Вочевидь, поява цієї норми є невипадкова. Достатньо пригадати, що представники Партії регіонів користуються «контрзборами» не перший рік. Особливого розмаху вони досягли після перемоги Віктора Януковича на президентських виборах. Як тільки «Наша Україна — Народна самооборона», БЮТ, «Свобода» та інші політсили виступили проти ратифікації харківських угод президентів України та РФ, «регіонали» тут-таки «нагнали» до Верховної Ради своїх симпатиків.
Показово також, що згаданий парламентський Комітет з питань прав людини очолює не представник ПР, а «литвинівець» Олег Зарубінський. Політик, котрий раніше не був помічений у бажанні якось утискати права демонстрантів. Утім, після входження блоку Литвина до коаліції багато що змінилося.
Наприклад, Володимир Михайлович, коментуючи згаданий законопроект, почав дискусію не в руслі його позитивних моментів чи недоліків. Він найперше нагадав: парламент отримав цей документ як спадщину від попереднього уряду. «Цей законопроект потрапив до комітету, який очолює мій колега, і члени комітету зробили його прийнятним, людським і цивілізованим,— наполягає спікер.— Якщо сьогодні не читати цей проект і не бажати працювати в робочій групі, то можна проводити відповідні акції, в тому числі й проти Литвина».
Власне, акції, що їх здебільшого проводять правозахисники, зводяться до ключової вимоги — відкласти розгляд цього питання, провести парламентські слухання і подати нову редакцію до згадуваної Венеціанської комісії. Хіба це якісь захмарні бажання? Тим паче, що висновки «венеціанців» ду-у-же часто не збігаються з тлумаченнями на ті чи інші документи з боку можновладців. (До речі, це зауваження справедливе й щодо попередньої влади).
Ще один промовистий факт: звернення, де містяться перелічені пропозиції, підтримали представники понад тридцяти (!) громадських організацій. «Поняття спонтанних мирних зборів визначено нечітко,— аргументує позицію один із авторів звернення, член правління інституту «Республіка» Володимир Чемерис.— За такої редакції закону представники влади зможуть забороняти, наприклад, акції протесту екологів, борців проти ущільнювальної забудови або незаконних затримань громадян міліцією, мотивуючи це тим, що заявлена ними подія в масштабах суспільства недостатньо важлива».
Річ у тім, що ініціатори обмеження зборів чи мітингів насамперед убачають у будь-яких зібраннях політику й політичні мотиви. Так би мовити потенційну загрозу власному безмежному «царюванню». Саме в цьому біда будь-якої української влади, котра, на превеликий жаль, не здатна дивитися далі власного «болота».
Цим і пояснюється, що закон спершу було подано попереднім урядом, а нині активно лобіюється представниками нинішньої влади. Чим далі від опозиції, тим більша спокуса наблизити перебування при владі до максимального комфорту. От тільки поняття «комфорт» у різних політиків неоднакове. Політичні апетити «регіоналів» значно більші, ніж були у бютівців чи «нашоукраїнців».
До речі, щось подібне свого часу відбувалося в Російській Федерації. На початку 2000-х років тамтешня Державна дума схвалила законопроект про мітинги та демонстрації, запропонований урядом тодішнього прем’єр-міністра Михайла Касьянова. Минуло кілька років і сам прем’єр опинився в опозиції до можновладців. Навряд чи йому до душі, як режим Володимира Путіна і Дмитра Медведєва зараз поводиться з тими, хто не згодний з їхньою політикою.
Одначе повернімося до українських реалій. Фактично запропоновані зміни до законодавства реанімують низку ще радянських норм. Приміром, у часи перебудови (коли розгул свободи й демократії здавався небаченим) існував указ президії Верховної Ради СРСР, згідно з яким повідомляти про мітинги й демонстрації потрібно за десять днів. Після чого очікувати: дозволить влада їх проводити чи ні. Якщо наприкінці 80-х років цей указ сяк-так виконували, то на зорі 90-х активна частина суспільства майже завжди ігнорувала його. Як приклад можна навести шахтарські страйки, голодування студентів, масові протести проти ГКЧП.
Звичайно, тодішні й нинішні реалії не можна порівнювати. Двадцять років тому суспільство перебувало на величезному піднесенні, будь-які політичні пристрасті викликали суспільний резонанс. Нарешті остання імперія доживала свого віку, тож її влада була розбалансована і слабка. Наразі президент, уряд і коаліція намагаються усіляко демонструвати, що вони прийшли всерйоз і надовго.
Свобода зібрань зафіксована і у вітчизняній Конституції, що також дає певні (хоча й не надто значні) надії. Нинішні методи боротьби влади з висловлюванням незручних для неї поглядів є незаконними. Досі лишається хоча й примарна, та все-таки можливість оскаржити дії МВС у разі, скажімо, розгону демонстрацій.
Якщо Закон «Про порядок організації і проведення мирних заходів» почне діяти, звернутися можна буде тільки до... Конституційного Суду. Щоб тамтешні служителі Феміди визнали цей бестселер таким, що не відповідає Основному закону. При всій видимій очевидності цього факту судді КС можуть усе перевернути з ніг на голову (як вони вже довели, розглядаючи питання про «конституційність» чинного регламенту Верховної Ради).
Словом, питань до правил гри, за якими муситимуть жити незгодні, є багато. Що найбільш прикро, відповідей на них у найближчій перспективі, схоже, не отримаємо. Тож живемо, як заманеться?
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- «ЛУГАНСЬКТЕПЛОВОЗ» ПРОДАЛИ ВДРУГЕ
назад »»»