ЗАМІСТЬ РЕПРЕСІЙ — СЛУЖБА СУСПІЛЬСТВУ
Органи внутрішніх справ на території України тривалий час були сукупністю архаїзмів «поліцейської держави». Завдяки численним трансформаціям суспільно-політичного характеру їхній статус значно змінився. Однак і нині в фокусі особливої уваги мають перебувати прояви порушення прав людини, невиправданого насильства та недотримання законності.
«ЗАКОН У ДІЇ» НЕ ПОВИНЕН ВІДРІЗНЯТИСЯ ВІД «ЗАКОНУ В КНИГАХ»
Ще раз про кількісні показники
У більшості європейських країн працівників поліції намагаються розміщувати в максимально «прозорих» робочих приміщеннях. Загальні офіси розділяють на секції низькими або прозорими перегородками, що дає змогу керівникові легко контролювати діяльність підлеглих. Такий дизайн дисциплінує і підвищує відповідальність кожного співробітника за свою поведінку. «Прозорий» у буквальному значенні режим роботи суттєво убезпечує від порушення прав людини.
А ще від цієї спокуси допомагає така немудра річ як максимальна регламентація всіх дій посадових осіб поліції. В Європі в цьому переконалися на практиці. Там розробили деталізовані нормативно-правові акти, настанови і рекомендації, якими передбачено усі можливі варіанти поведінки персоналу в стандартних і нестандартних ситуаціях.
Чому так сталося? У благополучному, як прийнято вважати, західному світі в 60-х роках минулого століття звернули увагу на те, що поліція на практиці відступає від положень закону, що в переважній більшості випадків призводить до порушення прав людини. Тому там на законодавчому рівні визначили, що основним завданням поліції є саме служба суспільству та гарантування громадської безпеки.
Українські органи внутрішніх справ (ОВС) тривалий час були структурою, яка стоїть над суспільством і не зацікавлена в захисті інтересів громадян, зазначає відповідальний секретар громадської ради при Міністерстві внутрішніх справ, доктор юридичних наук Олег Мартиненко. Однак у цій сфері також відбулася трансформація, і основною метою діяльності ОВС визнано не протидію злочинності, а охорону прав і свобод громадян, інтересів суспільства від протиправних посягань.
Що заважає запровадженню цих позитивних теоретичних принципів у повсякденну практику? «Пальма першості» тут належить горезвісним формальним кількісним показникам у роботі, яких без порушення прав людини не досягти. Наслідком цього є застосування тортур, безпідставні затримання громадян, численні порушення законності. В результаті маємо те, що маємо: вкрай низький рівень довіри населення до міліції (про співпрацю і партнерство між громадянами та міліцією за таких умов годі й говорити), негативні оцінки з боку міжнародних організацій.
Не останнє місце серед чинників, що стоять на заваді реформування ОВС, займає й специфіка дисциплінарних покарань, адже в цій системі керівника притягають до дисциплінарної відповідальності за проступок, учинений підлеглим. Чи зацікавлений в такому разі начальник у виявленні факту застосування насильства в підпорядкованому йому підрозділі? Чи проводитиме об'єктивне та неупереджене службове розслідування?
Накази, про які ніхто не знає
Олег Мартиненко пропонує орієнтовані на вітчизняну специфіку шляхи вдосконалення діяльності ОВС у сфері забезпечення прав людини. Серед них — безперебійне функціонування в усіх органах і підрозділах внутрішніх справ «телефонів довіри», завдяки яким особи, затримані за підозрою в скоєнні злочину чи в адміністративному порядку, можуть інформувати про стан дотримання їхніх прав під час перебування в спеціальних установах міліції та кімнатах для затриманих чергових частин. Нарешті має бути створено дієву систему очищення органів внутрішніх справ від працівників, які порушують службову дисципліну і законність, допускають вчинки, несумісні з перебуванням на службі, порушують конституційні права та свободи громадян.
Не менш важливим є завершення реконструкції спецустанов і забезпечення належних медичних і санітарних умов у приміщеннях досудового утримання під вартою, щоб перебування в цих закладах міжнародні інституції не прирівнювали до тортур. Важливим, хоч недооціненим є періодичне опитування населення про ефективність діяльності місцевих органів внутрішніх справ. Слід покласти край хронічному недофінансуванню міліції з боку держави. Має відійти в минуле невідповідність рівня зарплати затратам інтелектуальних, нервових і фізичних зусиль працівників ОВС. Однак збільшення винагороди за працю має бути нерозривно пов'язано з посиленням контролю за їхніми діями, наголошує Олег Мартиненко. Практика засвідчила, що спроби надати пріоритет тому чи іншому важелю виявляються безрезультатними.
Давно назріла потреба навести лад у нормативній базі органів внутрішніх справ. Не секрет, що вона відзначається надзвичайною різноманітністю законодавчих, міжвідомчих і відомчих норм (із дисбалансом на користь останніх). Це призводить до суперечностей між законним та підзаконним рівнями. Велика кількість внутрішніх нормативно-правових актів МВС є недоступною. Нині на офіційному сайті міністерства їх розміщено понад 500, водночас реальна кількість сягає десятків тисяч. До слова, лише невелика частина з них зареєстрована в Мін'юсті. Неодноразово виникали ситуації, коли працівники органів внутрішніх справ навіть не знали про накази МВС, якими вони повинні були керуватися в своїх діях.
Тож члени громадської ради при МВС вказували на необхідність створення єдиного реєстру нормативних актів міністерства в Інтернеті. Корисним було б об'єднати Закон України «Про міліцію», «Положення про проходження служби», дисциплінарний та стройовий статути, відомчі накази в один комплексний документ. Прикладом можуть служити європейські кодекси поведінки поліції. У нормативних актах має бути закріплено максимально деталізований спектр завдань, функцій і повноважень працівників міліції — це мінімізує ризик порушення ними закону.
Контроль за діяльністю правоохоронних органів є настільки важливим, що варто розглянути цю сферу детальніше. Традиційно виділяють три його типи. Зовнішній нагляд здійснюють органи державної влади: суд, прокуратура, місцеві органи самоврядування, омбудсман. Внутрішній контроль — прерогатива самого відомства. В демократичному суспільстві набуває ваги громадський контроль. Його форми і методи, як доводить практика, можуть різнитися навіть на території однієї держави, головне, щоб він гарантував підзвітність дій поліції суспільству.
Систему правоохоронних органів у нашій країні, що свого часу створювали як механізм переслідувань і репресій, не було трансформовано в інститут захисту і відновлення порушених прав осіб. Таке твердження міститься в «Концепції реформування кримінальної юстиції України», затвердженої два роки тому, нагадує Олег Мартиненко. Яким буде поступ на цьому шляху, залежить не тільки від політичної волі, а й налаштованості суспільства домагатися прогресивних змін.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- ГЕНПЛАН ОСКАРЖУВАТИМУТЬ
- ЗАКОНОПРОЕКТ, ЩО ЗНИЩИТЬ ІСТОРІЮ
назад »»»