УКРАЇНІ ЗНОВУ ПРОПОНУЮТЬ НАЦІОНАЛЬНЕ БЮРО РОЗСЛІДУВАНЬ
Правоохоронні органи України очікують від парламенту ухвалення багатьох украй необхідних для їхньої діяльності законів, зокрема про незалежність слідства. Однак замість цього депутати знову намагаються проштовхнути те, що їм навряд чи потрібно, а саме закон про створення такого собі елітного відомства під назвою Національне бюро антикорупційних розслідувань. Його чергову оновлену версію нещодавно було поставлено на порядок денний роботи Верховної Ради.
Невдовзі мине десять років відтоді, як завершився термін, відведений прокуратурі для того, щоб перебудувати свою діяльність відповідно до вимог нової Конституції. Тобто займатися представництвом у судах по кримінальних і цивільних справах, а також здійснювати нагляд за дотриманням законів. А слідчі функції передати комусь іншому.
Водночас із цим можна було б вирішити й іншу проблему, котра стосується слідства взагалі. Згідно зі ст. 114 Кримінально-процесуального кодексу слідчий є процесуально незалежною особою, і всі рішення ухвалює самостійно, за винятком випадків, коли законом передбачено одержання згоди від суду чи прокурора. Так вирішили, ухвалюючи його у 1960 році, але швидко схаменулися, коли побачили що дають слідчому забагато волі, якою він не завжди правильно розпорядиться. Тому вже у 1966-му в кодексі з’явилася ще одна стаття — 114-1, яка стосувалася повноважень начальника слідчого відділу. Там було сказано, що він має право контролювати, перевіряти своїх підлеглих слідчих і давати їм указівки, котрі є обов’язковими для виконання.
Таким чином слідчий все-таки є особою, залежною від свого начальника, але вже начальник, згідно з буквою й духом закону, не повинен залежати ні від кого. Проте в реальному житті це далеко не так. Нині слідчі підрозділи розкидано по чотирьох структурах: прокуратурі, МВС, СБУ та Державній податковій адміністрації. Щоб там не казали про самостійність, але слідчі завжди залежатимуть від керівника відомства, бухгалтерія якого нараховує їм зарплату.
Саме тому було б цілком логічно зібрати усіх працівників слідства в якомусь одному слідчому міністерстві, комітеті, бюро — називайте як завгодно, але щоб його керівник мав би функції та повноваження начальника слідчого відділу. Так одним махом вирішили б і питання з прокурорським слідством. Звичайно, з технічного боку, клопіт чималий, адже створюється нове відомство, котре повинно мати свої органи в кожному райцентрі, й в кожному з них, окрім слідчих, мають працювати секретарки, охоронці, касирки і водії. Витрати чималі, але якщо держава задекларувала самостійність слідства, то його треба забезпечувати матеріально. Інакше немає чого замилювати очі.
Однак замість цієї ідеї народним депутатам сподобалася інша: створити щось на кшталт привілейованого міністерства, не обтяженого розслідуванням квартирних крадіжок, вуличних пограбувань та побутових убивств. Воно, мовляв, боротиметься винятково з корупцією.
За задумом авторів, Національне бюро антикорупційних розслідувань налічуватиме у своїх лавах 1300 працівників і складатиметься з республіканського Головного управління, 11 регіональних управлінь та спеціалізованого навчального закладу. Фігурантами розслідуваних справ має бути державний службовець першої-другої категорії або така фігура як прем’єр-міністр, міністр, народний депутат, суддя, прокурор, слідчий, офіцер МВС, СБУ чи Збройних Сил України. Цікаво, що в новому відомстві на одного слідчого припадатиме дев’ятеро співробітників оперативно-розшукового і адміністративно-господарського персоналу.
Узагалі тему боротьби з корупцією настільки нещадно експлуатують політики різних таборів, що потроху починає набридати: слів багато, а реального результату мало. Якщо окинути поглядом майже двадцятирічну історію незалежної України, то можна назвати тільки два випадки, коли високопосадовці міністерського рівня отримали реальні терміни позбавлення волі. Перший — у 1996 році, коли вироком Київського міського суду було засуджено за хабарництво першого заступника Міністерства зовнішньоекономічних зв’язків Леоніда Стешенка, а разом із ним чимало його співробітників. Другий — у 2003-му, коли Печерський суд визнав винним у перевищенні влади першого заступника голови Національного банку Володимира Бондаря. Щоправда, в результаті цього «перевищення» сотню мільйонів доларів державних грошей немов корова язиком злизала, проте розкрадання йому не було інкриміноване. Відомо, що головним корупціонером України вважається її колишній прем’єр-міністр Павло Лазаренко, але в тому, що нині він відбуває покарання, заслуги українського правосуддя немає.
Тож через скромні результати фахівці скептично ставляться до проектів створення нового, нехай нечисленного, але інтелектуально потужного відомства, яке нібито зможе знизити рівень корупції. Зате цілком імовірно, що Національне бюро антикорупційних розслідувань буде такою собі зручною годівничкою для високопоставлених осіб та їхніх родичів. Негативний досвід уже є — елітарні підрозділи УБОЗ у системі МВС не можуть похвалитися кількістю справ, переданих до суду і доведених до вироку. Зате ніхто не зможе з ними суперничати за кількістю виїмок документів, проведених в офісах комерційних структур.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- ГРАБІЖНИЦЬ ЗАТРИМАЛА ЖІНКА-МІЛІЦІОНЕР
- «НІЧНІ МЕТЕЛИКИ» ШКІЛЬНОГО ВІКУ
- ЮНІ «САМОСЕЛИ»
назад »»»