«ДО ВІЙСЬКА? НІЗАЩО...» ЩОРОКУ ВІД ВИКОНАННЯ КОНСТИТУЦІЙНОГО ОБОВ'ЯЗКУ УХИЛЯЮТЬСЯ ТИСЯЧІ ГРОМАДЯН УКРАЇНИ
Миколі — синові моїх знайомих — давно виповнилося 18 років. Здоров'ям Бог не обділив, студентського квитка, інших документів, які дають право на відстрочку, у хлопця немає, але до війська він не поспішає.
— Нині я маю гарну роботу (Микола робить євроремонти квартир), яка приносить непогані прибутки,— відверто розповідає хлопець.— Рік служби коштуватиме мені 15–20 тис. євро, яких я недорахуюсь. До того ж немає жодних гарантій, що після повернення з армії мене знову візьмуть до бригади. Тож навіщо, скажіть, мені так ризикувати?
— Ухилення від виконання конституційного обов'язку тягне за собою кримінальну відповідальність,— нагадую своєму співрозмовникові, чим викликаю на його обличчі саркастичну посмішку.
— Вона існує лише на папері,— відповідає він.— Бо, якщо у тебе є клепка, ніхто й ніколи тебе не посадить. Принаймні жоден із моїх друзів поки що не опинився за ґратами...
Микола на відкритий конфлікт із офіцерами райвійськкомату, членами призовної комісії не йде, щоб, як він каже, зайвий раз не дражнити їх. Вибрав іншу тактику дій. Наприклад, всіляко уникає отримання повістки, знаючи, що, не розписавшись за її отримання, він не несе відповідальності за неявку на призовну дільницю чи до військового комісаріату.
Як риба у воді
Наразі на обліку у військових комісаріатах перебуває 1,3 мільйона громадян і, здавалося б, проблем із комплектуванням Збройних Сил, інших військових формувань нашої держави особовим складом не повинно бути. Але вони є. Бо, скажімо, багатьом молодим людям не можна довірити зброї через украй низькі морально-ділові якості, відсутність середньої освіти і навіть наявність судимостей.
До того ж Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» надає право на відстрочку 32 категоріям громадян нашої країни!..
Проте, якщо ви не входите до жодної з них, у вас немає проблем із законом і ви отримали атестат про середню освіту, але не бажаєте переступати поріг військової частини, ви його не переступите. І не понесете серйозного покарання. Для цього потрібно лише уважно почитати згаданий вище закон...
Там у ст. 8 сказано, що після оголошення відповідного Указу Президента України про призов кожен призовник, якщо він навіть не отримав із якихось причин повістки, зобов'язаний «з'явитися до призовної дільниці у місячний строк від дня оголошення Указу Президента України». Парламентарі, ухвалюючи цей закон, мабуть, сподівались на високу відповідальність молодих людей, вважаючи, що вони мають виконувати закони не з-під палиці, а свідомо.
Про те, що свідченням отримання повістки може бути лише особистий підпис призовника, я вже казав. Уникнути отримання документа легко. Для цього достатньо на час призовної кампанії податись до родичів чи друзів у інший населений пункт, аби не потрапляти на очі представникам військових комісаріатів, іншим посадовцям, які вручають подібні документи. Ну а щодо виконання другої частини цієї статті, то перед написанням цих рядків я поцікавився у кількох військових комісаріатах, розташованих, до речі, в різних регіонах України, чи були в них подібні прецеденти. «Жодного»,— так, або приблизно так, відповідали мені офіцери.
Згідно із чинним законодавством, керівники підприємств, установ і організацій — незалежно від підпорядкування і форм власності — зобов'язані «відкликати призовників із відряджень для забезпечення їхнього своєчасного прибуття до призовних дільниць», вживаючи при цьому інші заходи для виконання його норм. Але керівників фірм і організацій нині цікавлять не проблеми обороноздатності країни, а прибуток. Тому вони не лише «не відкликають і не відправляють», а й всіляко сприяють ухиленню від служби. Особливо в тих випадках, коли призовник є непоганим фахівцем і вони не бажають втрачати його на цілий рік...
Ухвалюючи вищезгаданий закон, парламентарі зобов'язали навіть дипломатичних та консульських працівників забезпечувати прибуття «громадян чоловічої статі до військових комісаріатів за місцем проживання для призову на військову службу». Але як це має реалізовуватися у житті — невідомо, оскільки механізм виконання цієї вимоги відсутній. Тому тисячі, якщо не більше, молодих людей із числа заробітчан, які працюють як у країнах близького зарубіжжя, так і далекого, можуть спати спокійно. Наприклад, у вже згадуваного Миколи кілька однокласників працює в Підмосков'ї. За останні п'ять років їх ніхто не турбував не лише на чужині, а й на рідній землі, коли приїздили до батьків.
Утім, як риба у воді почуваються не лише ухильники з числа заробітчан, а й ті, хто ніколи не полишав рідної домівки. Бо якщо говорити про виконання ними конституційного обов'язку, нікому, окрім офіцерів військових комісаріатів, до них немає справи. Навіть правоохоронцям, які відповідно до чинного законодавства мають забезпечувати виконання закону, що регламентує проведення призовних кампаній: розшукувати і примусово доставляти до призовних дільниць злісних порушників. Проте, за словами офіцерів військкоматів, із якими довелося спілкуватись з цього приводу, це не робиться. Принаймні належним чином.
— Відкрито нам не відмовляють у сприянні, але водночас правоохоронці до наших прохань ставляться як до чогось другорядного,— зізнався у розмові зі мною майор одного з районних комісаріатів столиці.— Зрозуміти їх можна, оскільки роботи в них і так вистачає. А в нас немає ні прав на розшук і доставку, ні можливостей.
І все ж деяким юнакам, котрі, як і мій «герой» Микола, працюють на себе, іноді доводиться поставати перед служителями Феміди і відповідати за ігнорування чинного законодавства. Олександр Зімній — один із них.
...Сашко — житель одного з сіл Полтавщини — хоч і не мав на те жодних підстав, теж не поспішав до військового комісаріату. «А для чого мені та служба,— розмірковував він,— коли цей час краще використати з користю для себе». І працював охоронцем на одній із фірм, яка займається видобутком «блакитного» палива. Та все ж потрапив у поле зору правоохоронців і згідно зі ст. 335 Кримінального кодексу України постав перед Кременчуцьким районним судом. Він довго розглядав цю справу і врешті-решт виніс свій вердикт. Його зміст вартий того, щоб процитувати.
«Зімній О. Г., який є громадянином України, досяг призовного віку і визнаний згідно із протоколом призовної комісії придатним до служби в Збройних Силах України, достовірно обізнаний із визнанням його придатним до військової служби, та, отримавши повістку про необхідність явки до військового комісаріату для відправки до військової частини, на виклик не з'явився, чим ухилився від військової служби.
Підсудний свою вину визнав повністю і розкаявся у вчиненому. При цьому він просить суд звільнити його від відповідальності.
У зв'язку зі щирим каяттям підсудного суд вважає можливим звільнити Зімнія від кримінальної відповідальності, а кримінальну справу закрити».
Коли читаєш відповіді деяких правоохоронців на прохання військових комісаріатів посприяти у розв'язанні проблем, пов'язаних із ухиленням окремих призовників від призову на військову службу, то складається враження, що писали їх... адвокати порушників.
«Прокуратурою району вивчено матеріали особистих справ призовників, які ухиляються від призову на строкову військову службу. Встановлено, що підстав для проведення дослідної перевірки щодо (вказуються прізвища. — Авт.) немає, оскільки вони не проживають за вказаними адресами, місця їхнього знаходження невідомі, що не дає можливості зробити висновок про умисне ухилення призовників від призову».
Це — витяг із відповіді прокурора одного з районів міста Києва, яку він надіслав на звернення військового комісара щодо місцезнаходження кількох ухильників і їхньої примусової доставки до призовної дільниці, як це передбачено відповідним законом.
За ігнорування призову...
17 гривень
Не казатиму, що за 19 років існування Української держави жоден її громадянин не був притягнутий до відповідальності за порушення Закону, який визначає порядок призову громадян України до Збройних Сил, інших військових формувань. Але ці покарання викликають у порушників лише посмішки. І це недивно. Якщо призовник проігнорував повістку про явку до військового комісаріату вперше, то йому загрожує штраф розміром від одного до трьох неоподаткованих мінімумів. Тобто 17–51 гривні. У разі повторного ігнорування виклику доведеться викласти 119 гривень.
— Звісно, ці суми не справляють належного враження на молодих людей,— вважає генерал-лейтенант Володимир Артюх, заступник начальника Генерального штабу Збройних Сил України.— Ця та інші обставини породжують у молодіжному середовищі правовий нігілізм, додаючи головного болю посадовцям, відповідальним за комплектування особового складу частин та підрозділів ЗС.
Чи можна хоч якось виправити ситуацію з призовом до війська громадян України? І якщо так, то як саме?
З цими та іншими запитаннями я звернувся до полковника юстиції запасу Віктора Левчука — заступника директора правового департаменту Міністерства оборони України.
— У даному випадку своє вагоме слово мають сказати законодавці,— вважає Віктор Дмитрович.— Вони повинні внести певні зміни і доповнення, спрямовані на посилення відповідальності за злісне ухилення від виконання конституційного обов'язку. І відповідальність ця не обов'язково має бути кримінальною. Чому, наприклад, молода людина, не з'явившись у місячний строк після Указу Президента України про проведення призовної кампанії, не могла б сплачувати штраф? Але сума його повинна бути такою, щоб юнак це добряче відчув. Приміром дві-три тисячі. При повторній неявці вона має збільшитись. Отже, треба зробити так, щоб кожен громадянин був зацікавлений у виконанні Закону України «Про загальний військовий обов'язок і військову службу», знаючи, що інакше доведеться сплатити солідний штраф.
Але головне не в цьому. Важливо — домогтися виконання вимог чинного законодавства, яке визначає умови і порядок проведення призовних кампаній. Чимало його статей працюють здебільшого на папері. А так не повинно бути. Зокрема, нести відповідальність за халатне виконання покладених на них обов'язків мають і ті посадовці, на яких закон покладає відповідальність за проведення призову.
До речі, в суспільстві досить розповсюдженою є думка про те, що призов — це справа винятково офіцерів військових комісаріатів. Але це далеко не так: призовні комісії, що діють в областях, районах та містах, очолюють не їхні військові комісари, а заступники голів адміністрацій, до складу цих комісій входять представники влади, громадських організацій. Військові комісаріати — за великим рахунком — не можуть втручатися в їхню діяльність, оскільки їх керівники є звичайними членами цих комісій. Однак так уже історично склалося, що саме військові комісаріати відповідають за хід і результати призовів...
— Для мене головне «дотягти» до 25-річчя,— відверто зізнався в розмові зі мною Микола.— Тоді й Господь Бог не зможе призвати до війська...
Не знаю щодо Всевишнього, а ось жоден військовий комісаріат чи прокурор не зможуть відправити його до армії. Бо тоді на боці юнака буде його величність Закон, у якому недвозначно сказано: особи, які досягли 25-літнього віку, від військової повинності звільняються. Після цього вони приходять як добропорядні громадяни до комісаріатів за військовими квитками — документами, що їм належить отримувати і без яких не завжди можна працевлаштуватися. Принаймні на пристойну роботу. Ось коли, здавалося б, можна і притягнути їх до відповідальності, зажадавши відповіді на запитання: де ти перебував протягом семи останніх років, ігноруючи виклики до військкомату?
Це запитання їм і ставлять, але в них, як правило, завжди є документи, з яких виходить, що на те були поважні причини. Коли ж офіцери звертаються до правоохоронних органів із проханням перевірити їхню достовірність, то зазвичай отримують формальні відписки. Прецедентів, коли проти хоча б одного з таких «стаєрів» було порушено карну справу, не було. Отже, коло замкнулося. Але давно пора щось вдіяти, адже йдеться про обороноздатність країни, її національну безпеку. Бо чим більше буде коло призовників, які з'являтимуться за викликами до призовних дільниць, тим краще: призовні комісії матимуть змогу вибирати з-поміж них найбільш придатних до військової служби.
І ще... Закон, який визначає порядок призову до війська, дає право, як я вже казав, на відстрочку 32 категоріям громадян України. Фахівці, причетні до проведення комплектування Українського війська особовим складом, кажуть, що це забагато. Хоча б тому, що останнім часом стан здоров'я молоді катастрофічно погіршився і з кожним роком все важче відбирати більш-менш здорових юнаків, придатних до армійської служби з її морально-фізичними навантаженнями. Раніше певні надії покладали на перехід ЗС на контрактну основу, що практично зняло б зазначену проблему. Проте перехід цей відкладено аж до 2015 року, хоча стовідсоткової гарантії, що через п'ять років ми матимемо професійну армію, немає. Отже, проблема, про яку йдеться, і надалі дошкулятиме нашому війську.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»