КИТИЦЯ КАЛИНИ З УКРАЇНИ
Киянин Євген Ковтонюк — універсальна людина. Він поєднує в собі кілька іпостасей: технар-бізнесмен, есперантист (до речі, засновник Асоціації есперантистів України), голова благодійного фонду «Есперо» імені Василя Єрошенка, мандрівник (відвідав понад сто країн світу!). І все це накладається на його давню пристрасть не розлучатися з фотоапаратом. Тож п’ять персональних фотовиставок Євгена Ковтонюка в різних містах України — плоди цієї творчої особистості.
У жовтні минулого року після чергового вернісажу в Євгена закрутилась, як незабаром виявилось, майже детективна історія. Його добра знайома з художньо-артистичних кіл Міла Ющенко, дружина відомого українського художника Арсена Савадова, поїхала до США у справах і залишила кілька каталогів Ковтонюка тамтешнім митцям. У березні Євген отримав електронною поштою несподівану звістку з Українського інституту Америки: «Нам сподобалися деякі Ваші роботи і ми хочемо продовжити розмову щодо них». З того моменту події набули вигляду пружини, що має ось-ось вистрелити. Ковтонюк отримав запрошення зробити фотовиставку: відкриття 22 квітня в Нью-Йорку, в Українському інституті Америки. Проблем — безліч. Передусім, за океан треба «перекачати» 80 своїх світлин, аби там вибрали сорок. Потім їх треба якісно власним коштом віддрукувати у форматі 75 на 50 сантиметрів й відправити до США, де вже американська сторона забезпечує організацію виставки і промоцію. А гроші на переліт і проживання?.. Звісно, були певні сумніви. Але ж! Інститут міститься в одному з найстаріших будинків Нью-Йорка, йому понад двісті років (майже стільки як США). Він розташований у найпрестижнішому районі — Манхеттені — біля Центрального парку серед виставкових залів і галерей, поблизу найбільшого нью-йоркського музею «Метрополітен». Коли Євген все це усвідомив, йому стало млосно в хорошому розумінні цього слова. Він відповів: «Згоден».
Та виникло ще одне «але». У заокеанському відборі опинилися сорок світлин, серед яких не було найкращих, як він вважав. Тоді Ковтонюк відправив заповнений договір, в який записав сорок п’ять робіт, тобто додав ті п’ять, які йому особливо подобались. Забігаючи наперед, скажемо, що вони посіли в експозиції чільне місце. Певно, малий електронний формат не дав їх оцінити належно, до того ж без авторських підписів не була розкрита філософська родзинка.
Отже, договір підписано обома сторонами: світлини мали демонструватися з 22 квітня до 9 травня. Авіаквиток куплено на 18 квітня. Та на заваді стає вулкан в Ісландії! Євген сидить у Бориспільському аеропорту, ледве не плачучи. Шанс пропадає, адже він уже знає, що у цієї престижної галереї все розписано на півтора року наперед, а він потрапив у «вікно» («Я опинився в екстремальній ситуації, мало вірячи, що її витримаю. А тут ще на шляху українця розбунтувався вулкан»).
Що далі? Євген телефонує в Америку, переброньовує квиток навмання на 22 квітня і... влучає. Летить першим дозволеним авіарейсом у Західну Європу до Цюріха, а звідти — до Нью-Йорка. Зрозуміло, щиросердні організатори перенесли початок відкриття на 30 квітня, адже оформити у багет фотографії та композиційно сформувати експозицію мав за угодою сам автор. Вимушена пауза дала можливість Ковтонюкові і добре підготуватись, і відвідати славетний музей «Метрополітен», де, як на щастя, відбувалася грандіозна виставка старих і модерних фотографій. Там він познайомився з однією із організаторів — Сіндією Харарі. Зрозуміло, запросив її на свій звіт (ану як прийде). Так і сталося.
30 квітня на відкриття виставки Євгена Ковтонюка «Китиця калини з України» прийшло приблизно шістдесят осіб, передусім представники Генерального консульства України в США, фахівці, цінителі мистецтва — американці, українці, росіяни, японці... До речі, ключовою умовою було те, що всі фотографії мали показувати Україну. Хоча в доробку Ковтонюка є дуже виграшні світлини з незвичайних місць Тибету, Індії, Австралії... Та виявилося, що Україна їм не програє. Охоплено оком об’єктива практично всі двадцять п’ять областей: від Луганська і Криму до Луцька і Чернігова. Представлено різні жанри: пейзажі, портрети, історичні об’єкти, репортерські замальовки.
На відкритті пролунало надзвичайно багато запитань до фотохудожника (о, як допомогло знання англійської мови!). А що ж представниця «Метрополітену»? Вона дуже уважно все роздивилась, а на другий день повідомила: «Напевно, деякі Ваші роботи ми придбаємо. Є незвичні, оригінальні, вони варті того, щоб на них дивилися люди, які цікавляться фотографією». На третій день, уже перед відльотом, Євген побачив на багатьох своїх світлинах червоні мітки маркером, що означали продані твори. Це дуже потішило — отже, людям цікаво. При тому обрано було здебільшого світлини певного характеру. Приміром, на одній із них у хорошому ракурсі сфотографований у Львові пам’ятник Степану Бандері. («На жаль, з його ім’ям пов’язані одіозні події, суди, політична метушня, образливі випади,— каже фотохудожник.— А моє бачення однозначне, воно у написі: «Герой України»). Інша світлина «Реп’яхи» незвична й символічна: серед дикого степу біля колишнього військового полігону знято красиві колючки-реп’яхи, на задньому плані — розвалина військової будівлі.
А от світлини «Кам’янець-Подільська фортеця» і «Хотин» автор після прохання продати їх галереї Українського інституту Америки просто подарував. Тепер вони будуть у постійній експозиції закладу.
Мав успіх і каталог, який Ковтонюк привіз із України. До речі, похвалили нашу поліграфію.
Отже, несподівана американська виставка стала несподівано успішною не тільки для автора.
На запитання, чи окупив продаж світлин вартість поїздки, Євген відповів: «Ні. Адже це авіаквитки в два кінці за океан, роздрук і оформлення світлин, виготовлення каталогу, проживання. Але я пішов на це, бо, щоб уперше творчо завойовувати Нью-Йорк, треба чимось жертвувати. Для другого завоювання у мене вже буде досвід».
До речі, чим відрізняється влаштування виставки в США? У ретельній підготовці, досконалому оформленні, зокрема всі світлини обов’язково мають бути підписані: де, коли сфотографовано, назва, прізвище автора. Американці вважають, що тільки тоді роботи набувають більшої художньої цінності. Там немає такого поняття як «Книга відгуків», але є «Книга гостей», в якій відвідувачі пишуть ім’я, прізвище, адресу, дату відвідання виставки. Хоча чимало людей фіксували свої враження. На виставки випадкові люди не ходять. Квиток коштує п’ять доларів.
Під час перебування у Нью-Йорку в Євгена Ковтонюка сталися ще чотири події. По-перше, відвідування музею «Метрополітен». По-друге, в тому ж інституті він потрапив на концерт піаністки Валентини Лисиці, яка виявилася не тільки землячкою, а й ученицею його доброї знайомої народної артистки України Євгенії Басалаєвої. По-третє, в ООН, у представництві Есперанто-асоціації відбулася зустріч із есперантистами (зокрема з професором Гумпреєм Тонкіним), які дружно потім відвідали фотоекспозицію. І ще Євген, звісно, забажав відвідати центральну площу Нью-Йорка — знаменитий Тайм-сквер. Першого травня ввечері стомлений пішов туди, але замість святкових маніфестацій наштовхнувся на суцільну заборону: гарцювали поліцейські на конях, їздили авто з мигалками, пожежні машини... Ніхто нічого не пояснював, довелося піти. А вранці по телебаченню і в газетах — новина: поруч із готелем «Маріот» на Тайм-сквері виявлено покинутий автомобіль, «нафарширований» вибухівкою і кількома газовими балонами. На щастя, цю халепу вчасно нейтралізували. Отака американська реальність...
Четвертого травня Євген прилетів до Борисполя. І знову оголосили, що вулкан пожвавився, тож пил не дозволяє повертатися літакам з-за океану. Ковтонюк дивом проскочив. «Отже, у мене все відбулося як треба, за що я вдячний долі»,— посміхається він.
А згодом з-за океану надійшла новина: виставку подовжено до 23 травня. Значить, є в ній щось дуже суттєве.
Володимир КОСКІН
також у паперовій версії читайте:
- СПОВІДЬ ПІСЛЯ КОНЦЕРТУ
назад »»»