АНТАРКТИКА: РИФИ ПРИРОДНІ Й БЮРОКРАТИЧНІ
Учасники 14-ї української антарктичної експедиції, які після річної зимівлі на станції «Академік Вернадський» повернулися у квітні поточного року додому, згодом, пройшовши в Інституті медицини праці в Києві ґрунтовне обстеження стану здоров’я, відзвітували на засіданні НТР — Науково-технічної ради з Державної програми України з досліджень в Антарктиці. Після цього вони зайнялися аналізом та узагальненням результатів своїх спостережень, здійснених на острові Галіндез та на прилеглих до нього акваторіях і островах. А в травні українська делегація взяла участь у 33-й консультативній нараді держав — учасниць Антарктичного договору — найвищого щорічного форуму цієї міжнародної організації, який цього разу проходив в Уругваї.
Будні полярників
Начальник станції «Академік Вернадський» у 14-й експедиції Олександр Лящук в ексклюзивному інтерв’ю розповів мені, що протягом зимівлі було виконано всі передбачені програмою геофізичні, біологічні, метеорологічні, медико-фізіологічні та інші дослідження, в яких удалося зібрати чимало різних цікавих даних. Вони сприятимуть подальшому поповненню сукупності наукових знань — і фундаментальних, і прикладних.
До речі, посада начальника станції передбачає поєднання керівних функцій з дослідженнями певних наукових напрямів (залежно від професії призначеного). Олександр Лящук за фахом — сейсмолог, тож він здійснював на острові Галіндез сейсмічні спостереження за допомогою сучасної високоточної апаратури, що була в розпорядженні українських учених — як у Південній півкулі планети (на нашій антарктичній станції), так і у Північній — у розташованому поблизу Макарова, що на Київщині, Головному центрі спеціального контролю Національного космічного агентства України (співробітником цього ГЦСК НКАУ є Лящук). Така апаратура дозволяє реєструвати найрізноманітніші коливання, що мають як природне (землетруси), так і техногенне (вибухи тощо) походження.
«У зимівлі, що завершилася,— говорить Олександр Іванович,— нами було зафіксовано відлуння двох сильних землетрусів, які відбулися на Гаїті та в Чилі. Останній за часом — чилійський — навіть викликав у тому районі Західної Антарктики, де заходиться українська станція, порівняно невелике цунамі, яке спричинило до підняття рівня морської води біля острову Галіндез приблизно на 40 сантиметрів. Це не становило загрози для безпеки «Академіка Вернадського» та персоналу станції (вона на кілька метрів вище рівня навколишньої акваторії).
А у жовтні минулого року на Галіндезі прилади, які в інфразвуковому діапазоні реєструють природні та інші явища на планеті, зафіксували вибух метеорита, що стався за тисячі кілометрів від Антарктиди — в атмосфері над Індонезією. Інші дослідження, виконувані геофізиками на станції,— це магнітометричні спостереження, вивчення процесів, які відбуваються у навколоземній іоносфері, визначення динаміки озону тощо.
Ще один із зимівників 14-ї експедиції — біолог із Львівського національного університету Ігор Дикий — розповів про комплексні дослідження флори та фауни того регіону Західної Антарктики, в яких, окрім львів’янина, брав участь і севастополець Валерій Чекалов з Інституту біології південних морів НАНУ. Під час зимівлі біологами було зібрано зразки антарктичних ґрунтів для наступних мікробіологічних і токсикологічних аналізів. Досліджуваний ученими тваринний світ згаданого регіону — різні риби, кальмари та восьминоги, тюлені Уедделла та морські леопарди. А ще пінгвіни — дженту та аделі, які гніздяться колоніями на острові Галіндез (найбільші за розмірами імператорські пінгвіни там не мешкають, а лише інколи поодиноко заходять туди під час мандрів просторами Антарктиди — таких випадків за рік зимівлі було лише два).
Серед типових для тих країв представників пернатих — такі доволі великі (із розмахом крил близько трьох метрів) птахи, як альбатроси. Одного з них українським зимівникам довелося визволяти з біди. Він зачепився за розтяжку системи аерозонду на станції кільцем, яке вдягають на птахів, котрих досліджують учені-орнітологи з різних країн, аби простежити шляхи їхньої міграції. Полярникам довелося опускати металевий трос і звільняти птаха з пастки, щоб випустити його на волю.
Про здійснені на станції протягом зимівлі 2009–2010 рр. метеорологічні, океанографічні та гідрологічні спостереження і гляціологічні дослідження (вивчення особливостей тамтешніх льодовиків та їхньої динаміки) розповів на засіданні НТР метеоролог із Одеси Геннадій Єрофеєв. Він, зокрема, відзначив, що найхолоднішим місяцем на острові Галіндез виявився липень (із середньою температурою повітря мінус 15,6 °С), а найтеплішим — грудень (плюс 8,6 °С). Середньорічна ж температура, яку підраховано на основі регулярних спостережень за дванадцять місяців, становила мінус 2,3 °С.
Усі ці дані метеорологічних досліджень мають не тільки наукове значення, а й чималий практичний інтерес, бо Антарктика (як і Арктика) є однією з «кухонь» погоди на нашій планеті та важливим кліматичним фактором.
Експедиції— від першої до 15-ї
Кореспондент «ДУ» поспілкувався і з директором Інституту біохімії імені О. Палладіна, академіком НАНУ Сергієм Комісаренком, який навесні 2010-го брав участь у перезмінці 14–15-ї антарктичних експедицій.
Так склалося, що Сергій Васильович, який взагалі-то чимало подорожував світом, в Антарктиду потрапив уперше в житті. Хоча внесок цієї людини в те, що наша держава має власну антарктичну станцію, важко переоцінити. Адже саме академік С. Комісаренко, працюючи на початку 1990 років першим послом незалежної України у Великій Британії, не лише звернув увагу на повідомлення ВАS (Британської антарктичної служби) про те, що вона прагне позбутися однієї з кількох своїх станцій в Антарктиді й готова передати «Фарадей» будь-якій країні (котра має відповідний науковий потенціал та здатна продовжити і розвинути дослідження в тому регіоні), а й — як посол — дав цьому зверненню належне спрямування до високих державних інстанцій України.
— Мені було приємно пересвідчитися,— говорить Сергій Васильович,— що наша антарктична станція «Академік Вернадський» перебуває в хорошому стані, а українські науковці з року в рік плідно там працюють. Водночас вважаю, що вітчизняну науку в Антарктиці все ж представлено ще недостатньо. І тематику таких досліджень — зокрема біологічних та інших — варто було б розширити як під час річних зимівель на станції, так і у сезонних наукових загонах. Це, звісно, потребує більшої уваги з боку держави і відповідного фінансування.
Серед питань, обговорюваних із нами директором Інституту геологічних наук академіком НАНУ Петром Гожиком, який водночас є і науковим керівником НАНЦ (Національного антарктичного наукового центру МОН України), була наболіла тема щодо тривалої відсутності в наших дослідників Антарктики власного спеціалізованого судна. Через це для вітчизняних учених практично неможливими стали морські експедиційні дослідження в тому районі Світового океану, а доставку персоналу українських антарктичних експедицій та їхніх вантажів із Південної Америки до станції «Академік Вернадський» та у зворотному напрямку доводиться здійснювати на зафрахтованих суднах інших країн, які працюють у тих краях. Такий вимушений варіант транспортування все ж створює певні незручності.
— Нині в Антарктиді функціонує п’ятнадцята за ліком українська експедиція (2010–2011 рр.). Проте,— нагадує Петро Федосійович,— морські дослідження здійснювали лише у трьох із них: двічі (1997–1998 та 1998–1999 рр.) на науково-дослідному судні «Ернст Кренкель» із Одеси, а ще один раз (2000–2001 рр.) для української антарктичної експедиції було використано порівняно невелике судно «Горизонт» із Севастополя. Надалі ж — протягом майже десяти років (з 2001-го й понині) — українські дослідники Антарктики (океанологи, геологи, біологи та інші фахівці) не мають змоги здійснювати морські експедиції в тих акваторіях Південного океану, які омивають береги Антарктиди. Адже у «Горизонту» немає необхідного льодового класу та й приміщень для наукових лабораторій на цьому судні замало. А «Ернст Кренкель» зараз перебуває в порту приписки, оскільки бракує коштів на його ремонт та переоснащення.
Та все ж останнім часом у цій сфері з’явилися певні обнадійливі перспективи: йдеться про науково-дослідне судно «Професор Водяницький», яке належить Інституту біології південних морів НАНУ, що у Севастополі. На цьому судні, яке має необхідний льодовий клас, є шість наукових лабораторій, а також обладнання для спуску за борт наукових приладів та інших дослідницьких пристроїв і підйому їх із води на палубу. Є на судні і каюти для приблизно трьох десятків учених — учасників морських експедицій.
Як сказав мені академік Петро Гожик, «Професор Водяницький» уже отримав комплекс ремонтних робіт, після яких вийшов у море на ходові випробування.
Поза законом
Ексклюзивне інтерв’ю кореспондента «Демократичної України» з директором Національного антарктичного наукового центру Валерієм Литвиновим відбулося після повернення очільника НАНЦ до Києва з Уругваю, де відбулася 33-тя координаційна нарада держав — учасниць Антарктичного договору. На цій нараді, що проходила у місті Пунта-дель-Есте, представники держав, котрі мають статус консультативних членів організації згаданого міжнародного договору (серед них і України), виступили з повідомленням про дослідження, які ведуть у тому регіоні. Обговорювалися також проблеми й перспективи.
— На форумі,— розповідає Валерій Аркадійович,— представникам нашої країни нагадали про дворічну заборгованість України щодо сплати членських внесків до таких міжнародних організацій, як Науковий комітет з антарктичних досліджень (SCAR) та Рада керівників національних антарктичних програм (СОМNAP). Нам довелося пояснювати, що причиною боргів є серйозні труднощі з державним фінансуванням тієї сфери діяльності, якою опікується НАНЦ.
— До речі,— додає Литвинов,— і на той момент, коли ми брали участь у консультативній нараді, і коли у середині травня повернулися з Уругваю, наш НАНЦ, який підпорядкований Міністерству освіти і науки, все ще не отримав асигнувань на потреби 2010 року, хоча цей бюджет було затверджено наприкінці квітня. Проте поки що до МОН надійшли лише загальні кількісні параметри асигнувань на різні наукові програми, що реалізуються в системі цього міністерства, після чого має відбутися розподіл коштів. Ми повідомили у МОН, що нам на першочергові цілі необхідно зараз п’ять мільйонів гривень, і пояснили, що такі гроші потрібні, перш за все, для повернення боргів нашого НАНЦ діловим партнерам щодо тих витрат, які вони здійснили за рахунок власних коштів (закупівля палива для станції, продуктів харчування тощо), а також для погашення згаданої заборгованості України по членських внесках до SCAR і СОМNАР.
— Але,— веде далі Валерій Литвинов,— у МОН нам відповіли, що про одноразове виділення п’яти мільйонів гривень наразі не може бути й мови.
Проблемами, пов’язаними з несвоєчасним фінансуванням державою антарктичних досліджень (а нестача коштів примусила зменшувати чисельність зимівників, зводити до мінімуму кількісний склад сезонних наукових загонів і скорочувати терміни їхньої роботи в Антарктиці, а також звільнити чимало фахівців різного профілю, які працювали в НАНЦ за контрактами), на жаль, не обмежуються труднощі у цій сфері,— зазначає Валерій Аркадійович.— Нам дуже заважають проблеми, що раз у раз виникають у відносинах зі структурами Державної митної служби України при розмитненні різноманітних матеріалів експедиційних досліджень, які прямують сюди з Антарктиди. Нагадаю, зокрема, що портом приписки російського судна «Поляр Піонер» (за допомогою якого протягом двох останніх років здійснюється транспортування українських антарктичних експедицій) є Санкт-Петербург. Тож цей корабель, висадивши наших полярників у аргентинському порту Мар-дель-Плата (далі вони поверталися додому повітряним шляхом), прямує на північ Атлантичним океаном до Балтійського моря, де заходить у Гдиню — польський порт, у якому вивантажують на берег усі експедиційні матеріали. Після цього наші вантажі прямують із Гдині до кордону між Польщею й Україною, а саме на українській митниці й виникають бар’єри.
Директор НАНЦ навів кілька красномовних прикладів до ситуації, що склалася.
— Так, в експедиційних вантажах, що прямують із Антарктиди в Україну, зазвичай буває чимало комп’ютерних дисків, на яких записано наукову інформацію — дані, зібрані під час тривалих досліджень. А українські митники заявляють нам, що згідно з їхніми відомчими правилами кількість СD носіїв, що ввозиться, не може перевищувати двадцяти, тоді як у нас їх близько тисячі. Але ж неважко зрозуміти, що згадане кількісне обмеження має стосуватися тих комп’ютерних дисків, котрі ввозяться в Україну як товар (скажімо, диски з фільмами, музичними записами тощо). І вимагати подібного ж обмеження стосовно носіїв наукової інформації — безглуздо,— зазначив Литвинов.
— Навіть попри всі наші намагання якось вирішити митні проблеми,— говорить Валерій Аркадійович,— дослідникам Антрактики не вдається розв’язати їх повністю. Зокрема, деякі експедиційні вантажі ще з 13-ї експедиції й досі перебувають на одному з українських митних складів, де з травня 2009 року ніяк не вдається розмитнити те, що прибуло.
Цих проблем можна було б уникнути, якби в Україні діяв закон про антарктичну діяльність, котрий враховував би всі нюанси цієї сфери.
— Проект такого закону,— нагадує Литвинов,— було свого часу підготовлено, і він успішно пройшов у Верховній Раді як перше, так і друге читання. Проте згодом його було «заветовано» тодішнім Президентом України Віктором Ющенком. Після цього у парламентарів залишилися два шляхи: або врахувати президентські зауваження, або ж подолати вето. Але на жоден із цих варіантів у парламенту поки що не вистачило чи то часу, чи то бажання. І коли до нього дійде черга — невідомо...
Вадим ФЕЛЬДМАН
також у паперовій версії читайте:
- КОЗАЦТВО НА ВІДПОВІДАЛЬНОМУ РУБЕЖІ
- ОБЕРЕЖНО: «ЧОРНИЙ» ІНТЕРНЕТ
назад »»»