ОБЕРЕЖНО: ШАХРАЇ«ПОЛЮЮТЬ» НА ПЕНСІОНЕРІВ
Часті зміни урядових команд в Україні мають як позитивні так і негативні наслідки. З числа тих, що належать до категорії останніх, варто назвати надзвичайне підвищення активності шахраїв, котрі спеціалізуються на обдурюванні пенсіонерів.
Вражаючий випадок, який нещодавно стався у Луганську, яскраво продемонстрував, якими безпорадними перед вивертами ошуканців іноді можуть бути літні люди.
82-річна пенсіонерка Ольга Андріївна серед білого дня прямувала до міського ринку, неподалік від якого її перестріла молода, доглянута жінка ділового вигляду з папкою документів у руках. Незнайомка представилася співробітницею банку (назву якого бабуся потім згадати так і не змогла) і почала розмову на улюблену для стареньких тему — маленькі пенсії та високі ціни. А потім перевела її на власні проблеми: у зв'язку зі змінами в податковому законодавстві, мовляв, банківським установам надають пільги, якщо вони підвищують відсоткові ставки на депозитні вклади пенсіонерів.
Варто зазначити, що Ольга Андріївна половину життя пропрацювала спочатку касиркою, а потім економістом в ощадкасі, тож без зайвих роз'яснень зрозуміла, про що йдеться. А що тут незрозумілого: банк може платити податки в бюджет, які потім йдуть на пенсії, а може допомагати пенсіонерам інакше, сплачуючи їм завищені відсотки від заощаджень.
Утім, жіночка зупинила її явно не задля того, аби марно обертати язиком. Вона запропонувала пенсіонерці зараз же, не гаючи часу, вкласти в банк усі свої заощадження під 30 відсотків, щоб уже через годину отримати назад і свій вклад, і відсотки по ньому. Незнайомка пояснила це тим, що їм з центрального офісу в Києві надійшла рознарядка негайно залучити стільки-то вкладів пенсіонерів. Тож, аби не накликати на себе гнів начальства, вона та інші клерки змушені йти на таку собі показуху.
І старенька повірила! Повернувшись без покупок додому, вона винесла всі свої заощадження — п'ять тисяч гривень. Їй, як людині обізнаній на фінансових питаннях, личило б зміркувати, що в такій ситуації банкові задля показухи потрібні лише анкетні дані фіктивного клієнта — паспорт, код і таке інше, а грошей у нього й своїх вистачить. Але бабуся була настільки зачарована люб'язністю гарненької незнайомки, що здоровий глузд їй відмовив. На біду, вдома у той момент не було ні чоловіка, ні дочки, ні інших людей, котрі могли б їй завадити робити дурниці. Одне слово, Ольга Андріївна під вікнами свого будинку передала шахрайці гроші і більше не побачила ні «благодійниці», ні своїх заощаджень.
Цей випадок цілком характерний для нашого часу, але все ж таки унікальний, зважаючи на віртуозність виконання шахрайських дій. Шаблон має дещо інший вигляд. У ролі зловмисників виступають винятково особи жіночої статі. Не обов'язково молоді, проте літнім людям вони завжди здаються молодими. Представляються працівниками соціальних служб і пред'являють посвідчення (за допомогою сучасної поліграфічної техніки їх не важко виготовити), а старенькі погано розуміються на способах розпізнання фальшивих документів. Розмову починають із того, що називають анкетні дані господарів — прізвище, ім'я, по батькові, рік народження й таке інше, ніби уточнюють, чи за адресою вони потрапили. Пенсіонерам після цього й на думку не спаде запідозрити, що перед ними самозванці.
Наступний штамп — «запудрити» мізки повідомленням про те, що новий уряд, виконуючи свої передвиборні обіцянки, нарешті, звернув увагу на проблеми людей похилого віку й робить усе від нього залежне, аби їхнє життя стало максимально комфортним. Довіра до непроханого гостя стрімко зростає.
Після цього йде пропозиція, від якої ще ніхто не відмовлявся, а саме — офіційно звернутися до органів влади з письмовим проханням про підвищення пенсії, для чого необхідно скласти декілька заяв і заповнити низку анкет. Процес монотонний, але шахрайки старанно розбавляють його оповідками про недержавні фонди та благодійні акції й обіцяють золоті гори тим, хто візьме в них участь. Їхня мета полягає — як і в луганському випадку — переконати пенсіонера вкласти усі свої заощадження в банк і за рахунок відсотків отримати неабияку добавку до пенсії. Так зловмисники психологічно підводять клієнта до тієї межі, коли довіра до співрозмовниці стає безмежною і при цьому начисто паралізується критична оцінка своїх дій.
Окрім вкладання коштів можуть висуватися й інші вигідні пропозиції. Найбільш примітивна з них — залякати неминучою грошовою реформою та переконати людину довірити гроші для обміну на купюри нового зразка. Але якщо, незважаючи на всі потуги, клієнт все ж таки не клюне на жодну з уловок, зловмисники використовують останній варіант: вибравши момент, коли господар відволікнеться, вони у самий банальний спосіб цуплять його гроші.
Зважаючи на хвилю цих та подібних їм злочинів, МВС вважає своїм обов'язком попередити літніх людей.
Ніякого обміну «старих» грошових купюр держава не здійснює.
Ні соціальні служби органів місцевого самоврядування, ні Пенсійний фонд України не посилають за місцем мешкання літніх громадян своїх представників без попередження.
Ніякого відношення органи влади не мають до осіб, які ходять по квартирах і пропонують свої послуги самотнім людям похилого віку з придбання «дешевих» медикаментів або продуктів харчування першої необхідності.
Жоден із банків України не посилає своїх співробітників за місцем мешкання пенсіонерів. Лише шахраї, з'явившись до вас і представившись клерками фінансових установ, робитимуть привабливі пропозиції оформити на фантастично вигідних умовах кредит або відкрити депозитний рахунок.
Не можна вірити незнайомцю, який розповідатиме, що його нібито надіслали, аби він замість вас сходив до ощадкаси, вистояв там чергу та сплатив за ваші гроші ваші комунальні послуги.
Не можна відкривати двері свого житла незнайомим людям, ким би ті не представлялися. Розмову з ними варто вести лише через прочинені на ланцюжку двері, і починати її треба з того, що поцікавитися номером телефону установи, яку представляє візитер. Потім зателефонувати за вказаним номером і запитати, чи посилали до нього додому такого працівника.
Ну й, нарешті, слід зважати на ще одну неприємну обставину. Серед співробітників державних органів соціального захисту трапляються різні люди, в тому числі й непорядні, і саме вони можуть бути посібниками і наводчиками шахраїв. Тому у стосунках з ними треба дотримуватися принципу «довіряй, але перевіряй».
Аби пересвідчитися в цьому, наведемо одну історію з нашого не дуже далекого минулого. У 1980-ті роки всім було відомо, що співробітниці ощадних кас у більшості своїй чесні жінки, однак і серед них трапляються крадійки: в середньому раз на п'ять років у кожному обласному суді УРСР розглядалася кримінальна справа якої-небудь касирки, яка тишком-нишком списувала з рахунків вкладників чималі суми. Вивести їх на чисту воду було не так уже й важко, оскільки склад злочину доводився елементарно просто. Якщо в операційному журналі касира був запис про те, що клієнт нібито знімав кошти зі свого рахунку, а в його особистій ощадній книжці такого запису немає, значить усе ясно: касирка списала гроші і привласнила їх. Однак траплялися випадки більш заплутані.
У 1990 році працівникам міліції Харкова від їхніх довірених осіб надійшла інформація, що деякі касирки ощадкас дурять і обкрадають пенсіонерів. Приходить, наприклад, якась старенька до поштового відділення і всю щойно отриману пенсію кладе на ощадну книжку. Бабуся малограмотна та ще й бачить погано, а тому касирка їй допомагає: показує пальцем, в якій клітині треба розписатися. Бідолашна гадає, ніби вона розписується за те, що вкладає гроші, а насправді — за списання коштів з рахунку.
Аби здобути незаперечні докази злочинної діяльності, треба було хоч раз спіймати котрусь із аферисток «на гарячому». Однак для цього потрібно організовувати оперативну комбінацію з якою-небудь бабусею. Сказати легко — зробити важко. Невідомо, чи захоче касирка-шахрайка надурити бабусю саме в той момент, коли за нею стежитимуть оперативники. Так можна марно тупцювати під касою і рік, і два, і на третій нікого не впіймати. Одне слово, вирішили діяти іншим шляхом — через тих самих довірених осіб порекомендували дорослим дітям стареньких вкладників перевірити разом із ними стан їхніх рахунків. Результат був приголомшливий. Декілька десятків людей не дорахувалися коштів і подали заяви до міліції.
І чим, ви гадаєте, усе закінчилося? Відмовою в порушенні кримінальної справи за відсутністю складу злочину. Основним аргументом був той факт, що записи в журналі та ощадних книжках повністю збігалися.
Слід зазначити, що навіть у малограмотних пенсіонерів пам'ять на гроші була хорошою, тож вони добре пам'ятали, скільки й коли клали собі на книжку. Так само добре вони пам'ятали, що протягом останніх років нічого з неї не знімали. А от коли їх питали про інші речі, скажімо, дату й місце народження, адресу проживання та анкетні дані, вони плуталися. Висновок був такий: заявники ймовірно забули, що знімали гроші. Ображені недовірою люди скаржилися у всі можливі інстанції, однак усе марно. У даному випадку принцип презумпції невинності було дотримано бездоганно.
Тож пам'ятайте про цю історію, коли спілкуєтесь із людьми, котрі справляють враження благодійників. Навіть якщо у них документи державних структур.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ХРОНІКА ПРИГОД
- «ЗАМІНОВАНЕ» ВЕСІЛЛЯ
назад »»»