ВЕЧІР У МУЗЕЇ
До загальноєвропейської акції «Ніч у музеї» залучаються дедалі більше культурних закладів України. Надходять повідомлення про численні культурно-просвітницькі заходи у музеях не лише нашої столиці, а й Львова, Симферополя. Цьогоріч уперше з нагоди Дня музейного працівника на святкову програму гостинно запросив Київський меморіальний музей Марії Заньковецької.
Щоправда, театралізоване дійство відбувалося не вночі, а пізнього вечора, бо більшість тих, хто побував на ньому, власних машин не мають, тож мусили додому їхати метро та наземним транспортом.
Працівники музею написали оригінальний сценарій свята. Завідувачка Київського меморіального музею М. Заньковецької Наталія Бабанська розповідає, що ідея влаштування зустрічі з привидом великої актриси виникла водночас із рішенням про проведення святкової «ночі». Знаєте, чому? Якщо вірити старожилам, а точніше досвідченим працівникам, привид Заньковецької ніколи не полишав цей затишний будиночок. Приміром, кажуть, що під час сильних фізичних або емоційних катаклізмів портрет Марії Костянтинівни починає битися об стіну. Нічні чергові стверджують: коли до закладу на роботу приходить нова людина, до неї обов’язково з’являється тінь патронеси будинку-музею. Відбувається особиста зустріч чи ні, а дерев’яна підлога скрипить у будь-якому разі.
Тому, відповідно до порад психологів, аби зменшити внутрішні потаємні страхи, треба вивести їх на поверхню. Так би мовити, легалізувати. Довго ж думати над тим, хто втілить привид славетної мисткині, не довелося. На цю роль є одна кандидатура — народна артистка України Лариса Кадирова, котра понад 20 років грала Марію Заньковецьку в однойменній виставі Львівського національного академічного українського драматичного театру, який теж носить ім’я корифейки української сцени.
Пані Лариса з невимовною радістю, яка світилася в її очах, знову зіграла головну роль, цього разу не сценічного, а музейного дійства. Проте, хоч і звалася її героїня привидом, страшно нікому не було. Видатна сучасна актриса з любов’ю, трепетом і професійною майстерністю відтворювала найбільш доленосні події з життя однієї зі своїх найулюбленіших героїнь. Лариса Кадирова також щиро ділилася спогадами про ситуації, пов’язані з працею над цією роллю, показом вистави у різних містах.
Гості свята почули декілька цікавих історій. Зокрема, коли заньківчани гастролювали в Полтаві, 80-річний фундатор театру Борис Романицький, аби показати виконавиці ролі, якою була Заньковецька на сцені, зіграв монолог Марусі Богуславки з жестами, мелодикою мови і пластикою Марії Костянтинівни. І йому можна було повірити, адже Борис Васильович — учень великої лицедійки. На гастролях у Москві львівських акторів радо вітав Іван Семенович Козловський, який завжди підтримував українських митців, котрі виступали в Білокам’яній. «Після вистави «Марія Заньковецька» Козловський запросив нас на вечерю,— згадує Лариса Кадирова.— Для артистів накрили столи, а Іван Семенович співав у супроводі квартету симфонічного оркестру Великого театру».
Ці розповіді стали лише частиною багатоманітної театралізованої екскурсії-вистави, що відбулася того вечора. Партнерами Лариси Кадирової були завідувачка музею Наталія Бабанська, яка зацитувала спогади багатьох сучасників примадонни української сцени. Фрагменти з листування Марії Заньковецької та Миколи Садовського читали студенти Національного університету театру, кіно і телебачення. Актори-початківці емоційно і щиро передали різні нюанси стосунків двох непересічних особистостей — від найліричніших до найдраматичніших.
Враження посилювалось ще й від того, що дійство відбувалося в меморіальних та експозиційних кімнатах, а обігрувалися предмети, що належали Занковецькій — дзеркало, одяг, сторінки ролей тощо.
Після театралізованої екскурсії гості потрапили на незвичайний аукціон (ціни лотів вимірювалися в одиницях «найтвердішої валюти» — вхідних квитках до музею), взяли участь у святковій лотереї. Звичайно, не всім пощастило виграти, але без подарунків додому не пішов ніхто.
А отже, відвідувачі не забудуть цей вечір як символ того, що справжній музей — не лише зберігання колекції й проведення виставок, а насамперед місце, де може відпочити й відродитися душа.
також у паперовій версії читайте:
- «ДЯДЮ ВАНЮ» ЧИТАЮТЬ З АРКУША
- «ВІН БІЛЬШЕ ПРАЦЮВАВ, НІЖ ЖИВ»
назад »»»