«ЗБИРАТИСЯ МИРНО, БЕЗ ЗБРОЇ...»
Майже двадцятирічна історія незалежної України — це історія мирних зібрань. Ситуація в цій площині є неоднорідною залежно від регіону і періодів становлення нашої держави. Своїми думками про це природне право поділився член правління інституту «Республіка», член Громадської ради МВС з питань прав людини Володимир Чемерис.
«Беркут» проти учасників суботника
— Впливові правозахисні організації надіслали звернення на ім'я глави держави, в якому вказали на погіршення ситуації з правами людини за перші 50 днів його перебування на посаді. Що дало підстави зробити такий висновок?
— Можна навести чимало фактів порушень, я обмежусь одним, який є показовим. 14 березня в Києві було затримано п'ятьох учасників суботника на бульварі Лесі України, серед яких колишній народний депутат Олександр Гудима. На ту акцію зібралося з десяток немолодих людей, але для її припинення чомусь було застосовано спецзагін міліції «Беркут». Затриманих доставили до суду і звинуватили в тому, що вони порушили ст. 185 Адміністративного кодексу України (злісна непокора працівнику міліції).
Однак служителі Феміди не знайшли в діях учасників суботника жодних порушень і відпустили їх. Тобто працівники органів внутрішніх справ затримали їх протиправно. Та на цьому все не закінчилося. Проти Олександра Гудими порушили кримінальну справу за нанесення ушкоджень працівникові міліції й через кілька днів знову затримали, але потім відпустили. Хоча, погодьтесь, важко завдати якісь ушкодження «беркутівцю», який має в руках кийок і щит. Насправді ушкодження завдано учасникам суботника, з-поміж яких були і літні жінки.
— Чи є рішення Європейського суду з прав людини щодо мирних зібрань?
— Їх багато, але щодо України — жодного. Сподіваюся, перше буде у справі депутата одеської міськради Михайла Шмушковича. Він проводив мітинг і подав повідомлення про це за два дні. Через якийсь час його викликали до Приморського райсуду, де оштрафували на 170 грн, згідно зі ст. 185-1 Адмінкодексу (порушення порядку проведення мітингів і демонстрацій). Своє рішення служителі Феміди обґрунтували тим, що Шмушкович нібито повинен був поінформувати про акцію за десять днів.
— А як має бути насправді?
— Законом це не внормовано. А в Конституції, яка є законом прямої дії, зазначено: «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщають органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування».
Як трактувати слово «завчасно»? 2001 року МВС звернулося з таким запитанням до Конституційного Суду. Він дав мудре роз'яснення, не вказавши конкретного терміну, зазначивши, що це — предмет законодавчого регулювання. У разі ухвалення відповідного нормотворчого документа там це має бути визначено з урахуванням видів мирних зібрань та їхньої чисельності. Адже охоронці правопорядку мають по-різному готуватися до акції, в якій беруть участь 15 осіб і 100 тисяч. У рішенні КС також вказано, що терміни не повинні перешкоджати громадянам реалізовувати своє право на мирні зібрання.
На жаль, міліція і органи влади розглядають завчасне повідомлення як таке, що має дати можливість встигнути заборонити певне мирне зібрання. Через це під час акцій «Україна без Кучми» 2001 року ми подавали повідомлення про мітинг буквально за годину до його проведення.
«Те, що БЮТ лобіював, зараз могло б по них ударити»
— Коли ж нарешті це питання буде врегульовано законом?
— Наша громадська організація спільно з іншими підготувала проект закону «Про свободу мирних зібрань» і подавала його на розгляд до парламентів кількох скликань, починаючи з 2006-го. На жаль, його так і не встигли розглянути. Проект було створено разом з іншими громадськими організаціями, у ньому враховано європейський досвід, рішення Європейського суду з прав людини з цього питання (вони в Україні є джерелом права), рекомендації ОБСЄ. Законопроект дістав позитивний відгук Венеціанської комісії. Паралельно свій нормотворчий документ готувало Міністерство юстиції. Він суттєво відрізняється від нашого. Уряд подав свій законопроект до парламенту, а ми не змогли через зміни в його регламенті. Нині якщо подають другий проект закону на ту саму тему, то він вважається альтернативним. Раніше його можна було вносити будь-коли, тепер лише протягом 15 днів. Якщо цей термін пропущено, то секретаріат візьме документ до розгляду лише за умови, що перший законопроект не буде схвалено. Отож кабмінівський документ було схвалено в першому читанні, й зараз ми боремося, щоб не допустити цього в другому.
— Він такий реакційний?
— Судіть самі. 2003-го одночасно у російській Держдумі й Верховній Раді розглядали законопроект про мирні зібрання. В Думу його подав Михайло Касьянов, який на той час був прем'єр-міністром, у Раду — Леонід Кучма. Обидва документи були наче близнюки. В Росії його ухвалено, і нині, використовуючи його норми, розганяють людей, в тому числі й мітинги за участі самого Касьянова, котрий нині в опозиції.
До слова, в Україні кабмінівський проект пройшов завдяки голосам депутатів блоку Юлії Тимошенко і «Нашої України», тобто коаліції, яка була при владі. Вона була зацікавлена в тому, щоб обмежити свободу мирних зібрань. Якби той закон набрав чинності, то мітинг під Верховною Радою 27 квітня мав би інші наслідки. Те, що БЮТ тоді лобіював, зараз могло б по них ударити.
На початку 2000-х, коли органи влади просили заборонити проведення того чи іншого мітингу, суди апелювали до указу Президії Верховної Ради СРСР 1988 року, яким установлено, що про акції належить повідомляти за десять днів. Ми вважаємо, що цей указ не є чинним в Україні, тому що він суперечить Конституції. На наше переконання, відсутність повідомлення не є підставою для заборони мирних зборів. Воно потрібно лише для того, щоб місцева влада і правоохоронці підготувалися до захисту зібрання. Адже в рішенні Євросуду стосовно мирних зібрань, яке можна вважати класичним, зазначено, що в держави є позитивні обов'язки. Згідно з цим постулатом, функція правоохоронних органів — забезпечення права громадян на висловлення своїх точок зору, яким б вони не були — опозиційними чи провладними.
Локомотив історії
— Яка європейська практика з цього питання?
— У багатьох тамтешніх країнах, коли ви вважаєте, що ваш мітинг не треба захищати, переконані, що він пройде без ексцесів, то можете не повідомляти про його проведення. Якщо якісь ексцеси будуть, то ви не матимете претензій до органів влади, бо не повідомляли їх про свою акцію. Коли ви поінформували про свій намір провести мирне зібрання, а щось трапилося, то можете звернутися з претензіями, що вас погано охороняли, і вимагати відшкодування моральних і матеріальних збитків. Таку філософію було закладено в нашому законопроекті. Тобто відповідальність за порушення прав людини під час мітингів і демонстрацій повинні нести не тільки їхні учасники та організатори, а й влада і правоохоронці, якщо вони не виконали свій конституційний обов'язок з охорони мирних зібрань.
— У конституціях багатьох країн зафіксовано право на повстання. Дослідники навіть підрахували: в державах, де була жорстка заборона на них, протягом минулого століття сталося майже 700 переворотів. А країни, де таке право передбачено, є найстабільнішими, адже держава докладає максимум зусиль, аби повстання не відбулося.
— Мирні зібрання (а повстання — це їхній різновид) — локомотив історії. Будь-яка влада не вічна, поміняти її можна мирним шляхом, парламентським або збройним. Забезпечення свободи зібрань було вперше зафіксовано в декларації прав під час французької революції. Тоді ж було записано право на повстання.
— Нещодавно один із політологів навів таку цифру: наприкінці 2009-го у відносно благополучній Франції в акціях протесту взяли участь майже два мільйони чоловік, і це ніяк не зашкодило стабільності цієї країни.
— Звичайно, адже Франція — колиска революції. До слова, під час революції 1905 року в Російській імперії (Україна на той час входила до її складу) було проголошено три права: свобода совісті, слова і зібрань. Права на свободу слова і зібрань було проголошено й лютневою революцією 1917-го. Вони є дуже важливими, адже якщо люди їх не матимуть, то виходитимуть зі зброєю.
Фідель Кастро, захищаючи себе на суді після штурму Монкадо, сказав, що право на свободу зібрань є природним. Ще французькі філософи ХVIII століття виокремлювали права, дані людині природою, а не конституцією, законом чи королем. До них належать право на життя, а також на свободу зібрань. Навіть якщо воно не записано десь, воно однак є. Тим паче, якщо воно зафіксоване в Загальній декларації прав людини ООН 1948 року і в Європейській конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ці документи ратифіковано Україною. Згадується це право і в Конституції. Його треба виконувати. На жаль, з цим маємо проблеми.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- НЕДОСТУПНИЙ НОТАРІУС
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
назад »»»