МИТНИКАМ — НОВИЙ СТАТУС
Розмови про те, що вітчизняних митників треба озброїти ширшими повноваженнями, ведуть не один десяток років, проте далі розмов справа не йшла. І ось найближчим часом парламентові країни доведеться розглянути найсерйознішу спробу втілити цей намір у життя і ухвалити рішення про надання митним органам права провадити оперативно-розшукову діяльність і досудове слідство.
Працівники Державної митної служби забезпечують від чверті до третини надходжень до бюджету. Це найзручніший спосіб поповнення державної скарбниці. Адже сімдесят тисяч податківців, якими б розумними вони не були, не зможуть влізти в бухгалтерію кожного підприємства, як не можуть влізти в душу кожного платника податків. Все одно щось та приховає. А на кордоні набагато простіше: завозиш імпортні телевізори, холодильники, пилососи — частину їхньої вартості віддай державі. А тобі потім її компенсують твої покупці — ті самі платники податків, котрі від податківців якусь частину своїх доходів, хоч ненавмисно, а приховають.
Про те, що на митниці процвітає корупція і вона недодає значну частину коштів до бюджету, відомо навіть з народного фольклору. Реальні обсяги цього явища були приблизно встановлені навесні 2005 року, коли перший уряд Юлії Тимошенко ініціював проведення операції «Контрабанда — стоп!». Тоді мобільні групи з числа працівників СБУ та інших відомств зненацька з'являлися то на одному, то на іншому пропускному пункті й горе було тому з митників, кого спіймають на потуранні контрабандистам. Причому до складу бригад входили представники інших регіонів, аби якомога виключити ймовірність особистого знайомства того, хто перевіряє, з тим, кого перевіряють.
Унаслідок таких рішучих дій митні збори зросли в кілька разів, але через два-три місяці спецоперація завершилася, бо ні державою, ні якоюсь галуззю державного управління весь час керувати в авральному режимі неможливо. Мудрість державного діяча не в тому, щоб удало організувати певну тимчасову штурмівщину. Набагато складніше так розставити сили і засоби державних службовців, щоб навіть з певною поправкою на корупцію втрати від неї були мінімальні.
Один із таких кроків полягає у тому, щоб надати державній митній службі статус правоохоронного органу і силової структури. За радянських часів, як відомо, зовнішня торгівля була монополізована державою. Приватні особи практично могли перевезти через кордон лише те, що можна було підняти в руках. Найвищим шиком вважалося пригнати автомобіль, причому радянського виробництва, тільки виконаний в експортному варіанті. В межах Української РСР із цією роботою легко могли впоратися дві тисячі співробітників митної служби, які працювали в структурі загальносоюзного міністерства зовнішніх економічних зв'язків. Увесь тягар оперативно-агентурної роботи покладали на прикордонників, які перебували у складі КДБ, а кримінальні справи про контрабанду розслідували слідчі підрозділи органів державної безпеки, тобто того ж КДБ.
Після перемоги капіталізму наші найближчі сусіди по колишньому СРСР — Росія, Білорусь, Молдова, не кажучи про держави Прибалтики, докорінно змінили своє ставлення до митної служби. Її не лише виділили в окреме відомство, вона здобула право провадити оперативно-розшукову діяльність і досудове слідство. В країнах Заходу, до речі, то взагалі споконвічна практика. Лише в Україні митників у цих питаннях, як і раніше, обслуговують оперативники Державної прикордонної служби і слідчі СБУ.
Щороку митники України порушують близько трьохсот кримінальних справ за ст. 201 ККУ «Контрабанда», але майже всі потім передають для подальшого розслідування до Служби безпеки України. Це при тому, що ні для прикордонників, ні для спецслужби боротьба з контрабандою не є основним завданням. Такий стан речей призводить до того, що чимало корисної оперативної інформації пропадає марно, і багато зловмисників, які за інших обставин могли бути притягнуті до кримінальної відповідальності, уникають заслуженого покарання. Та, незважаючи на очевидність нерозумності подібної ситуації, керівництво СБУ усі ці роки вперто не хоче втрачати монополізм на розслідування контрабандних справ.
За логікою речей та усталеною європейською практикою, митники мали б розслідувати звичайну контрабанду, а спецслужба — саме ті її випадки, коли у змові зі зловмисниками діють корумповані співробітники митниці. Тобто справи, де поряд із ст. 201 фігурують ст. 364 («Зловживання службовим становищем»), 368 («Одержання хабара») та низка інших статей ККУ з розділу службових злочинів. Проте автори, передбачаючи можливий спротив з боку СБУ, пропонують компромісний варіант: право розслідувати чисту контрабанду мають отримати обидва відомства — СБУ і ДМСУ. За принципом: хто виявить злочин, той і розслідуватиме.
Таким чином, у разі схвалення законопроекту його реалізація не викличе необхідності реорганізацій в структурі СБУ. Бо вилучення ст. 201 ККУ з її компетенції неодмінно мало б викликати примусовий перехід сотень кваліфікованих слідчих із одного відомства до іншого, а це не сподобалося б жодному керівникові спецслужби. Але зворотний бік медалі — митникам доведеться створювати власний слідчий та оперативно-розшуковий апарат, як то кажуть, з нуля. Це, у свою чергу, потребує кадрового, організаційного, фінансового, матеріально-технічного, наукового, методологічного, інформаційного та іншого забезпечення. Не забуваймо при цьому, що додаткові штатні одиниці знадобляться не лише ДМСУ, а й органам прокуратури і суду, котрі зобов'язані будуть здійснювати нагляд за проведенням слідства, давати дозволи на проведення деяких специфічних оперативно-розшукових заходів. Усе це дає привід опонентам казати, що економічний ефект від новації ще вилами по воді писаний, а витрати ляжуть тягарем на бюджет уже сьогодні.
Проте пам'ятаймо, що це, можливо, саме той випадок, коли скупий платить двічі.
Юрій КОТНЮК
також у паперовій версії читайте:
- ЗАТРИМАНО ХАБАРНИКІВ
- П'ЯТНАДЦЯТИРІЧНА МАНДРІВНИЦЯ
- ХРОНІКА ПРИГОД
назад »»»