МАГІЧНА СИЛА ТЕЛЕЗВЕРНЕНЬ
Коли до народу звертається глава держави, ця подія, за великим рахунком, сама собою заслуговує на неабияку увагу. Отож не дивно, що недавнє звернення Віктора Януковича викликало в суспільстві чималий інтерес.
Проте не завжди такий інтерес переростає у просто-таки загальнодержавний резонанс. Скажімо, попередник чинного Президента звертався до народу часто. І що, хтось може пригадати більшість ключових меседжів Віктора Ющенка? Хіба що в період найбільшого політичного протистояння, котре завершилося «чотирикратним розпуском» парламенту минулого скликання. А ще? Отож-то й воно...
Як би хто не оцінював діяльність Віктора Андрійовича, він у своїх діях був більш-менш прогнозований. У перші місяці його «правління» суспільство покладало на нього великі надії, котрі мало не з кожним днем розвіювалися, ніби вранішній туман. А далі громадськість навчилася просто жити, не надто переймаючись тим, що робить глава держави, від якого очікували мало не дива. Знали головне — поки Віктор Ющенко перебуває при владі, Україна принаймні продовжуватиме своє існування. Кволе, невпевнене, але продовжуватиме. Це усвідомлення багатьох представників національної еліти (чи «еліти»?) заспокоїло настільки, що вони вирішили: так буде завжди.
Тим часом із приходом «на трон» нового президента ми отримали принципово нову порцію викликів. Недавнє звернення Віктора Януковича до народу перетворило це припущення на сувору реальність. Особливо за умови, що це звернення звучало в контексті «флотських» подій і усім, що з ними пов'язано.
Узагалі Віктор Федорович мав чудову «школу» спілкування з громадянами через телевізійний екран ще в часи своєї опозиційної діяльності. Він з'являвся в ефірі, прикрашений відповідним антуражем, чи й не частіше за чинного на той момент президента. Уже сам цей факт свідчив: певні здобутки за останню п'ятирічку Україна таки отримала. Бо чи міг би хтось уявити постійні телезвернення, скажімо, лідера «Нашої України» Віктора Ющенка або голови Соцпартії Олександра Мороза в період «пізнього» Леоніда Кучми?
А Януковичу це вдавалося, і він не мав наміру ігнорувати своє право голосу. У згаданих зверненнях він регулярно критикував «помаранчеву команду» за бездарні кроки, нерозуміння економічних реалій, погіршення життя.
Проте чи не найголовніша претензія Віктора Януковича до його опонентів полягала в тому, що вони (опоненти) не здатні об'єднати країну. Що влада продукує такі кроки, котрі загострюють протистояння. Так було в часи найактивнішого руху України в бік НАТО. Так було в період боротьби за визнання Голодомору геноцидом проти українського народу. Так було в моменти спроб гідного вшанування воїнів УПА...
І от часи змінилися. Нині Віктор Янукович сам має владу і фактично визначає державну політику на найближчі роки. Причому влада Віктора Федоровича значно монолітніша й потужніша за владу його попередника. Бо Ющенко, як відомо, парламентської підтримки не мав жодного разу. Сяку-таку опору в межах законодавчих стін із числа «помаранчевих» періодично отримувала лише Юлія Тимошенко.
Та Віктор Янукович «синдромом об'єднання» не страждає ні на йоту. Головний меседж його звернення закладено у цій фразі: «Я знаю, що МОЇ виборці підтримують кроки, зроблені мною протягом перших п'ятдесяти днів перебування на посаді Президента». Саме «мої» виборці.
Себто він орієнтується лише на ту частину суспільства, котра 17 січня і 7 лютого віддала йому свої голоси. До решти громадян йому, м'яко кажучи, зараз уже байдуже. Головне — задовольнити «своїх» виборців.
Варто звернути увагу ще на один показовий нюанс. По-перше, в команді чинного Президента не мали б забувати про те, що в першому турі Януковича підтримали заледве 35 відсотків виборців. Саме їх умовно можна назвати більш-менш стійким електоратом Віктора Федоровича, котрий цілком може підтримати його в будь-яких починаннях (можливо, навіть у намаганні відродження СРСР або чогось подібного). Це надто великий відсоток.
Одначе це також переконливо доводить, що цей відсоток становить меншість. Бо решта громадян (навіть з числа тих, хто підтримав Януковича у другому турі), «одобрямсами» не обмежуватиметься. Ці громадяни аж ніяк не наділяли главу держави правом пролонгувати термін перебування російського Чорноморського флоту на українській території. Виходить, інтереси більшості Віктор Федорович успішно проігнорував, у чому мимоволі зізнався у своєму зверненні до народу.
Наступний цікавий момент, що поки залишився поза межами широкого обговорення. Янукович наполягає, що «весь цивілізований світ схвально сприйняв результати моїх переговорів із президентом Медведєвим. У Вашингтоні, Брюсселі, усіх європейських столицях їх вважають безумовним успіхом України». Питання спірне, однак облишмо його на совісті нашого успішного переговорника. Бо ключовою є така фраза: «Незадоволеною залишилася тільки наша опозиція».
Та ні, Вікторе Федоровичу, не лише. Більшість громадян залишилася незадоволеною саме такими результатами ваших переговорів. Це означає, що український Президент (вочевидь, також мимоволі?) зарахував до лав опозиції щонайменше 55–60 відсотків своїх громадян. А це вже явна ознака згортання демократичних процесів. Хтозна, можливо, найпереконаніші симпатики Януковича вітатимуть і ці його «досягнення». Проте це буде не що інше як перемога меншості. Цього разу не тільки в межах парламенту, а й у масштабах держави.
Хоча, слухаючи загальну тональність звернення Віктора Януковича, можна засумніватися, що він на всі сто відсотків упевнений навіть у згаданих «своїх» виборцях. Адже червоною ниткою у зверненні проходить теза про необхідність соціальної захищеності громадян, котра можлива (згідно з особистим баченням Януковича) лише в контексті з «флотськими» домовленостями.
Щось подібне постійно звучало у виступах тоді ще кандидата в президенти Януковича. Наполягаючи на ухваленні законів про підвищення соцстандартів, він водночас пропонував... запровадити податкові канікули для малого та середнього бізнесу. Власне, більшої кількості взаємовиключних обіцянок не було в жодного претендента.
Утім, повернімося до звернення Президента. «Документи, підписані в Харкові, забезпечать нам суттєве зниження ціни на газ,— запевняє Віктор Федорович.— Це означає підвищення соціальної захищеності кожного українця».
Так, певне зниження ціни на газ справді можливе. Але не для нас (тобто звичайних громадян), а для власників великих підприємств, які, до речі, чудово знаючи про шалену енергоємність виробництва, не надто поспішають вдаватися до його переобладнання й модернізації.
Звичайно, підприємства мусять працювати — це можливість для утримання діючих і створення нових робочих місць. Проте це аж ніяк не ліквідовує неточностей у словах глави держави, котрі, нагадаємо, він адресує до єдиного носія влади в Україні, яким є народ. Бо він користується газом українського видобутку. І розмови про ймовірне його подорожчання (а не здешевлення) наразі не припиняються.
«Нам потрібні стабільність і розвиток, можливість нормально працювати, проводити реформи, дружити з сусідами. І ми досягнемо цього, так само як змогли дати належний опір противникам змін на краще»,— ще одна цитата з нинішнього звернення. Почекаємо змін на краще?
Ярослав ГАЛАТА
також у паперовій версії читайте:
- СВОБОДА НА ДОВГОМУ ЛАНЦЮЖКУ
назад »»»