9 ТРАВНЯ — ДЕНЬ МАТЕРІ
НАШ КАМЕРТОН — НАША НЕНЯ
Пісня, мов птаха, легко й дзвінко злетіла високо-високо, здається, огорнула весь світ і проникла в кожне серце. На сцені Національного палацу мистецтв «Україна» звучала «Ой сивая зозуленька» в обробці Леонтовича. Виконавці — родинний співочий гурт Ластов’яків «Світлиця» з Литви. Твір звучав а капела.
Найстарша учасниця сімейного гурту — Ірина Ільницька. Все свідоме життя прожила у Львові, але рід її з Волині. Має вроджений (у чотирьох поколіннях) талант вчителювання.
«На жаль, у Львові,— розповідає пані Ірина,— лишилися самі могили... Там відійшов у вічність чоловік, дві сестри... Довелося перебратись до доньки Оксани в Литву, куди вони з чоловіком після закінчення Дрогобицького педінституту (1981) отримали призначення на роботу».
Того ж року Оксана з чоловіком Романом Ластов’яком у містечку Мажейкяй у Литві заснували вокальний дует «Світлиця». З народженням донечок Іринки та Богдани дует переріс у однойменний родинний гурт. Моя розмова — з подружжям Ластов’яків.
— Як і коли виникла думка створити родинний гурт? Чому обрали саме назву «Світлиця»?
— У нас ця ідея визріла в Литві. Спочатку то був дует, а коли з'явилися діти та приїхала зі Львова мама, ми створили родинний гурт. Чому саме «Світлиця»? Назва пішла від пісні Ігоря Білозіра. Саме у її тексті ми знайшли найважливіші для себе слова: «Рідну домівку покинув, але ніщо не забув». Із цим ми і йдемо по життю. На чужині найважливіше — зберегти себе і свою мову, а також шанувати мову народу, серед якого живеш. Тому й несемо українську пісню по Прибалтиці та світу. І це не просто патетика, а потреба душі.
— Що для вас українська пісня? Яка улюблена в кожного?
— Це — як повітря, як сонце, без якого не можна жити. Улюблена пісня Оксани — її власна на слова Ганни Маняко «За те, що чекав». Із цієї пісні, власне, і почалася наша творчість. У Романа — «Пісня про маму». Слова та музика його. У Іринки та Богданки «Ой сивая зозуленька». Саме її виконували на ІІІ Форумі українців світу. В Ірини Ільницької — «Реве-гуде негодонька» на слова Лесі Українки. Можливо тому, що мама походить із Лесиного краю. Найкращим визнанням української пісні литовцями є той факт, що вони вважають твір «Рідна мати моя»... своєю народною піснею. А до національного фольклору литовці ставляться дуже трепетно. Про це свідчать масштабні фестивалі народної творчості. Наприклад, по тамтешньому радіо та на телебаченні звучать виключно литовська та кращі зразки закордонної музики. Чого, на жаль, ми не чуємо в українському ефірі. Взагалі, то окрема тема для розмови.
— Без якої пісні неможливий ваш репертуар?
— Наш репертуар — багатоплановий. Це народні пісні і власні твори, пісні сучасних авторів, класика. Маємо тематичні концерти (присвячені Тарасові Шевченку, Лесі Українці, Івану Франку), стрілецькі пісні, колядки, патріотичні. Жоден виступ не обходиться без пісні про Україну.
— У вас надзвичайно гарні костюми. Їх виготовляють на замовлення?
— Так, ми маємо кілька комплектів вбрання. Перші костюми були виготовлені в Україні. Маємо колекцію старовинних сорочок, подарованих шанувальниками. Молодша дочка Богданка чудово малює українські пейзажі, старша Іринка пише вірші та тексти до пісень.
— Де вдалося побувати «Світлиці» з концертами?
— Складно й перелічити де ми були. Це — вся Прибалтика, пів-України, Польща, Чехія, Словаччина, Югославія. Наші виступи завжди мають успіх, бо ми доносимо до глядачів найважливіше — сутність української душі. Якщо після наших співів у людей на очах з'являються сльози, значить ми недаремно проїхали тисячі кілометрів.
Змалку наші діти співають із нами. Найкращим спогадом є участь у першому Соборі духовної України в Коломиї. Донині виступаємо разом і маємо надію, що діти продовжать нашу справу.
— Чим займаєтеся на дозвіллі?
— Любимо подорожувати, особливо на байдарках. З малих літ доньки супроводжують нас. Пройшли пів-Латвії і майже всю Литву. Улюбленою українською стравою є борщ та вареники. До речі, литовці теж люблять ці страви. З українських класиків найбільше шануємо Миколу Леонтовича. А з сучасних композиторів — Володимира Івасюка та Ігоря Білозіра. Найулюбленіше місце на землі — Карпати. Відпочиваємо там душею.
— Ваша перша творча перемога, коли відчули, що «Світлиця» — «грім серед ясного неба»... Чим саме українська пісня розчулює серця?
— Найбільшою перемогою стали виступи на Форумах українців світу. А ось справжнім «громом серед ясного неба» був виступ у палаці «Україна». Таких оплесків ми не чули ніколи. Українська пісня має в собі таку енергетику, що розчулить будь-яке серце, але для цього слід мати талант, і виконувати її душею.
— Засновником вашого гурту є пані Ірина-старша? Певно, вона надихає й додає віри?
— Так, мама завжди попереду, а ми за нею. Вона дає нам приклад безмірної любові до нашої землі. Хто ж, як не вчителька української мови та літератури, має це робити?!
— Скільки пісень у вашому репертуарі? Чи маєте диски?
— Близько 300 пісень. За творчий період (а це 27 років!) ми випустили сім аудіопрограм: «За те, що чекав» (власні та народні пісні в супроводі бандури та гітари), «Їде весілля» (обрядові весільні пісні під музичний супровід), «Ой ударила куля» (стрілецькі пісні), «Моя Леся» (вірші Лесі Українки під музику), «Зійшла зоря» (колядки та щедрівки), «Моя, Україно» (сучасні українські пісні), «Ех забава» (весела естрадна програма).
У період становлення частенько брали участь у різноманітних заходах. Приміром, у Литві це конкурс «Співає сім'я», де отримували перші місця, а в Україні — «На хвилях Світязя», «Сім кольорів веселки».
Людмила ЧЕЧЕЛЬ
також у паперовій версії читайте:
- ЗІРКОВИЙ ТАНДЕМ
- У МОДІ — ВСІ КОЛЬОРИ РАЙДУГИ!
назад »»»