ЧИ ЛІКУВАТИМУТЬ ЗАДАВНЕНІ ХВОРОБИ?
Двійка з невеликим плюсом (2,2 бала) — таку оцінку дали експерти стану дотримання прав людини в Україні протягом минулого року за п'ятибальною шкалою. Чого можна очікувати в цій сфері у найближчому майбутньому?
Свободу врятує залежність
Сповзання у прірву повного нехтування правами і свободами не буде. Адже на відміну від багатьох недемократичних країн наша держава не має власного ресурсу, який би забезпечував її існування. Вона залежить від міжнародних кредитів, ринків, загалом від міжнародного співтовариства, тому змушена зважати на його реакцію.
Однак чинником, який може внести корективи, є парламентські вибори, котрі мають відбутися через два з половиною роки. Влада може використати цей час для того, щоб провести необхідні реформи, досягти прогресу і завдяки цьому здобути підтримку електорату. А може піти іншим шляхом: обмежити свободу настільки, щоб виграти перегони у незаконний спосіб. На думку виконавчого директора Української Гельсінської спілки з прав людини Володимира Яворського, важливим є нинішній рік. Коли владі вдасться зробити якісь позитивні кроки, якщо її рейтинг не падатиме так, як у демократичних сил у 2005-2006-му, то вона дозволятиме нинішній рівень свободи.
Однак, на переконання наукового керівника фонду «Демократичні ініціативи» Ірини Бекешкіної, рейтинги падатимуть обов'язково — це неминуче після кожних виборів. У березні 2005-го чинний на той час глава держави Віктор Ющенко мав рейтинг довіри 60% і навіть Верховна Рада — 52%. У Леоніда Кучми наприкінці 1999 року підвищився рейтинг. Виборчий період — час сподівань, це загальна закономірність. А невдовзі завжди настає розчарування. Воно тим масштабніше, чим більші обіцянки було роздано. Немає значення, хто переміг, адже обидва претенденти засипали електорат захмарними обіцянками. Наприклад, нинішнього року мінімальна пенсія має становити дві тисячі гривень. А де взяти кошти? Тож зниження рейтингу владної команди є неминучим.
За часів Леоніда Кучми послідовного авторитаризму майже не було, українці жили за умов напівдемократії, наголошує Ірина Бекешкіна. Траплялися ексцеси, але то були не централізовані, а місцеві ініціативи. Однак напередодні президентських перегонів 2004 року розпочалися утиски всіх і вся. Пані Бекешкіна висловлює побоювання, що подібне повториться з правами людини через рік. Адже парламентські вибори-2012 не за горами, свої обіцянки влада не виконає, тому що це однозначно зробити неможливо, люди будуть розчаровані, й вихід один: або програвати перегони, або вдатися до масштабних утисків.
Першими це відчують засоби масової інформації, насамперед телебачення, адже опозиція все-таки прокинеться, і їй буде що сказати. Ймовірний брутальний тиск на власників ЗМІ. Науковець зазначає, що цей її прогноз вже починає справджуватися. Неможливо не помітити, як ТБ нині змінилося. На телеекранах майже не побачиш експертів, самі лише політики і політологи.
Наскільки сильним є громадянське суспільство, щоб не допустити прогнозованого погіршення стану з правами і свободами? Коли з настанням кризи «Демократичні ініціативи» проводили соціологічне опитування, з'ясувалося, що вийти на вулиці з акціями протесту на захист демократичних завоювань готові 4,5% громадян. Це не так і мало, адже в Помаранчевій революції за весь час (за опитуваннями «Демініціатив») брало участь 15%, тобто 6,5 мільйона.
Непріоритетна сфера
Якими є «хронічні хвороби» у галузі прав людини? Аналіз представлено в експертному дослідженні «Український демократичний барометр». Зокрема, відомі правозахисники Євген Захаров і Володимир Яворський зазначають: протягом другої половини 2009-го ситуація в цій сфері погіршувалася — далося взнаки наближення президентських виборів. Права людини остаточно перестали бути пріоритетом для влади і опозиції.
Застосування катувань і свавільні чи необґрунтовані затримання та арешти залишаються системним порушенням прав людини. Відсутність ефективного розслідування з боку прокуратури (це визнано в багатьох рішеннях Європейського суду) сприяє створенню атмосфери безкарності.
Дотримання у суспільстві законів, що стосуються захисту прав і свобод, експерти оцінили в 1,9 бала. Однією з основних проблем тут є невиконання законодавства і відсутність механізмів, які змушували б до цього. Законодавством нехтують на всіх рівнях влади та всі її гілки. Проте, навіть отримавши рішення суду, людина не може захиститися, тому що майже 70% ухвал не виконують. Відсутність поваги до правосуддя, механізмів підтримки незалежності судів перетворюють захист прав людини на ілюзію.
Правоохоронні органи функціонують як каральна система. Слабкі повноваження омбудсмана та його пасивність роблять парламентський контроль за правами людини малоефективним.
Особливо чітко проблеми з правами людини видно в Європейському суді. Починаючи з 1997 року, коли Україна приєдналася до Конвеції про права людини, наша держава програла там понад шістсот справ. Співвітчизники переважно звертаються до страсбурзької Феміди з двох питань: невиконання рішень національних судів і тривалість судових процесів. Адже є випадки, коли розслідування в кримінальній справі триває дев'ять років, і весь цей час людина, вина якої поки не доведена, перебуває в слідчому ізоляторі. Згідно зі стандартами Євросуду, якщо цей етап розтягується більш ніж на три роки, це викликає багато запитань.
Кожне рішення Європейського суду має дві частини: індивідуальні та загальні заходи. До індивідуальних належить сплата компенсації та поновлення порушених прав заявника. Наша держава виконала в повному обсязі загальні й індивідуальні заходи лише щодо десяти рішень. Компенсацію сплачено за всіма рішеннями, а от із відновленням прав заявників є проблеми. Наприклад, у справах, де встановлено порушення права на справедливий суд. Таку справу потрібно переглянути, адже очевидно, що особу засуджено незаконно. Проте Верховний Суд відмовляє у перегляді. Неформальне пояснення звучить так: не хочемо створювати прецедент, адже деяких заявників засуджено до довічного позбавлення волі, а їх потрібно звільняти. Наразі найвища судова інстанція морально не готова переглядати рішення, де було допущено відверті помилки.
За даними загальнонаціонального опитування, проведеного фондом «Демократичні ініціативи» наприкінці 2009 року, в Україні не існує права на гідний людини рівень життя, права обирати владу та впливати на її рішення, права на справедливе судочинство, права бути захищеним від злочинності та від сваволі влади. 75% громадян вважає, що у нас немає рівності всіх перед законом. «Перевагами» користуються ті, хто має гроші (у цьому переконані 79% респондентів), і ті, хто має владу (73%). Дієвими механізмами, які дають можливість звичайним громадянам впливати на владу, опитані вважають вибори різного рівня. Методи, що використовують для захисту своїх прав у країнах розвинутої демократії, є малопопулярними (участь у громадських обговореннях — 7%, у діяльності політичних партій — 8%, судові позови до органів влади — 9%).
Що збирається робити чинна владна команда, аби розібрати «завали», які їй дісталися у спадок від усіх попередників? Поки що крім планів провести судову реформу ніяких інших намірів для поліпшення ситуації з правами людини не задекларовано. Чи не розійдуться слова з ділами в здійсненні довгоочікуваної реформи — покаже час.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- НАША ЛЮДИНА В ЄВРОСУДІ
- ПОЛІПШИТИ УМОВИ В СІЗО
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- НОВИЙ РЕКОРД
назад »»»