ПАЛИЧКА КОХА УПОВІЛЬНЮЄ НАСТУП
Витоки цієї хвороби сягають сивої давнини. Приміром, при обстеженні скелета людини, котра жила ще в кам'яному віці, вчені виявили туберкульозні ураження її грудних хребців. Знаходили їх і в єгипетських муміях, а на стінах гробниць, зведених у 2160–1335 роках до нашої ери, вчені віднайшли фігурки людей зі змінами, характерними для осіб, які потерпають від туберкульозу хребта і кульшового суглоба.
Згадки про цю недугу можна зустріти і в багатьох стародавніх літописах. Словом, туберкульоз існує стільки, скільки існує людство, тож за цей час він заподіяв багато лиха, викосивши сотні мільйонів, а то й мільярди землян. І тепер, коли ми навчились успішно боротися з багатьма захворюваннями, цю хворобу не ліквідовано в жодній державі світу. Україна, звісно, не виняток: нині на обліку в медичних закладах перебуває понад 500 тисяч громадян, які страждають на сухоти.
Про ситуацію, що склалася в нашій державі із захворюваністю на туберкульоз, заходи, до яких вдається держава щодо її поліпшення, я попросив розповісти доктора медичних наук, професора Світлану Черенько — голову Комітету з питань протидії ВІЛ-інфекції/СНІДу та іншим соціально небезпечним хворобам МОЗ України.
— Якщо говорити загалом про захворюваність на туберкульоз у світі, то в другій половині минулого століття ситуацію вдалося дещо стабілізувати. Проте ненадовго: на початку 90-х років Всесвітня організація охорони здоров'я оголосила його глобальною проблемою,— говорить Світлана Олександрівна.— Це не дивно, бо він щороку уражає дев'ять-десять мільйонів осіб, з яких чотири-п'ять мільйонів помирають. Коли людство не вдасться до більш дієвих заходів, то вже у 2020 році кількість інфікованих може сягнути мільярда землян. Якщо говорити про Україну, то, починаючи з 1990 року, ситуація з цим захворюванням почала різко погіршуватись і в 1995-му досягла критичної точки.
— Які, на Ваш погляд, чинники призвели до цього?
— Однозначно на це запитання не відповісти. Загострення ситуації пов'язано як із зовнішніми факторами, наприклад зі зростанням темпів захворюваності у світі, так і внутрішніми. На початку 90-х років більшість українців опинилася за межею бідності: люди, насамперед пенсіонери, не мали грошей на шматок хліба, не кажучи про повноцінне і збалансоване харчування, нормальний відпочинок тощо. А хвороба, про яку говоримо, «любить» передовсім тих, хто належить до так званих незахищених верств населення.
Захворюваність на туберкульоз набирала обертів, але водночас відбувалося руйнування матеріально-технічної бази, скорочення кадрового потенціалу протитуберкульозної служби: тільки упродовж 1990–2001 років ліквідували 52 протитуберкульозні диспансери і 39 протитуберкульозних санаторіїв, скоротивши понад сім тисяч диспансерних і майже десять тисяч санаторних ліжок.
На жаль, більшість медичних працівників загальної лікарської мережі не володіла й досі не володіє методикою діагностики туберкульозу, тому це захворювання виявляють у пацієнтів запізно. В багатьох закладах МОЗ хронічно не вистачає лікарів-фтизіатрів, оскільки посади цих фахівців донедавна теж неухильно скорочували. Ще однією з причин, за яких погіршилася ситуація, є відсутність ефективного контролю за хворими, котрі проходять амбулаторне лікування. Нагадаю: наприкінці 90-х років уряд передбачив ставки патронажних сестер для контрольованого лікування на амбулаторному етапі, але з різних причин у багатьох регіонах ці ставки не запроваджено.
На ситуацію негативно вплинув і хіміорезистентний туберкульоз — різновид хвороби, надзвичайно стійкий до медпрепаратів і на який страждають майже 40 тис. осіб. Туберкульоз із множинною лікарською стійкістю спостерігається майже у дев'яти відсотків хворих. Це зумовлено тим, що до 2000 року не закуповували антимікобактеріальні препарати і пацієнти лікувалися хаотично, тобто одним-двома препаратами замість чотирьох-п'яти, і не шість–вісім місяців, як належить, а тільки чотири-п'ять. Поганий контроль за лікуванням, його незавершеність сприяють виникненню цього різновиду туберкульозу, який підвищує ризик інфікування здорового і дитячого населення. Лікування хворих, які потерпають від лікарсько-стійкого туберкульозу, потребує значно більше часу — замість шести–восьми місяців — два роки, і коштує майже в сто разів дорожче, ніж лікування туберкульозу, чутливого до протитуберкульозних препаратів.
Інтенсивне зростання захворюваності спостерігається в пенітенціарній системі. З часом хворі виходять на волю і активно поширюють недугу. До речі, розрахунковий показник захворюваності серед ув'язнених у 50–70 разів перевищує показники з-поміж цивільного населення, а смертність у 30 разів є вищою.
— Окрім легеневого, існує ще й позалегеневий туберкульоз. Чи багато хто у нас потерпає від нього?
— Позалегеневий туберкульоз — це туберкульоз різних органів, крім легень. Скажімо, шкіри, кісток і суглобів, лімфатичних вузлів, органів черевної порожнини тощо. Він не є менш небезпечний, ніж той, що уражає легені. Щоправда, від нього страждає значно менше людей. Якщо говорити конкретніше про цю хворобу, то в структурі захворюваності позалегеневим туберкульозом ураження органів дихання становить 62 відсотки, кістково-суглобове — 18 відсотків, периферичних лімфовузлів — п'ять відсотків, центральної нервової системи і мозкових оболонок — 1,3 відсотка.
— Чи правда, що туберкульоз часто уражає ВІЛ-інфікованих?
— Контингент хворих на сухоти серед цієї категорії населення постійно зростає. Водночас збільшується і кількість померлих, які потерпали від ВІЛ-інфекцій і туберкульозу.
— »Намалюйте», будь ласка, соціальний портрет тих, хто вперше захворів на сухоти.
— Стати їх жертвою може практично кожний громадянин, незважаючи на соціальний статус, статки: серед хворих трапляються і заможні люди, хоча вкрай рідко. Загалом з-поміж тих, хто потерпає від палички Коха, понад 50 відсотків становлять особи працездатного віку, які не працюють, більш ніж десять відсотків — пенсіонери, близько трьох відсотків громадяни, котрі повернулися з місць позбавлення волі й не мають постійного місця проживання. Загалом у структурі захворюваності десь 70 відсотків хворих — це представники соціально незахищених верств населення.
— Останнім часом ситуація із захворюванням на туберкульоз дещо поліпшується...
— У 2005 році на сухоти страждало 84,5% на 100 тис. населення. Однак протягом останніх чотирьох років темпи захворюваності уповільнилися: порівняно з 2005 р. вони на 14 відсотків є нижчими. А рівень смертності знизився на 29 відсотків.
— Як удалося цього досягти?
— У 2007-му в Україні було ухвалено Загальнодержавну програму протидії захворюванню на туберкульоз у 2007–2011 роках. Того ж року для її реалізації з державного бюджету виділено понад 200 мільйонів гривень, що дало змогу забезпечити протитуберкульозні заклади необхідними ліками державним коштом. Для подолання кадрової кризи, починаючи з 2008 року, МОЗ дозволяє працювати на посадах бактеріологів, мікробіологів, біологів і біохіміків спеціалістам, які не мають медичної освіти. Зокрема, із числа випускників вищих медичних навчальних закладів у 2008 році, які навчалися за державним замовленням, посади лікарів-фтизіатрів у медичних закладах обіймали 75 осіб, а лікарів-лаборантів — 53. Торік аналогічні посади обіймали 156 чоловік.
Останнім часом значно поліпшилось фінансування заходів, спрямованих на профілактику, діагностику та лікування хворих на туберкульоз. Загалом минулого року на реалізацію програми боротьби з туберкульозом асигновано (з різних джерел фінансування) понад 535 мільйонів гривень. Уже це дало можливість знизити кількість осіб, інфікованих паличкою Коха. Покращення фінансування дозволило удосконалити проведення лабораторних досліджень, поліпшилася результативність профілактичних оглядів. Насамперед завдяки придбанню сучасного рентгенологічного обладнання, в тому числі цифрових стаціонарних і пересувних флюорографів. Удалося охопити відповідними обстеженнями чимало осіб, які входять до так званих груп ризику. Маємо центральну референс-лабораторію та лабораторну мережу, яка дає змогу проводити мікробіологічну діагностику туберкульозу. Словом, останнім часом багато зроблено для призупинення поширення цього захворювання. Якщо подібні заходи проводитимуть надалі, то зможемо суттєво знизити темпи поширення палички Коха.
Я і мої колеги раді зрушенням, що сталися упродовж останніх років. Так, вони недостатні, але вони є. Вже один цей факт додає сил у боротьбі з епідемією. Водночас розуміємо, що потрібно докласти величезних зусиль для кардинальних змін. Для цього, зокрема, потрібно оновити матеріально-технічну базу в протитуберкульозних закладах. Слід продовжити роботу з укомплектування медичних закладів фахівцями-фтизіатрами, створюючи для них комфортні умови для роботи.
Інтерв'ю провів Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ОСТЕОПОРОЗ І ОЛІЯ ЛЬОНУ
- СКЛЯНКА КАРТОПЛЯНОГО СОКУ
- ВОЛОКНИСТА ЇЖА ЗМІЦНЮЄ ІМУННУ СИСТЕМУ
- САМОТНІСТЬ ЗАРАЗНА
назад »»»