«ДИТЯЧА» ЮСТИЦІЯ
Багаторічна підготовча робота з упровадження спеціалізованої системи правосуддя, яка опікуватиметься справами неповнолітніх правопорушників, завершилася створенням проекту концепції її вітчизняної моделі. Палкі оборонці цієї ідеї переконані: запровадження ювенальної юстиції не тільки знизить рівень злочинності серед підлітків, а й сприятиме дотриманню прав дітей.
ЯК ЗАСІБ ВИРІШЕННЯ НЕДИТЯЧИХ ПРОБЛЕМ
На рахунку неповнолітніх 15–17 тисяч злочинів щороку
Протягом останніх семи років в Україні кількість правопорушень, скоєних підлітками, зменшується. Однак щорічно на рахунку неповнолітніх 15–17 тисяч злочинів. Тому в десяти навчально-виховних колоніях нині перебувають майже 1100 підлітків. За інформацією, яку навело Міністерство юстиції, ще майже тисяча дітей очікують вироку суду, їх утримують у 32 слідчих ізоляторах, де є відділення для неповнолітніх.
У світі вже давно зрозуміли, що витрачати кошти на утримання мережі закладів закритого типу для дітей — справа малоперспективна. Краще вкласти ці капітали у створення системи ювенальної (простіше кажучи, дитячої) юстиції, яка, обираючи покарання неповнолітнім, ураховуватиме їхні психофізіологічні особливості, стоятиме на сторожі прав дитини-жертви і дитини, котра скоїла злочин, а також у профілактику кримінальних проявів з боку цієї частини суспільства.
Дехто вважає, що злочин є злочин, незалежно від того, скоїв його дорослий чи дитина. Тож навіщо вигадувати якісь особливі підходи, заплутувати й ускладнювати систему правосуддя? Скептиків можна спробувати переконати на типовому прикладі. Хлопчика-новачка, який мав нещастя користуватися дорогою мобілкою, гроші на яку виділили не тільки батьки, а й численна рідня, із заздрощів побили однокласники. Мати звернулася до міліції, однак там пояснили: потерпілому завдано легких тілесних ушкоджень, через те, що зловмисники є неповнолітніми, суд винесе вирок із відстрочкою покарання (більше відомий під назвою «умовний»). Тому вартові правопорядку не бачать сенсу займатися цією справою, тим паче, що нерозкритими є багато тяжчих злочинів. Безрезультатним виявилося і звертання до директора школи, адже бійку підлітки зчинили за її межами. Злочин залишився без кари, і є велика небезпека, що це призведе до соціальної деградації зловмисників, потягне за собою небезпечні рецидиви.
Ось тут у нагоді стала б ювенальна юстиція. Неповнолітнім хуліганам допомогли б усвідомити те, що вони скоїли. Справа завершилася б або щирим каяттям, або суддя обрав би адекватне покарання для розбишак, до якого б неодмінно входила низка виховних заходів. Тобто чинну модель реагування на злочинну поведінку неповнолітніх необхідно переглянути, тому що вона є малоефективною.
Сприйняти свій вчинок як відхилення від норми
Те, що відповідати за скоєне дорослі й діти повинні по-різному, було покладено в основу закону Російської імперії (до складу якої входила Україна) з довгою назвою: «Про зміну форм та обрядів судочинства у справах про злочинні діяння малолітніх та неповнолітніх, а також законоположень про їх караність», ухваленого 1897 року. Тоді ж у Харкові, Києві, Одесі, Катеринославі та Миколаєві почали діяти ювенальні суди. Їх створювали за рішенням органів місцевого самоврядування, фінансували за рахунок місцевого бюджету. Дію «дитячих» судів часто регламентували місцеві нормативно-правові акти.
Однак 1918-го цю гілку правосуддя було ліквідовано, а повноваження розглядати справи щодо підлітків поклали на несудові адміністративні органи — комісії у справах неповнолітніх. Постановами Центрального виконавчого комітету і Ради народних комісарів СРСР 1935 р. вік, за якого наставала кримінальна відповідальність, було знижено до 12 років. Тоді ж було відновлено застосування до неповнолітніх усіх видів покарань, ліквідовано окреме провадження у справах неповнолітніх та комісії у справах неповнолітніх. На початку Великої Вітчизняної війни кримінальну відповідальність дорослих і дітей зрівняли. Таким чином радянську ювенальну карну політику було остаточно переорієнтовано на репресивний ухил.
Нині в Україні спостерігається інтерес до запровадження ювенальної юстиції. Фахівці та правозахисники тривалий час вивчали кращий закордонний досвід, аби обрати найоптимальнішу модель, з цього питання написано кілька наукових праць. Одним із піонерів у запровадженні ювенальної юстиції на практиці став голова Білоцерківського (Київщина) міського суду Володимир Санін. На підставі його експериментального досвіду проводять тренінги в інших областях. В їх основу покладено принцип: неповнолітньому правопорушникові належить допомогти сприйняти свої вчинки як відхилення від норми, надати можливість виправити те, що сталося, і обов’язково викликати бажання ніколи не повторювати подібного.
Науковий співробітник Українського науково-методичного центру практичної психології та соціальної роботи Академії педагогічних наук Юрій Луценко наголошує: у ст. 6 Кримінально-виконавчого кодексу йдеться про те, що кінцевою метою перевиховання засуджених є виправлення. А це неможливо без урахування психофізіологічних особливостей неповнолітнього злочинця. Саме ювенальна юстиція переорієнтовує правоохоронців у боротьбі із суспільно небезпечними діяннями підлітків на попередження хибної поведінки. Такий напрям кримінальної політики щодо неповнолітніх визначено у «Національному плані дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини на 2006–2016 роки».
Коли йдеться про ювенальну юстицію, то деякі вітчизняні науковці й практики вважають, що слід не створювати її, а сприяти становленню, розбудовувати. Підставою для цього вони вважають наявність в нашій правовій системі певних компонентів «дитячої» юстиції (окремих статей Кримінального кодексу, ухвал Верховного Суду). Показово, що проект технічної допомоги за сприяння уряду Канади, який стартував нинішнього року, має назву «Реформування ювенальної юстиції в Україні».
Яким є підсумок діяльності на цих теренах? Міністерство юстиції за участі громадських організацій та іноземних фахівців розробило проект концепції юстиції для дітей. За словами заступника міністра Валерії Лутковської, його відправлено на експертизу до Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ). Коли буде отримано позитивний висновок, документ спрямують главі держави для затвердження.
Чому таке корисне починання, підкріплене позитивними прикладами інших країн, так повільно і важко пробиває собі дорогу у нас?
Експерти-правники вбачають причину у тому, що українське суспільство поки що не готове повною мірою сприйняти права дитини як систему. Не усвідомило воно й обов'язків щодо дитини, тому про належне їх виконання теж не йдеться. Необхідна велика просвітницька робота, яку слід починати з азів — поширення знань про права дитини. Наступним кроком має стати формування поваги до неї. Адже, як зауважив під час недавнього візиту в Україну відомий правозахисник, колишній міністр юстиції Франції Робер Бадінтер, як суспільство ставиться до дітей, так вони ставитимуться до нього, коли стануть дорослими.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- СКЛАДОВА ДЕРЖАВНОЇ РЕФОРМИ
- РЕЄСТРУВАТИСЯ НЕ ПОСПІШАЮТЬ
назад »»»