ДОЗИМЕТРИ ЗАШКАЛЮВАЛИ, ЛЮДИ ВИТРИМУВАЛИ
Не всі знають, що з перших годин після Чорнобильської катастрофи люди в погонах вступили у смертельний двобій з радіацією — ціною власного здоров'я й життя рятували Україну та Європу.
І коли б не вони, то, як стверджують експерти, наслідки трагедії були б значно страшнішими. Наприклад, довелось би евакуювати населення не 90 населених пунктів, а, можливо, 150–180. Саме професійні, скоординовані дії військових дозволили локалізувати масштаби аварії в максимально короткі строки. Поки мільйони українців додивлялися ранкові сни, сотні офіцерів і солдатів хімічних, інженерних військ, цивільної оборони захищали їх від «мирного атома»...
1.
Капітан Сергій Володін уранці 26 квітня 1986-го проводив з повітря радіаційну розвідку території, прилеглої до ЧАЕС.
— Перед вильотом мені сказали: «Щось сталося і про всяк випадок потрібно заміряти рівень радіації»,— розповідає офіцер.— Та коли наш МІ-8 почав наближатись до станції, вимірювальні прилади почали зашкалювати.
Приблизно в цей же час радіаційну розвідку проводили і воїни взводу радіаційної та хімічної розвідки старшого лейтенанта Олександра Логачова, які були підняті по тривозі серед ночі і форсованим маршем ще вдосвіта прибули до Прип'яті. Зокрема сержант Сергій Власкін, молодші сержанти Євген Темиргалієв, Георгій Ісламов, незважаючи на небезпеку, проникли на бойовій розвідувальній машині, обладнаній радіаційно-вимірювальними приладами, безпосередньо до зруйнованого реактора, ретельно обстежуючи кожен метр навколишньої території та наносячи на карту найбільш заражені ділянки. І вже о 12-й годині урядова комісія на чолі з Борисом Щербиною — заступником голови Ради міністрів СРСР — володіла інформацією.
Саме дані радіаційної розвідки, проведеної екіпажами капітана Сергія Володіна та старшого лейтенанта Олександра Логачова змусили урядову комісію ухвалити кілька важливих рішень. Наприклад, про евакуацію жителів Прип'яті. Бо, як розповідав мені один із учасників тих подій, коли заговорили про необхідність відселення людей, дехто з урядовців побачив у цьому прояви паніки. І саме ці дані, з якими ознайомився Борис Щербина, переважили всі аргументи противників евакуації. Тож 27 квітня понад 40 тисяч жителів міста залишили свої домівки...
2.
Мені доводилось спілкуватися з багатьма чорнобильцями — як з рядовими, так і з високопосадовцями, в руках яких тоді знаходились долі десятків тисяч людей.
Народний депутат України Іван Плющ — один із них. Нагадаю, що навесні 1986 року Іван Степанович очолював Київський облвиконком і теж брав активну участь у ліквідації наслідків аварії.
— Персонал станції, насамперед її керівництво, знало як діяти у випадку так званої позаштатної ситуації,— розповідає він.— Але коли на четвертому енергоблоці стався справжній, а не умовний, вибух, багато хто розгубився. А ось військові, котрі почали прибувати на станцію вже вранці 26 квітня, діяли впевнено і грамотно.
Утім, то був лише початок: основний тягар робіт, пов'язаних із ліквідацією наслідків лиха ліг на плечі людей у погонах...
— Не буде перебільшенням, коли скажу, що саме військові виконали левову частку робіт, пов'язаних із усуненням наслідків Чорнобильської катастрофи,— розповідав мені колишній начальник штабу цивільної оборони УРСР генерал-лейтенант Микола Бондарчук.— Скажу більше: ті завдання, які вони виконували, були унікальними. Наприклад, військові льотчики контролювали гази, що виходили з реактора, заміряли їхню температуру. При цьому особливо відзначився полковник Волкозуб, який, використовуючи 300-метровий трос з термопарою на кінці, заміряв температуру над реактором на висоті 50, 40 і навіть 20 метрів!.. Військові льотчики А. Серебряков, С. Володін, Б. Нестеров визначили маршрути підльоту до реактора, у розлом якого вертолітники скинули понад 16 тисяч тонн різних матеріалів. Зокрема понад тисячу тонн свинцю й доломіту — для охолодження ядерного реактора та поглинання його тепла, близько двох тисяч тонн піску і глини, які мали загасити графіт, що тлів, обмежуючи таким чином викидання продуктів розпаду з активної зони.
А ось як оцінював дії льотчиків і військових Валерій Легасов — академік Академії наук СРСР, який брав активну участь у ліквідації наслідків аварії і згодом трагічно пішов з життя:
«Дуже чітко працювали вертолітні групи, які показували приклад високої організованості. Попри будь-яку небезпеку, всі екіпажі прагнули виконувати завдання, якими б важкими і складними вони не були.
На плечі армії було покладено роботи не лише на станції, а й у 30-кілометровій зоні: дезактивація сіл, селищ, доріг. Мені жодного разу не довелося бути свідком випадку, коли б військові нехтували своєю роботою».
3.
За свідченнями очевидців, найбільш брудні, небезпечні роботи, пов'язані з мінімізацією та ліквідацією наслідків катастрофи, виконували солдати Радянської армії.
«На перший погляд, події минулої війни та ліквідація наслідків Чорнобильської катастрофи не мають між собою нічого спільного,— зауважив колишній начальник інженерних військ Київського військового округу генерал-лейтенант Олександр Корольов.— Насправді ж їх єднає те, що і там, і тут головною дійовою особою був солдат, який і виніс весь тягар війни та ліквідаційних робіт. Якщо на фронті наших солдатів косили ворожі кулі, то тут, у Чорнобилі, їм загрожувала радіація — ворог невидимий, але не менш небезпечний...»
Олександр Сергійович знає, про що каже: вже 29 квітня сили понтонно-мостового полку, який прибув до Чорнобиля з Києва, забезпечували евакуацію через річку Прип'ять населення десятків сіл, що зазнали найбільшого радіаційного забруднення.
— Мої підлеглі споруджували дамбу від Чорнобиля до Прип'яті, яка б захистила від можливих повеней,— розповідав генерал Корольов.— А також влаштовували пункти дезактивації, огороджували так звану зону відчуження, розчищали дах реактора від шматків графіту та покривали його свинцевими листами.
Лише за перші п'ять місяців військовослужбовці дезактивували близько 150 населених пунктів, вивезли сотні тисяч кубометрів землі, в якій уміст цезію-137, стронцію-90 перевищував допустиму норму в десятки разів. Там, де рівень радіації сягав критичних позначок, працювали тільки військовики: солдати й офіцери частин та підрозділів хімічних, інженерних військ, а також цивільної оборони.
Роботи велися цілодобово змінними командами чисельністю до шести тисяч чоловік. І вже 10 травня 1986 року, завдяки вивезенню найбільш активних фрагментів, рівень потужності дози гамма-випромінювання вдалося знизити в 10–20 разів і підготувати фронт наступних робіт.
Часто нашим воякам доводилося працювати без елементарних засобів захисту. Молоді хлопці, які в перші дні після аварії брали участь у ліквідації її наслідків, побували в справжнісінькому атомному пеклі. І все ж,— підсумовує мій співрозмовник,— не пригадаю жодного випадку, коли б хтось із них відмовився виконувати наказ командира. Втім, офіцери перебували не в кращому становищі, особливо командири підрозділів: вони не ховалися за спини підлеглих.
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- ВИКЛИКАЄТЬСЯ СВІДОК...
назад »»»