ХТО ПОДБАЄ ПРО ЗАПАСНИКА?..
Якщо про проблеми офіцерів і прапорщиків, котрі служать у Збройних Силах, інших військових формуваннях, урядовці й політики, особливо напередодні чергових виборів, згадують і навіть намагаються якось їх вирішувати, то ця категорія наших співвітчизників перебуває, як мовиться, в «тіні». Між тим проблем у них стільки, хоч греблю гати.
ТИСЯЧІ КОЛИШНІХ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ УКРАЇНСЬКОГО ВІЙСЬКА ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ ОПИНЯЮТЬСЯ БІЛЯ РОЗБИТОГО КОРИТА
Практично всі вони мають соціальне забарвлення і пов'язані з невиконанням державою взятих нею зобов'язань. Приміром, згідно з чинним законодавством, зі збільшенням військовослужбовцям розміру грошового забезпечення мусять «автоматично» зростати пенсії військових пенсіонерів. Так ось, грошове забезпечення офіцерів і прапорщиків ЗС протягом останніх 18 років зростало шість разів, але на відповідний перерахунок пенсій держава спромоглася лише один раз. Упевненості, що з черговим підвищенням грошового забезпечення військовиків збільшаться і пенсії, немає: законодавство дає змогу урядовцям «маневрувати» в цьому питанні.
— Ми не потрібні ні державі, ні суспільству,— переконані сивочолі ветерани, які значну частину свого життя віддали армійській службі.— Чим ми завинили, що до нас так ставляться?
Закони ухвалили, а про виконання забули?..
На початку 90-х років в Україні дислокувалося мільйонне військове угруповання. З проголошенням незалежності держава приступила до формування власних Збройних Сил. Мільйонна армія (зі зрозумілих причин) була нам не потрібна і, починаючи з 1992 р., почалося її реформування, в ході якого сотні частин наказали довго жити.
Серед скорочених військовослужбовців були десятки тисяч тих, у яких не було права не те що на отримання пенсій, а навіть власного житла. Скільком офіцерам тоді зіпсували кар'єру, а то й поламали долі, одному Богові відомо.
У 2003-му цей процес пришвидшився: розпочалося скорочення, яке, зважаючи на його масштаби, порівнювали зі скороченням Радянської армії у 1961 році, коли, нагадаю, Микита Хрущов своїм вольовим рішенням звільнив понад мільйон чоловік.
— Нам потрібна армія, яка б могла за потреби виконати свій обов'язок і захистити народ та державу,— говорив тодішній міністр оборони Євген Марчук.— Тому маємо перейти від кількісних показників до якісних, аби бюджет МО був не бюджетом «проїдання», а бюджетом розвитку Збройних Сил.
Слід віддати належне Євгенові Кириловичу: при його активному лобіюванні (у кращому розумінні цього слова) парламент ухвалив Закон «Про державні гарантії соціального захисту військовослужбовців, які звільняються зі служби у зв'язку з реформуванням Збройних Сил України, і членів їх сімей». Це був перший в історії України та її війська закон, яким було визначено порядок вирішення соціальних проблем військовиків, котрі вимушено залишали армію. Наприклад, ним передбачалося, що військовослужбовці, звільнені після 1 січня 2004 року, мають право на соціальну і професійну адаптацію за рахунок держави.
Проблеми, пов'язані з цивілізованим входженням колишніх захисників Вітчизни у цивільне життя, відображені й у Програмі реалізації концепції кадрової політики в Збройних Силах України. Цим документом передбачено перенавчання і працевлаштування лише осіб, звільнених зі Збройних Сил, інших силових відомств через скорочення або стан здоров'я.
Для координації цього процесу існує Державний департамент адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів. За словами його директора Ігоря Холоші, для військових, зважаючи на наявність законодавчої бази, створено умови для підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації, а також подальшого працевлаштування, надання консультаційної, правової й інформаційної підтримки.
Фахівці департаменту зробили необхідні розрахунки щодо вартості надання цих послуг. Скажімо, торік перенавчання одного військовика коштувало понад три тисячі гривень, а сприяння в його працевлаштуванні — більш ніж 500 гривень. Суми, погодьтеся, не такі й астрономічні.
Фінансування заходів, спрямованих на вирішення соціальних проблем колишніх захисників Батьківщини, «шкутильгає», як кажуть, на обидві ноги. Тому часто людям доводиться розраховувати на власні сили і можливості, особливо щодо працевлаштування. Кожний цю проблему розв'язує індивідуально. Приміром, нині з-поміж приватних таксистів часто можна зустріти капітанів, майорів і навіть полковників, які ще недавно вірою і правдою служили державі. Колишні військовики йдуть працювати охоронцями у приватні фірми, де платять не так багато. Проте куди подінешся, коли з дипломом про вищу освіту не маєш професії, що користується попитом на ринку праці й дає змогу отримувати більш-менш гідну зарплату?
Незважаючи на те, що гроші з державної скарбниці не виділяють, чиновники, відповідальні за адаптацію колишніх військовослужбовців, кажуть, що процес цей відбувається. При цьому апелюють конкретними цифрами і фактами. Грішать проти істини? Ніскільки.
Закордон нам допоможе?
Україні не звикати звертатися по допомогу до різних міжнародних організацій для вирішення своїх болючих проблем. Соціальна адаптація колишніх військовиків теж не стала винятком: саме їм мають завдячувати своїм перенавчанням і працевлаштуванням тисячі українських офіцерів. Починаючи з 90-х років, вони, а також уряди багатьох держав світу асигнували на розв'язання соціальних проблем українських вояків мільйони американських доларів. І нині не стоять осторонь зазначених проблем: в Україні діють майже 20 подібних структур. Зокрема Міжнародний фонд Євразія, Ресурсний та кар'єрний центр для звільнених військовослужбовців Збройних Сил, Громадський рух «Ліга офіцерів Севастополя».
— Суттєву допомогу нам надали і надають НАТО, ОБСЄ, інші міжнародні структури,— говорить Ігор Віталійович.— Спираючись на підтримку директорату Північноатлантичного альянсу з економічних питань та оборони, реалізуємо в Україні два проекти, які дали змогу у 2008–2009 роках майже півтори тисячі колишніх військовиків пройти відповідну перепідготовку.
Програмою Альянсу передбачено отримання нових спеціальностей: «Економіка підприємства», «Інформаційні технології в бізнесі», «Управління персоналом». У Севастополі кілька груп колишніх військових моряків пройшли спеціальний курс навчання, після чого вони можуть працевлаштуватися на цивільних суднах. Привабливими, зважаючи на кількість слухачів, є курси, на яких вивчають іноземні мови: англійську, італійську, французьку, німецьку. Знаю випадки, коли володіння однією з них дало змогу офіцерам-запасникам вдало працевлаштуватися у солідних іноземних компаніях, що працюють на українському ринку. До речі, нещодавно в Харкові 50 офіцерів-запасників сіли, як мовиться, за парти, бажаючи отримати цивільні спеціальності. Вони, зокрема, опановують маркетинг на ринку товарів і послуг, менеджмент підприємницької діяльності та інші професії. Перенавчання проходить на базі Харківського національного технічного університету «Харківський політехнічний інститут». Передбачається, що з часом за допомогою урядів Данії та Нідерландів запрацюють мовні курси і в провінційних містах, зокрема в Чугуєві.
ОБСЄ, яка з розумінням ставиться до наших проблем, теж надає допомогу в їхньому розв'язанні. За активного сприяння цієї поважної організації в 30 містах України на курсах професійної перепідготовки для звільнених військовослужбовців упродовж останніх двох років навчалися понад дві тисячі осіб. У Білій Церкві, Бердичеві, Житомирі, Луганську, Харкові, Миколаєві охочі опановували такі спеціальності, як: «Менеджмент фінансово-економічної безпеки і маркетинг на ринку товарів і послуг», «Адміністративний менеджмент, маркетинг», усього близько 20 спеціальностей. Тривалість навчання — 500 академічних годин.
Для надання допомоги долучаються також уряди багатьох країн (Нідерландів, Данії, Польщі, Фінляндії, Болгарії, Словаччини, Латвії та Естонії, Люксембургу). Лідером у цій благородній справі є уряд Норвегії. Адже завдяки фінансовій допомозі норвежців у нас успішно реалізується проект, яким передбачено професійну перепідготовку колишніх військовослужбовців, їхнє перенавчання. Найефективніше він виконується у Криму, де головним його виконавцем є Міжнародний фонд соціальної адаптації, очолюваний полковником запасу Володимиром Рубцовим. У ході реалізації проекту цивільні спеціальності отримали понад тисячу офіцерів запасу, переважна більшість яких працевлаштувалася.
Якщо говорити про міжнародну допомогу щодо вирішення соціальних проблем військовиків-запасників, то за останні два роки перенавчання пройшли майже п'ять тисяч чоловік. Проте отримання цивільної спеціальності не гарантує вдалого працевлаштування. Але водночас вона дає змогу людині шукати її. Не помилюсь, коли скажу, що професія — це, як мовиться, вудка, за допомогою якої можна ловити рибу. Сотні майорів і полковників її впіймали, очоливши різні комерційні підприємства, на яких працюють тисячі таких, як вони.
«Дуже хочеться пожити у своїй квартирі...»
Однією з найболючіших проблем запасників є відсутність у них власного житла. Люди часто змушені жити в підвалах і на горищах. Наприклад, капітан першого рангу у відставці Григорій Марчук тривалий час разом із дружиною «розкошував» на горищі одного з будинків Черкас. Він оббивав пороги кабінетів місцевих чиновників, звертався до перших осіб держави, в тому числі до Президента України, благаючи допомогти у вирішенні житлової проблеми. До прохань ветерана ставилися з розумінням, але далі обіцянок «посприяти», «розібратися» справа не рухалась роками. Таких прикладів можна навести десятки, а то й сотні. Це при тому, що в січні 1999 року Кабінет Міністрів України затвердив Програму забезпечення житлом військовослужбовців, звільнених у запас або відставку. Проте її виконують незадовільно. Через це наразі на квартирному обліку перебувають понад 11 тисяч осіб, у тому числі десь дві тисячі чоловік, яким виповнилося 60 і більше років. Згідно з чинним законодавством, вони мають право на позачергове забезпечення житлом.
— Мабуть, і помру, не дочекавшись квартири,— каже підполковник у відставці Григорій Гриня.— А так хотілось би пожити у власній оселі. Хоч трішки...
Григорій Михайлович служив у найвіддаленіших гарнізонах Забайкалля, Крайньої Півночі, Туркменістану, де підірвав здоров'я. В Україні офіцер служив кілька останніх років і, не отримавши квартиру, звільнився. Але, відповідно до чинного законодавства, залишився в черзі за місцем проживання. Проте їй ні кінця ні краю не видно.
Таких, як підполковник у відставці Григорій Гриня — тисячі. До речі, за час перебування в квартирних чергах майже 200 ветеранів померли. Так що Григорій Михайлович має рацію, кажучи, що може не дочекатися власного даху над головою.
Згадану програму запрограмовано на невиконання, бо кілька років вона навіть не входила до переліку бюджетних програм, які фінансують з державного бюджету. Тож єдиним джерелом її реалізації були мізерні частки субвенцій, які виділяють місцевим бюджетам на будівництво і придбання житла для певних категорій населення. Попри всю їхню «астрономічність», завдяки їм звільнені військовики отримали понад тисячу квартир, що, зважаючи на кількість безквартирних, є краплею в морі.
У 2008 році ветеранам, які роками микаються по чужих кутках, здалося, що нарешті держава згадала і про них: Комітет Верховної Ради України з питань національної безпеки і оборони розглянув цю проблему на своєму засіданні. І запропонував уряду виділити на виконання програми забезпечення житлом 194 мільйони гривень, призначивши головним розпорядником коштів військове відомство. При цьому члени комітету наполягали на збільшенні обсягів субвенцій, призначених для вирішення житлової проблеми пільгових категорій населення, до 352 млн грн. З цієї суми 185 мільйонів гривень мали асигнувати на виконання програми. Зважаючи на рішення комітету, фахівці МО підрахували, що для виконання її положень протягом 2008-2009 років потрібно 463 мільйони гривень і звернулися до уряду передбачити ці видатки. Але їх укотре не почули...
Торік передбачалося (згідно зі згадуваною програмою) придбати і побудувати для ветеранів військової служби 2220 квартир. Державний департамент адаптації військовослужбовців, звільнених у запас або відставку, та конверсії колишніх військових об'єктів звернувся до уряду передбачити — під час внесення змін і доповнень до Державного бюджету України на 2009 рік — необхідні для цього кошти. Однак його прохання знову проігнорували.
Коли ж буде розв'язана житлова проблема понад 11 тисяч військовослужбовців, звільнених у запас і відставку, невідомо. Зробити це може лише держава. Це її юридичний і моральний обов'язок. Хочеться вірити, що високопосадовці все ж згадають про людей, які на схилі літ мріють «хоч трішки пожити у власній квартирі».
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
назад »»»