В'ЯЗНІ ТЕЖ ЛЮДИ, АЛЕ ДЕРЖАВА ЧАСТО ПРО ЦЕ ЗАБУВАЄ
Поступ у питаннях дотримання прав в'язнів є частковим і надто повільним. Кримінально-виконавча система виявилася непотрібною нашій державі ще від перших днів існування останньої. У цій сфері вона обмежилася виконаннями вироків про позбавлення волі. Такого висновку дійшли представники громадської організації «Донецький меморіал», репрезентуючи п'яту щорічну доповідь.
Від амністії відмовилися...
У своєму звіті керівник «Донецького меморіалу» Олександр Букалов використовував інформацію Державного департаменту з питань виконання покарань, Рахункової палати, громадських організацій. Органічною частиною щорічної доповіді стали публікації таких знаних фахівців-пенітенціаріїв, як кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник Інституту вивчення проблем злочинності Академії правових наук Ірина Яковець (вона отримала премію Президента України для молодих учених за вивчення питань, пов'язаних із реформуванням кримінально-виконавчої служби) та кандидата юридичних наук Валентини Бадири, котра очолює благодійну організацію «Чернігівський жіночий правозахисний центр».
Олександр Букалов наводить кілька красномовних цифр. Уперше за останні сім років чисельність ув'язнених зросла на 1770 осіб (1,21%) і станом на 1 січня 2010-го становила 147716 чоловік. До слова, 2008 року вона зменшилася на 2,65%, 2007-го — на 6,87%. Це офіційні дані, оприлюднені департаментом. Найбільшу частку серед засуджених становлять ті, хто відбуває покарання за крадіжки (22,8%), за умисне вбивство — 16,8% (18258 осіб). Тривогу викликає те, що з числа засуджених 2009 року більш ніж половина — 21426 людей — потрапила до місць позбавлення волі повторно. На 68 чоловік збільшилася кількість «довічників» — нині їх число нараховує 1606 осіб.
Картина із дотриманням прав представників спецконтингенту вимальовується мозаїчна. Кричущою проблемою для багатьох ув'язнених досі залишається відсутність паспорта, неотримання громадянства і, як наслідок, труднощі при вступі до шлюбу, усиновленні, відновленні батьківства, збереженні житла. Що казати, коли навіть одержання свідоцтва про розлучення інколи пов'язане з непереборними перешкодами, а це призводить до порушень права на сімейне та приватне життя.
Не менш нагальною проблемою є відсутність якісної правової допомоги. На жаль, установи виконання покарань неспроможні її надавати, а також забезпечувати вирішення їхніх правових потреб поза межами пенітенціарних закладів. Перепоною є незначна кількість працівників, які мають належну юридичну освіту, брак досвіду такої роботи. Особливо відчутним є низький фаховий рівень роз'яснень, консультування, складання запитів у галузі цивільного, сімейного, житлового, земельного права. Тож хоча законодавством передбачено доступ засуджених до правової допомоги, скористатися ним вони не можуть.
Ще одним характерним показником є кількість представників спецконтингенту, які відмовляються від амністії. Як такої її 2009-го не було. Останній закон про амністію ухвалено у грудні 2008 року, а процес звільнення тих, кого вона стосувалася, відбувався в перші місяці 2009-го. Хоча достроковому звільненню підлягали 2655 осіб, майже півтисячі з них від нього відмовилися. Виходити на волю вони мали в зимові місяці, а багатьом не було куди йти. Тому вважали за краще залишитися в колоніях, де їм був гарантований дах над головою.
Суїциди і невиконана програма
Олександр Букалов нагадує: у серпні 2006-го Кабінет Міністрів затвердив «Державну програму покращення умов тримання засуджених та осіб, взятих під варту, на 2006–2010 роки». Однак через неефективну управлінську діяльність департаменту протягом перших двох років було виконано лише десяту частину завдань, передбачених на цей період. Такий висновок зробила Рахункова палата за результатами аудиту. А потім, як відомо, світ уразила фінансова криза.
Що ж відбувалося з програмою у 2006–2008 роках? Міністерство економіки та Міністерство фінансів не дійшли взаємодії в питаннях контролю за її виконанням і обмежилися простим узагальненням інформації, поданої департаментом, не заглиблюючись в аналіз реального стану виконання.
Поза увагою Міністерства юстиції залишилося приведення нормативної бази, що регламентує діяльність кримінально-виконавчої служби, у відповідність до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, з практикою Європейського суду та «Європейськими пенітенціарними правилами». А регіональні державні адміністрації практично усунулися від виконання окреслених у програмі заходів. Тому закономірно, що умови тримання засуджених і осіб, узятих під варту, суттєво не поліпшилися.
Через недотримання норм будівельного законодавства не було споруджено у визначений термін корпус слідчого ізолятора та два поверхи корпусу для жінок у Київському СІЗО, а вартість проекту зросла майже вдвічі. Тож у місцях позбавлення волі не забезпечено безумовне дотримання прав людини, а більшість органів виконання покарань і заклади охорони здоров'я кримінально-виконавчої служби функціонують у непристосованих для роботи умовах.
Натомість команда Василя Кошинця, котрий очолював відомство до середини 2009-го, переконувала, що в їхній вотчині все гаразд. Хоча, як свідчить статистика, торік за ґратами було скоєно 44 самогубства. Це високий абсолютний показник, наголошує Олександр Букалов. А в розрахунку на тисячу ув'язнених він становить 0,30 і більшим за останні сім років був лише 2007 року (тоді він сягав 0,36).
Яка доля революційної ініціативи?
Виробничий потенціал департаменту — 130 промислових і 11 сільськогосподарських підприємств. Однак через кризу він використовується лише частково. А законодавство у питанні праці засуджених залишається й досі суперечливим. Так, згідно зі ст. 118 Кримінально-виконавчого кодексу, «засуджені до позбавлення волі повинні працювати». Трохи раніше, в п.1 ст. 107 дано інше формулювання: «засуджені... мають право... брати участь у трудовій діяльності». То чим же є праця для спецконтингенту — обов'язком чи правом? Ця суперечність, здавалося б, у юридичних тонкощах, має відчутні негативні наслідки на практиці.
Призначений всередині 2009-го новий керівник департаменту Олександр Галінський, виступаючи перед членами колегії відомства, пообіцяв змінити філософію покарання і наприкінці року започаткував революційну (як для вітчизняної пенітенціарної системи) ініціативу. Вона полягала у створенні в департаменті «Центру превентивного моніторингу та захисту прав людини в діяльності органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України». Це було зроблено з метою виконання положень Факультативного протоколу до Конвенції ООН проти катувань.
Завдання, яке мав виконувати центр,— налагодження регулярних відвідувань місць, де перебувають особи, позбавлені волі, для вивчення та аналізу стану справ із недопущенням тортур і дотриманням прав людини в діяльності пенітенціарних органів. Передбачалося, що персонал центру буде наділений правом безперешкодно й без попереднього узгодження відвідувати установи системи, зустрічатися із засудженими та взятими під варту наодинці і без обмеження в часі для обговорення питань дотримання прав людини. До компетенції його працівників також належить розслідування фактів катувань і жорстоких або таких, що принижують гідність, видів поводження й покарання.
Однак виборчі перегони пригальмували втілення корисного починання. Чи підтримає цю ініціативу новий керівник департаменту Олександр Лісіцков — покаже час.
Ніна КЛИМКОВСЬКА
також у паперовій версії читайте:
- ЗАПИТУВАЛИ— ВІДПОВІДАЄМО
- СВІДОЦТВА — ЗА ЄДИНИМ ЗРАЗКОМ
- ТБ БЕЗ ТРУПІВ І ПОРАНЕНИХ
назад »»»