ІВАН КОЖЕДУБ:«Я ЗАВЖДИ НАМАГАВСЯ ПЕРШИМ АТАКУВАТИ ВОРОГА...»
За подвиги в роки Великої Вітчизняної війни Героями Радянського Союзу стали понад дві тисячі українців, а 115 із них удостоєно цього звання двічі. Іван Кожедуб виявився єдиний із цієї когорти, хто отримав його тричі.
Небо кличе
Народився він на Сумщині в селі Ображіївці Глухівського повіту. В сім’ї, крім Івана, було ще п’ятеро дітей, родина бідувала. Тож хлопчині змалку довелося працювати, допомагаючи батькам. Але й пасучи худобу, він знаходив вільну хвилинку, щоб почитати цікаву книгу. Батько бачив, що син жадібний до знань, тому дозволив йому продовжити навчання.
«Моєму щастю не було меж,— писав пізніше Іван Микитович, згадуючи дитинство.— До школи я не йшов, а летів, а на уроках ловив кожне слово вчительки...»
За порадою батька, який вважав, що потрібно мати насамперед «серйозну професію», Іван вступив до хіміко-технологічного технікуму. Там він активно займався спортом. Якось познайомився з двома юнаками, що приходили на тренування у військових одностроях. З’ясувалося, що Якимець і Козинець навчаються у місцевому аероклубі. Після спілкування з новими знайомими в Івана виникло бажання літати, яке міцніло. А коли прочитав у газетах про подвиги М. Водоп’янова, І. Вороніна, А. Ляпідевського, Героїв Радянського Союзу, які визволяли з крижаного полону челюскінців, про першу експедицію на Північний полюс, зрозумів: небо — його стихія. І вступив до Шосткинського аероклубу ТСОАВІАХІМу.
Пізніше Іван Микитович згадував: «Коли вперше піднявся в небо, зрозумів: без нього не жити». Тож після закінчення аероклубу юнак успішно витримує вступні іспити і стає курсантом Чугуївської авіаційної школи льотчиків, яку успішно закінчує у 1941 році. Кожедуб сподівався, що його відправлять у війська, де він літатиме на бойових машинах. Проте його (як найбільш підготовленого фахівця) залишають у школі.
«Підготовка майбутніх льотчиків не менш важлива справа, ніж служба у військах»,— сказали йому командири, і він став інструктором. Курсанти, яких Кожедуб навчав азам льотного ремесла, згадували свого наставника як грамотного і вимогливого керівника.
Війна!
Сонячний червневий ранок. Офіцери школи, зібравшись у наметі, підбивають підсумки навчального тижня, обговорюють плани на наступний. І раптом...
— Бойова тривога! Всі літаки розосередити скраю аеродрому, а офіцерам зібратись у штабі! — лунає голос чергового по частині.
Зібравшись перед штабом, усі очікують на командира. Нарешті він з’являється, і вже за його виразом обличчя зрозуміло: сталося щось надзвичайне.
— Сьогодні рано-вранці німецькі літаки бомбардували наші міста і села, — оголошує він.— Почалася війна...
Фронт потребує льотчиків, і терміни навчання скорочують. Гітлерівці все далі просуваються вглиб країни. Незабаром школу евакуюють до Середньої Азії. Іванові, котрому на той час виповнилося 20 років, не терпілося на фронт. Він пише рапорт із проханням відправити до діючої армії. Та йому відмовляють: потрібно готувати льотчиків для фронту. Проте хлопець не заспокоюється. Після неодноразових звернень його прохання задовольняють. Саме в цей час у місті Іванові формували 240-й авіаційний винищувальний полк 302-ї авіаційної дивізії і в листопаді 1942-го Кожедуб отримує призначення до цього полку. Згодом вилітає на Воронезький фронт.
26 березня 1943 року він на своєму Ла-5 піднімається в небо — це його перше бойове завдання. Там кілька ворожих літаків відкривають по ньому ураганний вогонь запалювальними снарядами. Один із них влучає в кабіну літака і від смерті нашого льотчика рятує броньована спинка. Дивом дотягнувши до території, контрольованої радянськими військами, Іван знову потрапляє під шквальний вогонь. Але вже своїх зенітників, котрі переплутали Ла-5 із «Мессершміттом». Незважаючи на серйозні пошкодження машини, в яку влучили два снаряди, він знову дотягує до своїх. Командування вирішує відсторонити Кожедуба від польотів. Це рішення обурило молодого льотчика, який вважав, що його місце лише в небі й він звертається до командира полку з проханням захистити від несправедливості. Той був переконаний, що «Кожедуб не раз себе покаже в небі». Щоправда, після цього довелося літати на старих планерах, але згодом він усе ж отримав новий Ла-5.
Відкрив бойовий рахунок
Свій бойовий рахунок сержант Кожедуб відкрив 6 липня 1943-го на Курській дузі, збивши німецький бомбардувальник Ю-87. Уже наступного дня знищив ще один, а 9 липня збив два винищувачі Ме-109, які, до речі, за своїми тактико-технічними характеристиками значно перевищували Ла-5. Після цього Івана в полку почали особливо поважати, про нього писали фронтові газети.
У серпні 1943-го Кожедуба призначають командиром ескадрильї, а 4 лютого 1944 року командир ескадрильї 240-го авіаційного полку, що входив до складу Степового фронту, старший лейтенант Іван Кожедуб, який провів 146 бойових вильотів і збив 20 ворожих літаків, отримує свою першу Золоту зірку Героя Радянського Союзу.
У травні 1944 р. Іван Микитович на літаку Ла-5, побудованому коштом колгоспника В. Конева, протягом шести днів збив сім ворожих літаків! Згодом він стає заступником командира навчального полку. Та ненадовго: через місяць його призначають заступником командира 176-го полку і він продовжує воювати в небі. Однак уже на винищувачі Ла-7, на якому він провоював до кінця війни.
У серпні 1944-го, коли в активі сміливця було 256 бойових вильотів і 48 особисто збитих літаків «Люфтваффе», Іван Микитович отримує другу зірку Героя Радянського Союзу.
Феномен Кожедуба
Літак Кожедуба ворог жодного разу не збив. Але смерті у вічі він дивився не раз. Наприклад, над територією, зайнятою гітлерівцями, його Ла-7 було підбито. Коли двигун замовк і стало зрозуміло, що це кінець, льотчик вирішив віддати життя якомога дорожче, спрямувавши машину на скупчення військ. Та коли до цілі залишалося не так багато, двигун запрацював, що й урятувало йому життя...
Останній бій війни Іван Микитович провів у небі над Берліном, збивши два FW-190. Загалом він зробив 330 бойових вильотів, провів 120 повітряних боїв і знищив 62 літаки гітлерівців. 18 серпня 1945 року відважного льотчика було нагороджено третьою зіркою Героя Радянського Союзу. Його однополчани кажуть, що своїми успіхами в небі він завдячував високому професіоналізму, наполегливості у досягненні мети, мужності, готовності ризикувати власним життям заради інших. Навіть тоді, коли ворог мав у небі перевагу і ситуація здавалася безнадійною.
Через десятиліття, згадуючи бойову юність, Іван Микитович писав:
«Провівши кілька повітряних боїв, я зрозумів, що в небі твою долю часто вирішують секунди. Тому завжди намагався першим помічати ворога, атакувати його і першим відкривати по ньому вогонь. Сповідування цього правила не раз рятувало мені життя».
У 1946-му Іван Микитович закінчив Військово-повітряну академію, а в 1956 році — Академію Генерального штабу ЗС СРСР, після чого командував 324-ю винищувальною авіаційною дивізією, яка брала участь у бойових діях у Кореї. Її льотчики знищили понад 200 літаків противника. Але сам Іван Микитович участі у боях не брав: командування заборонило.
У наступні роки Іван Кожедуб був заступником командувача ВПС Московського військового округу, працював у центральному апараті ВПС, у групі генеральних інспекторів Міністерства оборони. У 1985 р. йому присвоєно звання маршала авіації.
Іван Микитович займався громадською роботою. Кілька разів його обирали депутатом Верховної ради СРСР, він часто зустрічався з молоддю, трудовими колективами. Колеги згадують, що Іван Микитович ніколи не відмахувався від проблем простих людей. Життя видатного українця обірвалося 8 серпня 1991 р. на 71-му році життя.
Україна пам’ятає свого сина. В його рідному селі Ображіївка, де він народився і звідки пішов у самостійне життя, на його честь встановлено бронзовий бюст і пам’ятник, у Сумах його ім’я носить парк, у Шостці відкрито музей, експонати якого розповідають про повітряного аса. А його бойовий Ла-7, на якому Кожедуб наводив жах на гітлерівських льотчиків, експонують у музеї ВПС, що в Підмосков’ї.
У червні виповнюється 90 років від дня народження славетного воїна. Верховна Рада, «відзначаючи величезний внесок у звільнення України від фашистських загарбників», ухвалила «провести реконструкцію меморіального комплексу Кожедуба І. М. у центрі села Ображіївка... з переоформленням експозицій музею. Завершити спорудження в столиці України — місті-герої Києві — пам’ятника тричі Герою Радянського Союзу І. М. Кожедубу».
Сергій ЗЯТЬЄВ
також у паперовій версії читайте:
- БАТЬКІВСЬКА МЕДАЛЬ
назад »»»